Вони українці та словаки - одночасно. Десятки років вони живуть на дві країни. Вони - це жителі Закарпатського села Малі Селменці.

Після Другої світової родичів розділив державний кордон між Радянським Союзом та Чехословаччиною. Вже і держав таких немає, а межа — залишилася.

Село - на “краю” України. Тут “ловлять” словацькі мобільні оператори, і майже не розмовляють українською. Жителі села Селменці не знають хто вони – українці чи словаки. Десятки років вони живуть в двох країнах, бо село розділене колючим дротом.

Віталій Глагола, журналіст: “Тут закінчується Україна. Позаду мене Малі Селменці, попереду — словацькі Великі Селменці. До 1945 року — це було одне село, але після розділене між Радянським Союзом та Чехословацькою республікою”.

Щоправда не порівну, а 80 на 20. Просто по головній вулиці села. На словацькій стороні понад 800 будинків, на українській — 130. От і вийшло - батьки по одну сторону кордону, а діти по іншу.

Людмила Кємська, мешканка села Малі Селменці: ”Прямо по огородам, возле домов идет граница. Половина родственников там осталась, а половина здесь и общение получилось своеобразное”.

У пана Амброша в словацькій частині села живе купа родичів. Щоб поїхати до них в гості – потрібна віза. Отримати Шенген чоловікові складно. Тому його паспорт майже без штампів.

Амброш Мітро, мешканець села Малі Селменці: ”Знакомые есть много, конечно, но мы там не ходим. Бо не стоит ходить и дуже тяжело пускают. Словацкую Шенгенскую визу очень тяжело получать”.

А от словакам віза не потрібна. Півсела – у Євросоюзі. Аби знову поєднати родини 5 років тому тут облаштували пішохідний пункт пропуску. За день через кордон може пройти півтисячі людей, а у вихідні вдвічі більше.

Євген Русин, начальник сектору митного оформлення Чопської митниці: “ На 100 громадян, які перетинають кордон троє Українців, а всі інші громадяни Словацької республіки”.

Словаки відвідують в Україні родичів, переходять кордон навіть на шопінг. В Україні - дешевше. Найбільше купують продукти та одяг. А підприємливі українці облаштовують в будинках міні-магазини, бо торгівля йде. Бабця Емілія ходить за покупками кілька разів на тиждень. Каже, економить майже 700 Євро на місяць, та й смаки в неї особливі - словацькими товарами не задовольниш.

Емілія Ваєва, громадянка Словаччини: “Мы приезжаем купить себе цукровинки для детей и водка хорошо ваша, и вино хорошее, и “Советское шампанское” или одесское - тоже хорошее”.

Селяни з української сторони села кажуть – усі чемні, порядні. Видно, що Європа.

Людмила Кємська, мешканка села Малі Селменці: “Словаки приходят доброжелательные, не пьющие. В основном покупают сладости, покупают спортивную одежду, рассказывают новости, иногда спрашивают, как мы здесь поживаем. Но мы демократично молчим”.

Люди чекають, коли скасують візовий режим з Євросоюзом. Бо ж до родичів хочеться.

• Малі Селменці
• Словаччина
• Україна
• кордон