«Пісок із урн» став найпомітнішою подією поетичного фестивалю у Чернівцях
На початку вересня у Чернівцях відбувся міжнародний поетичний фестиваль «Meridian Czernowitz». Як зазначив почесний гість цього заходу, письменник Ігор Померанцев, назвали це дійство саме так невипадково. «Meridian Czernowitz» символізує своєрідний екскурс у часи видатного поета Пауля Целана, коли Чернівці були знаним у світі центром поезії та культури. Крім того, цього року відзначають 90-ліття з дня його народження.
Фест відвідали найвідоміші письменники та поети з німецькомовних країн Європи та, зокрема, України. Просто на вулиці можна було зустріти Юрія Андруховича, Олега Лишегу, Наталку Білоцерківець, Ельке Ерб, Інгеборг Кайзер.
Приємно відзначити, що учасниками першого масштабного міжнародного поетичного фестивалю в Україні стали і закарпатці – поет Андрій Любка та режисер Олег Мельничук. Останній вразив публіку театральним перформенсом за біографією Пауля Целана – «Пісок із урн» (за назвою першої збірки поета, яка вийшла у 1948 році).
– Олеже, твою виставу «Шинель» за Гоголем уже мав змогу побачити закарпатський глядач. А чим ти зайнятий тепер?
– Разом із друзями вирішили розпочати свою «власну справу» – об’єднатися у театральний колектив, який би робив лише те, що самим цікаво. Хотілося, аби з першого разу він мав певний резонанс. Насправді ж, тоді про Пауля Целана ми знали дуже мало...
– Працювати спочатку вам довелося виключно на ентузіазмі...
- Усе починалося як велика авантюра. В хорошому сенсі слова. Всі реквізити купували за власні кошти. А приміщення для перформансу ми відшукали у самому центрі Чернівців – колишньому кінотеатрі «Україна», до війни – Німецький культурний дім. Тепер він напівзруйнований. Для нашої вистави все тут підходило майже ідеально – не було ні оксамитових завіс, ні позолоти. Бо у звичайному театральному приміщенні зіграти нам би просто не дозволили – у виставі ми використовували живий вогонь, воду, півтонни піску на сцені, металеві конструкції.
– Дивно, але ім’я Пауля Целана маловідоме пересічному українцю. Тобто фестиваль і ваша вистава практично відкрили відомого поета широкому загалу?
– За шкільною програмою вивчають лише один вірш Пауля Целана – «Фуга смерті». Та й про поета інформація дуже вузька. Спочатку ми планували робити виставу лише за його віршами. Однак вони, зазвичай, не мають сюжетної лінії, історії, тому вирішили більше зосередитись на його біографії, подіях, які вплинули на трагічний фінал життя творчої особистості.
Відповідно формулою вистави стала «історія ХХ століття очами Поета». Ми прослухали аудіозапис, як він уголос читав вірші. Це була досить м’яка людина, незважаючи на всі перипетії, які довелося пройти у житті: табори смерті, смерть батьків, повернення у Чернівці, куди прийшла радянська влада, втеча від нового фашизму в обличчі «комуністичного раю». Румунія, Австрія, Німеччина, Франція – він ніде не знаходить собі місця. ХХ століття не приймало поета, він був усюди чужим, незважаючи навіть на численні літературні премії, славу і визнання. Але він розумів: усе це не по-справжньому. І вважав, що сучасне суспільство буквально висмоктує всі соки з людини, бажаючи перетворити її на піщинку... Поета хвилювало все, що відбувається навколо. Він переймався подіями, конспектував усе, що відбувалося. У 1970 році, на піку слави, Целан кинувся з моста у Сену.
– Як таку непросту виставу сприйняла фестивальна публіка?
– Важко було спочатку завоювати увагу глядача. Я дуже хвилювався. Однак був момент у виставі, коли декілька секунд на сцені нічого не відбувалося. І у залі стояла неймовірна тиша. Хоча приміщення – прохідне, а через двері видно вулицю... Загалом, прийшло 350 чоловік, хоча розраховували максимум на 150. Тому багатьом довелося стояти, молодь сиділа на підлозі, хтось навіть примудрився залізти на аварійний балкон.
Звісно, можна було пізніше почути і критику, зокрема від наших мистецтвознавців. А ось іноземці, які більше звикли до таких перформансів, були здивовані, наскільки вдалося професійно зобразити непросту трагедію відомої людини. Тому отримали вже запрошення в Австрію, у провінцію Карінтія, підтримав нас також австрійський аташе з науки та освіти.
– Чи може побачити перформанс закарпатський глядач?
– Організувати показ дуже просто – потрібно лише приміщення і запрошення. Думаю, що навіть тим, хто нічого не знає про Пауля Целана, вистава буде цікавою. Можливо, на наступному фестивалі «Етно-Діа-Сфера» у Мукачеві ми її покажемо...
– Ти з родиною живеш на Закарпатті, отже відчуваєш себе закарпатцем?
– Щось дуже дивне коїться зі мною. Раніше я був дуже прив’язаний до рідного міста – Чернівців. Моя дружина Іболя працює в угорському театрі у Берегові, тому і я переїхав на Закарпаття (до речі, Іболя Орос стала художником вистави «Пісок з урн». – Авт.). А потім почав багато їздити країною, і тому зараз я сам не розумію, де я і хто я. Тепер і в Берегові я почуваюся як удома, і в Києві. Такий ось український «космополіт»!
