Роман народився в Ужгороді в квітні 2002 року і з самого дитинства мріяв про Збройні Сили України.
Одразу після народження лікарі встановили в Романа рідкісну генетичну хворобу, через яку він усе життя змушений був по кілька разів щодня приймати спеціальні медичні препарати. Хвороба завадила Роману стати курсантом Національної академії сухопутних військ, і тоді в 2020 році, одразу після 18-річчя, він підписав контракт із 15 окремим гірсько-штурмовим батальйоном 128 ОГШБр – став солдатом, навідником гармати в БМП.
Роман пройшов кілька ротацій у зоні ООС, а початок повномасштабної війни зустрів на Донеччині та Луганщині – найгарячіших на той час напрямках. У м.Волноваха разом із побратимами відбивав постійні штурми росіян, які намагалися взяти місто й мали величезну перевагу в особовому складі й озброєнні. Після того, як його БМП знищив ворожий танк, став піхотинцем-штурмовиком і воював із автоматом в руках.
За виявлений героїзм під час оборони Волновахи Роман Гапак був удостоєний ордена «За мужність» ІІІ ступеня.
Згодом гірсько-штурмовий батальйон перекинули на Луганщину під м.Білогорівка, де росіяни величезними колонами за допомогою понтонних переправ намагалися форсувати Сіверський Донець.
Ворог зосередив кілька десятків одиниць техніки (в тому числі 10 БМП) на території табору відпочинку, і Роман із товаришами в сутінках влаштували туди рейд. Артилерія вдарила по табору кількома залпами, росіяни розбіглися, і тоді штурмовики зайшли на територію і з гранатометів знищили всю техніку. Під час цього рейду Роман особисто знищив п’ять ворожих БМП.
За мужність і героїзм під час боїв у Білогорівці Роман (Цитрус) Гапак був удостоєний ордена «За мужність» ІІ ступеня.
Як солдат-штурмовик Роман брав участь у найнебезпечніших бойових операціях, його найближчий друг загинув у нього на руках. Боєць і сам неодноразово дивився смерті в очі. Ось його пряма мова:
«Були моменти, коли я прощався з життям… На Луганщині півтора відділення хлопців закріпилося в невеликому технічному приміщення, а російський танк нас кошмарив. Перший снаряд ліг за кілька метрів від приміщення. Другий ще ближче, аж двері вилетіли. І я подумав – кінець, він нас вирахував. Третій вибух – потемніло в очах, я приготувався, що зараз усе життя пролетить перед очима. І тут четвертий снаряд – переліт, п’ятий – далі… І мене попустило, я зрозумів, що він нас не бачить, просто шукає. Скільки таких ситуацій було? Я не рахував, десь десяток…»
Минулого року Роман перевівся в підрозділ безпілотних літальних апаратів 128 ОГШБр, працював із великим дроном «Немезіс», мав багато бойових вильотів. На його рахунку – знищена ворожа техніка, мінометні та кулеметні розрахунки, склади з боєприпасами.
На всіх своїх бойових посадах Роман виконував дуже важкі й надзвичайно небезпечні завдання, він завжди був дуже ефективним, одним із кращих. Багато товаришів навіть не знали про його хворобу…
27 травня 2024 року під час виконання бойового завдання Роман Олександрович Гапак загинув поблизу м.Оріхів Запорізької області внаслідок ураження ворожого FPV-дрона.
Роману було всього 22 роки, 4 з яких він віддав захисту своєї країни. У будь-який момент боєць міг звільнитися за станом здоров’я, однак навіть не думав про це, а продовжував служити. Роман віддав за Україну найдорожче – власне життя.
128 ОГШБр просить підтримати петицію про присвоєння молодшому сержанту Роману Гапаку почесного звання Героя України (посмертно).
