23 березня в місті Коломия на змаганнях важкоатлетів, у рамках VІ-х літніх юнацьких ігор України, іршавчанин Віталій Глушко взяв черговий бар'єр в своїй спортивній кар'єрі – став першим у ривку і сумі та 3-м в поштовху і виконав норматив кандидата в майстри спорту.

Він не хоче спочивати на лаврах і вже цього тижня дебютує на чемпіонаті України серед юніорів. Ми змогли поспілкуватися з юним талантом з Іршавщини напередодні важливого старту.

Віталій Глушко, кандидат у майстри спорту з важкої атлетики, народився 25 жовтня 1994 року в місті Іршава. Фізичною культурою займається з дитинства. Важкою атлетикою захопився з 12 років. До 2008 року змагався серед молодших юнаків, із 2009-го – серед юнаків. Чемпіон України серед юнаків 2011 року. Переможець всеукраїнських сільських спортивних ігор товариства «Колос» у Скадовську 2010 року. Чемпіон Закарпаття 2008, 2009 років. Срібний призер чемпіонату Закарпаття 2007, 2010, 2011 років. Триразовий переможець турніру на призи Івана Фірцака-Кротона 2008–2010 років та турніру памяті першого майстра спорту на Свалявщині Михайла Козаря в 2009–2011 роках. Багаторазовий переможець чемпіонатів Іршавського району. Навчається в 10-В класі Іршавської ЗОШ І-ІІІ ступенів №1.

– Добрий день, Віталію, як настрій напередодні важливого змагання?

– Настрій бойовий. У суботу виграв обласний турнір у Сваляві, який був підготовчим до більш серйозного випробування. Із задоволенням беру у ньому участь, оскільки хороший призовий фонд, і виграю вже 3-й рік поспіль. Я показав результат 170 кг у сумі: 75 – у ривку та 95 – у поштовху.

– Далі суперники будуть серйозніші?

– Так. Напередодні Великодня під керівництвом Олександра Голішина в складі збірної Закарпатської області виступатиму на чемпіонаті України серед юніорів в Запоріжжі, де з 19 по 23 квітня буду змагатись із важкоатлетами на 2-3 роки старшими від мене. Вважаю це хорошим випробуванням на зрілість.

– Хто втягнув тебе у важку атлетику?

– Мене у важку атлетику, фактично, привели друзі Михайло Лендєл та Василь Совтан у двадцятих числах січня 2007 року. А вже через місяць 17 лютого 2007 року я взяв участь в чемпіонаті Іршавського району серед молодших юнаків в Ільниці, де здобув 2-ге місце. Перше місце тоді виборов Іван Митровцій з Ільниці.

– Пам'ятаєш всі перемоги на чемпіонатах Іршавського району?

– Ні. Сезон у нашому районі розпочинається в жовтні і закінчується навесні. За цей час проводитсься близько 4-х районних першостей. У першостях Іршавського району з 2008 року я посідав тільки перші місця. Жорсткіша боротьба була на обласних чемпіонатах, де в мене був достойний опонент Олег Гафинець.

– На тренуваннях не важко?

– Буває по-різному. Спочатку тренування були легші, а в останній час навантаження зросли. Зараз мої тренування тривають від двох до трьох годин і складаються з розминки, жиму із-за голови, присідання зі штангою. Вага обирається 60-70% від ваги, яку спортсмен піднімає. Повну вагу піднімаємо тільки при випробовуванні можливостей. Ще до занять важкою атлетикою я захоплювався футболом та легкою атлетикою. Зараз на тренуваннях практикуємо різні стрибки: з місця у висоту, з положення сидя, з місця в довжину, в глибину. Тренування важливе, та не визначне. Все вирішує природний талант спортсмена.

– Як до цього всього ставляться батьки?

– Спочатку ставились скептично. А з 2008 року, коли я почав здобувати вищі позиції, ставились лояльно і деколи навіть раділи.

– Перед змаганнями хвилюєшся?

– Так. Восени 2007 року я вперше взяв участь у чемпіонаті Закарпаття серед молодших юнаків, який проходив у смт Великий Березний. Безпосередньо перед змаганнями був невеликий мандраж, чи підкориться штанга. І хоч на тренуваннях піднімав таку вагу часто, однак на змаганнях більша відповідальність за підхід і можна перегоріти. Тоді я став другим. А в 2008 та 2009 роках переміг.

– Чому 2010 та 2011 роках змінив їх на срібло?

– На початку березня 2010 році на чемпіонаті Закарпаття серед юнаків у Великому Березному були дуже сильні опоненти. Я посів 2-ге місце вслід за Олегом Гафинцем із Хуста. Це дало мені стимул ще активніше тренуватись. У лютому 2011 року я знову змагався на чемпіонаті Закарпаття у Великому Березному і в ривку взяв 78 кг проти 80 кг – у переможця Гафинця. У поштовху я спробував підняти 102 кг, які дозволили б перемогти, однак не впорався з вагою і задовольнився 2-м місцем. Там було завдання: перевірити сили перед всеукраїнськими стартами. А на пік форми я мав вийти саме на нещодавні березневі всеукраїнські юнацькі змагання.

