Ось у чому мені зізнався відомий артист України. Звісно, жартома. Він же одесит і може таке собі дозволити. А якщо серйозно, то Микола Свидюк у захопленні від наших краєвидів та гостинності.
Про Тячів у співака найприємніші враження. Виконавець шлягеру «Доню моя, донечко» просто закоханий у наше місто. Втім, про любов з першого погляду та багато іншого все по порядку у розмові з Миколою Свидюком на фестивалі «Мелодії солених озер».
- Пане Миколо, Ви одесит і в розпалі курортного сезону купаєтесь в наших солених озерах. А як же морський прибій та улюблені хвилі, що для одесита є принциповим…
- Якщо випала така нагода, то чом би в цю спеку не спробувати й вашу водичку. А вона, скажу вам дуже солона і «класна». Я навіть не сподівався на такий ефект бадьорості. А щодо моря, то хоч я не уявляю свого життя без нього, однак, на жаль, живучи в Одесі не завжди вистачає часу ним насолоджуватися досхочу.
- Ну ж звісно, Ви сьогодні в Солотвині, а завтра…
- …співатиму в Рівному, надалі даватиму вдома два концерти. А потім їду…навіть не пам’ятаю куди, треба глянути на графік гастролей.
- Коли ж і як відпочиваєте?
- У дорозі. Знаєте, треба лишень звикнути і, їдучи на місце призначення, можна непогано відпочити, відіспатися і набратися сил.
- Нашим слухачам Ви більше відомі за своїм шлягером «Доню моя донечко», який прокручується по радіо чи не щодня і по декілька разів. Однак, у Вашому творчому доробку є чимало інших популярних пісень у виконанні сучасних українських співаків. Назвіть найпопулярніші.
- Це пісня „Весна для тебе”, яку співає Василь Зінкевич. „Зоря” , „Вернись, я жду” у виконанні Оксани Білозір, „Отаман Карпат” - Івана Поповича , „Циганська доля” - дуету „Світязь” , „Замок кохання” - Інеси Братущик та Ореста Хома.
- Тож, Попович своїм прозвиськом «отаман Карпат» має завдячувати Вам?
- За це він мені ще корчагу вина та банку меду винен. Казав, що віддасть…
- Ви любите гори?
- Так, дуже. Гори мають свій магнетизм. Ваші гори лагідні – для релаксу, душі, тіла.
- Пане Миколо! Як Ви стали музикантом, композитором та ще й співаком?
- У дитинстві батько купив мені акордеон і я брав приватні уроки в одного музиканта. Надалі вступив до Одеського музичного училища, де опанував гру на баяні. У консерваторії написав свій перший музичний твір. Також співав у хорі, згодом став його солістом. Але перспектива оперного співака мене не приваблювала. Хоча полюбляю оперний спів, камерну й симфонічну музику. Можу й сам заспівати арію. Дебютував на сільському фестивалі «Боромля-91». А потім Оксана Білозір заспівала мою пісню «Донечка». Оперативно був відзнятий відеофільм «І люблю, і сміюсь, і плачу», через рік записаний магнітоальбом «Сповідь душі». І як то кажуть, пішло поїхало.
- У Вашому репертуарі здебільшого українські пісні, хоч є музика на російські тексти. Скажіть, будь ласка, як Ви, ставитесь до української пісні?
- Для нашого народу це можливість самовиразитися, адже ми надзвичайно співуча нація. Це як вершина айсбергу, з якої сповіщається – ось ми де.
- Пане Миколо, а як Вам модні на сьогодні кастинги, музикальні проекти, де шукають обдарування?
- Зрозуміло, що це комерція, хоча у такий спосіб можливо віднайти і справжні таланти. Одеса, для прикладу, у цьому плані більш консервативна.
- Що мається на увазі?
- Там живе справжнє театральне мистецтво. Самих тільки театрів у нас 7. Це щось на кшталт маленької Греції. В Одесі, починаючи від Утьосова, склалися гарні пісенні традиції, що живуть й досі. А одесити, хоч і жартівливий народ, однак, в мистецтві таки перебірливий.
- Як Ви, як митець, проявляєтесь у рідному місті? Артисти часто кажуть, що найважче виступати вдома.
- Щороку я роблю свій великий творчий вечір, запрошую до участі в ньому моїх виконавців і талановиту молодь. Мені подобається писати для дітей. Це найкращі артисти, безпосередні й щирі. Скільки в них магнетизму, позитивної енергетики!
- Якщо б Вам трапився вибір, ви б поміняли Одесу на інше місце проживання.
- Тільки на Тячів. Признаюся чесно, я закоханий у Ваше містечко. Це любов з першого погляду. Ви ж у неї вірите? Я – так. Передайте від мене через газету вітання родині Немешів. Вони про все здогадаються.
- У Ваших піснях стільки позитиву – сонця, посмішок, тепла, любові, ніжності. Це імідж артиста Миколи Свидюка?
- Можна сказати, що й так. Я людина позитиву і хочу, щоб таким був весь світ.
- Тож, «Доню, моя донечко» - написано для рідної доньки?
- Так. У мене дві доньки. Я їх сильно люблю. І свою дружину теж.
- Над чим зараз працюєте?
- Скоро у світ вийде новий диск «Календар кохання». Дванадцять місяців – дванадцять пісень про найпрекрасніше почуття у світі, яке зветься так просто - кохання.
Р. S. Все ж, як не крути, а стара естрадна школа дається взнаки. А у випадку з Миколою Свидюком і поготів. Бо коли звучить такий вокал, що чіпляє за живе, стає гордо за рідну пісню, мову, талант, якими славиться наша українська земля. Дай, Боже!
