«Васильово цифри» (словацький), «Інвертіта» (румунський), «Лампаш» (угорський народний) – так називаються танці, якими «поділилася» із Національним заслуженим академічним народним хором ім. Г.Верьовки Клара Балог.
Про це її попросив його керівник, академік Анатолій Авдієвський. «Він зателефонував і поцікавився, чи дозволю включити до програми 3 наші танці. Я, звичайно, погодилась і відправила у столицю своїх найкращих учнів — заслуженого артиста України, балетмейстера Володимира Кітченка, солістів Іштвана Кекерченя та Ольгу Барну», — каже Клара Федорівна. Колись, згадує, із киянами Закарпатський народний хор часто виступав на одній сцені.
«Ми повезли до Києва танці, музику і костюми», — додав Володимир Кітченко. Ольга Барна, в свою чергу, зазначила, що київські колеги прийняли їх добре. «Було приємно, — згадує, — що учасники колективу цікавилися всім, а костюми, які ми взяли із собою, фотографували деталями: рукави, комірці, вишивку…». Їх можна вважати раритетом, бо над створенням сценічного одягу свого часу попрацював сам Федір Манайло. А він дуже прискіпливо ставився до кожного ґудзика, тканини, навіть зачісок та макіяжу дівчат, які мали виконувати той чи інший танець.
Танці Закарпаття відрізняються від київських: «Нам потрібно було навчити колектив не лише рухів, але й міміки, бо це теж дуже важливо, вона допомагає показати характер танцю», — каже Іштван Кекерчень.
«На Закарпатті не цінують професійне мистецтво, чого не скажеш про столицю, тому й запросили нас до співпраці, бо розуміють, що ми професіонали своєї справи. У такий спосіб одночасно підніматимемо і рівень Закарпатського народного хору», — вважає Клара Балог.
До речі, вже у травні на ювілейному концерті Національного заслуженого академічного народного хору ім. Г.Верьовки в Києві можна буде побачити один із танців, якому столичних танцюристів навчили їхні закарпатські колеги.
