У німецькому містечку Детмольд триває суд над 94-річним Райнхольдом Хеннінгом, колишнім членом СС та охоронцем нацистського концтабору "Аушвіц".
Літньому чоловіку висунуто звинувачення у співучасті вбивства 170.000 людей, які загинули у концтаборі смерті під час його служби там з січня 1943 по червень 1944 року.
Серед свідків обвинувачення - 85-річна Ірен Вайс, яка прибула сюди з американського штату Вірджинія, де мешкає. Пані Ірен було 13 років, коли у Аушвіцу загинула вся її сім'я, родом із Закарпаття, а їй одній вдалося вижити.
Нині вона дає покази, хоча і не пам'ятає Хеннінга особисто. Але це не має значення - завдяки новій правовій стратегії. Жертвам нацистського режиму достатньо описати картину , яка панувала у той час в концтаборі смерті, і яку роль там грали охоронці СС, навіть нижчого рангу, які також тепер є відповідальними за Голокост.
Цього часу вона чекала давно. Давні рани так і не вдалося загоїти, хоча пройшло вже понад 70 років. Судовий процес триватиме довго - через стан здоров'я Хеннінга не дозволяється допитувати більше двох годин. Він практично не піднімає голови під час слухання, і дуже важко повірити у те, що це цей немічний старий колись у молодості був охоронцем у Освенцімі.
Звісно, далеко не всім до вподоби суди над літніми людьми. Але деякі експерти вважають, що вони мають символічне значення - а німецька правова система, яка протягом багатьох десятиліть не могла покарати колишніх нацистів, нині нарешті може їх притягнути до відповідальності.
Така стратегія обвинувачення вперше була застосована у 2011 році в судовому процесі проти українця Івана Дем'янюка, колишнього охоронця в таборі смерті Собібор. "З випадку Дем'янюка було нарешті застосовано наступний прокурорський підхід: якщо ви працювали на фабриці смерті, це робило вас співучасником у вбивствах, оскільки ваша робота сприяла у гибелі людей",- розповідає виданню Time американський історик Лоуренс Дуглас. На його думку це «неймовірний правовий прорив».
Ірина Фогель (Вайс) народилася 21 листопада 1930 року у селі Батрадь, Чехословаччина, а нині Берегівський район Закарпатської області в Україні.
Її батько володів лісопилкою. Мала п’ятьох братів і сестер. У 1939 році, коли Підкарпатське Русь потрапила під угорське панування, влада активізувала переслідування євреїв. Їм заборонили відвідувати школу, конфіскували підприємства, а чоловіків змушували працювати у трудових бригадах під військовим командуванням. Серед них був і батько Ірини, Мейер, якого забрали на примусові роботи у 1942 році на шість місяців. А у квітні 1944 року угорська влада стала вивозити всіх закарпатських євреїв у гетто.
Родина Фогель потрапила у гетто, що було сформоване в Мукачеві на території цегельного заводу. Там вже було близько сотні інших сімей, які змушені були жити в жахливих умовах - зокрема єдиний туалет для всіх був у вигляді траншеї.
Незабаром після прибуття, всім дівчатам у віці до 16 років наказали поголити голови. Тому мати Ірен дала їй хустку, яка можливо і врятувала їй життя - у ній дівчинка виглядала старше свого віку.
Ірен і її сім'я були депортовані в Аушвіц-Біркенау у травні 1944 року, як і близько 425.000 євреїв з території Угорщини. Після прибуття в табір, її мати, братів і сестер було одразу вбито. Врятувалися лише Ірен та її сестра Серена, яких залучили для примусової праці. Ірен прийняли за повнолітню, бо молодших відправляли до газової камери. Батько був змушений працювати у зондеркоманді, прибирати трупи загиблих із газових камер і крематорію. Однак не витримав навантажень і його було також вбито.
У січня 1945 року Ірен разом із сестрою та багатьма в'язнями були примусово евакуйовані пішки у концтаборі Равенсбрюк, що в центральній частині Німеччини. Серену хотіли розстріляти під час переходу через виснаження, але їй пощастило. Ірена сказала охоронцеві табору: "Вона моя сестра", і це врятувало сестру.
Після приходу радянських військ жінки вирушили до Праги, аби розшукати родичів. Там вдалося знайти дядька, Йожефа Мермельштейна, який ще у 1938 році емігрував з свого рідного міста в Палестину і повернувся в якості солдата Легіону британської армії. Згодом у 1947 році Ірен та її сестра емігрували у США, в Нью-Йорк. Там Ірен вийшла заміж за Мартіна Вайса і вони переїхали до Північної Вірджинії у 1953 році. Вона отримала ступінь бакалавра мистецтв і викладала у школі. Ірен Вайс має трьох дітей, а також є волонтером в Меморіальному музеї Голокосту.
Слід зазначити, що Ірен Вайс впізнала себе на фотографіях, що 35 років зберігала інша закарпатка - Лілі Якоб, також колишня ув’язнена концтабору «Аушвіц».
На цих дивом збережених фотодокументах показаний момент прибуття «транспорту» з євреями із Закарпаття, а також так звана «селекція» - дітей, старих та більшість жінок відправляють до газових камер, а здорових та повнолітніх – на важкі примусові роботи.
Підготував Олександр Ворошилов для Мukachevo.net