– Почесно вигравати на турнірах?

– Так. Наприклад, восени 2008 року я зміг у надважкій боротьбі перемогти на турнірі на призи Івана Фірцака-Кротона у ваговій категорії до 45 кг і виконав норматив 1-го розряду. В наступні два роки здобував перемоги з великою перевагою. Коли видно, що суперники далеко позаду, то мій тренер Юрій Світлик ставить завдання показувати результат близький до рекорду Іршавського району серед юнаків, який зараз становить 190 кг. Нині мені не вистачає до нього 3 кги.

– На всеукраїнському рівні дебютував так само успішно?

– Ні. Там сильніші опоненти. Навесні 2008 році я вперше побував на всеукраїнських змаганнях – спартакіаді школярів України в Коломиї, де серед молодших юнаків у ваговій категорії до 50 кг серед 13-ти спортменів посів 7-ме місце. Там у мене був ще більший страх, оскільки помост був більшим та прийшло більше глядачів, які підтримували своїх спортсменів. Домінували там штангісти зі Східної України. В 2009 році на турнірі серед сільських колективів «Колос» у Скадовську Херсонської області я посів 4-те місце. Там я вперше побував біля моря. Програв боротьбу за 3-тє місце спортсмену з Тернополя Бутрину. В квітні 2010 року на V-х Літніх всеукраїнських іграх серед юнаків я виступав у ваговій категорії до 56 кг і посів 7-ме місце серед 28 спортсменів. Тоді штовхнув у сумі 162 кги і тільки за власною вагою поступився опонентам.

– Перші перемоги на загальноукраїнському рівні пам'ятаєш?

– Так. У травні 2009 року я взяв участь у матчевій зустрічі «Львів» – «Іршавський район». У категорії до 50 кг змагався з трьома львів'янами і залишив їх далеко позаду. 24-27 червня 2010 року я брав учась у всеукраїнських сільських спортивних іграх товариства «Колос» в Скадовську. Мені сподобалось відкриття змагань: був парад з використанням коней, робили стрибки парашутисти. Я бачив парад на змаганнях «Колоса» вперше, оскільки в 2009 році нам не виділили кошти на ще одну добу перебування в Скадовську, і ми приїхали безпосередньо перед змаганнями. Я там переміг.

– В цьому році вдалося суттєво покращити результати?

– Так. На березневому чемпіонаті України серед юнаків у Коломиї в ривку я змагався із Вадимом Бухановським із Криму. Я взяв 84 кг, а він – 83 кг. Також 83 кг підкорились Станіславу Кравченку із Миколаєва, однак він поступився кримчанину за власною вагою. Мій земляк Олег Гафинець та ще один сильний суперник Бутрин, які були реальним претендентами на золото, не змогли взяти першу вагу в ривку – відповідно 78 та 80 кг і отримали нульову оцінку. До честі закарпатця він продовжив змагатись у поштовху і з результатом 105 кг здобув перше місце, принісши закарпатській команді 10 очок. Бутрин із таким же результатом став другим. Я штовхнув 103 кг, яких вистачило для 3-го місця, однак у сумі отримав 187 кг, які дозволили з відривом перемогти Бухановського, у якого на 8 кг менше – 179 кг.

– Нагородження пам'ятаєш?

– Так. Мене нагороджував заступник міністра у справах сім'ї, молоді та спорту Юрій Сизенко.

– Хто першим дізнався про перемогу?

– Суперники. А якщо серйозно, то першою почула дружина мого тренера. Вона вже знала про це, коли я мав два підходи, які вже нічого не вирішували. В них я прагнув дотягнутись до нормативу кандидата в майстри спорту, для чого потрібно було штовхнути 103 кг. З рідних першим про успіх довідався мій дядько.

– Що дала тобі ця перемога?

– Можливість у складі збірної Закарпатської області бути в школі вищої майстерності, яка знаходиться в Ужгороді, і отримувати стипендію для кращої підготовки до наступних змагань.

– Які плани на майбутнє?

– Восени, якщо знайдуться кошти, можливо, поїду на чемпіонат світу серед юнаків в Америці. Держава не виділяє кошти на поїздки юнаків на міжнародні змагання, тому надія тільки на спонсорську допомогу. Також, можливо, поїду на змагання в Скадовськ. У наступному році планую перейти у вагову категорію до 62 кг, де хочу з часом виконати норматив майстра спорту.

– Яка головна твоя мрія в спорті та житті?

– В спорті маю дуже амбітну мрію – стати олімпійським чемпіоном, а в житті зовсім невибагливу – щоб у всіх навколо мене було все добре.

• спорт
• важка атлетика
• Глушко