Стеблівка – невеличке село у горах, що у Хустському районі Закарпатської області. Тут живе трохи більше двох тисяч людей. З роботою тут важко – єдиний шанс – «зелений туризм». Чимало стеблівців ним вже скористалися.
Давид Рюкерт з Берліна на Закарпатті вперше, приїхати сюди йому порадили друзі-екологи. Він приїхав у відпустку машиною разом зі своєю дівчиною. Вони зупинилися у Стеблівці і найближчі три тижні проведуть тут – невеличкі екскурсії, походи в ліс, натуральна їжа та гостинність українських селян прийшлися їм до душі.
Коли Давид зібрався до України, друзі відмовляли його - це дуже далеко, інфраструктура поза межами Євросоюзу дуже слабка. Після шести годин на угорсько-українському кордоні, він справді відчув різницю у якості доріг та у сервісі. Більшість знаків на дорогах не можна зрозуміти, бо тексти лише кириличні. Проте незаймана краса гір, свіже повітря – це насправді набагато цінніше.
«Наступним враженням одразу після кордону була зустріч із поліцією. Вони намагалися взяти з нас гроші. Ми їхали нормально, я не перевищував швидкість, і в нас були всі документи. Вони попросили подарунок. Для нас це було трохи смішно, хоча я знаю, що корупція тут є великою проблемою», - розповідає Давид.
Українська гостинність
Марія Станко – господиня садиби «Фріяль» у Стеблівці. Цього літа вона з чоловіком та трьома дітьми переїхала до своєї літньої кухні, а у двоповерховому будинку вона приймає гостей – «зелених» туристів. Там є усе необхідне – душ, пральна машина, холодильник. «Перший раз в нас був турист із Німеччини, з Кельна. Він не знав нічого, лише пару слів по-російськи. А я ще в школі вчила німецьку мову, і так споминали все. Із того, що вони планували жити в нас три дні, лишилися жити на п’ять. Так їм полюбилося у нас. І що могли пояснити, то я згадувала з школи всі слова, пояснювала. Якщо не виходило так, тоді показували жестами. І все було нормально. Так що це нескладно, якщо людина не знає мови», - запевняє господиня.
Марія любить влаштовувати екскурсії по всій області для туристів. Декому крім гір нічого не цікаво, лише збирають ягоди, гриби, ловлять рибу або купаються. А для тих, кому цікава архітектура Закарпаття, можна поїхати в Мукачево, Хуст або Ужгород. У Стеблівці є багато цікавої архітектури сімнадцятого століття. Можна поїхати на Синевир або на Шаянські озера. Марія каже, що іноземцям дуже подобається їздити на оленячу ферму і на виробництво корзин із лози.
Смачна їжа
"Що я готую, їм любиться все. Все по-порядку – чи там картопля, чи макарони….люба-люба страва. Супи, борщі – їм все подобається, не знаю чого. Голубці наші дуже люблять, токан наш з бринзою їдять. Якраз в неділю рибу нафарширувала, німець наїстися не міг", - розповідає Марія.
На Закарпатті продукти можна купувати прямо на дорозі – люди продають картоплю, перець, свіжі гриби, лісові ягоди, домашнє вино. Для Давида Рюкерта – це справжня екзотика: «Я приїхав зі Східної Німеччини і колись я жив у Німецькій Демократичній Республіці декілька років. Закарпаття трохи нагадує мені моє минуле – тут старі машини, люди не споживають так багато всього. У них є час посидіти на вулиці, поговорити одне з одним. В цьому я вбачаю романтику».
«Туристів було б більше, але вони про нас мало знають»
«Дуже багато туристів було б з-за кордону, якби вони про нас знали», - каже Марія Станко. Річ у тім, що самої лише реклами садиби на сайті українського зеленого туризму зовсім недостатньо. Люди хочуть чути живі історії, бажано від близьких та друзів.
Лісничий з Німеччини Вальдемар Шмідт зараз працює на фермі Салдобош у Стеблівці. Волонтери з країн Західної Європи та Америки вже другий рік займаються збереженням та розведенням рідкісних видів закарпатських тварин – карпатьських буйволів, гуцульських коней, свиней магалиця. Ферму фінансує швейцарська фундація SAVE (Safeguard for Agricultural Varieties in Europe). На цій фермі раді туристам, проте їх тут небагато: «Ми намагаємося створити веб-сайти для зелених туристів, описуючи місця, де можна зупинитися. Я знаю місцевих жителів, які дуже добре приймають гостей, проти у них немає сторінок в інтернеті. Або навпаки – є місцеві жителі, які розмістили інформацію про свою садибу в інтернеті, але вони непопулярні. Туристи не знають цього регіону. Можливо, їх дуже мало рекламують в Німеччині», - припускає Шмідт.
Більшість друзів Вальдемара вже побували у Стеблівці. Якби не його особистісні контакти, навряд би вдалося зібрати таку велику команду волонтерів, які паралельно займаються відбудовою ферми та відпочивають у садибах місцевих жителів. Хоча до Стеблівки не так просто дістатися, поодинокі туристи з Італії, Швейцарії, Німеччини та Франції все ж потроху знаходять сюди дорогу.
