Пригадується, як в часи процвітаючого кучмізму, коли ще не було чутно про акцію «Україна без Кучми», не кажучи вже про Помаранчеву революцію, довелося побувати на одному медійному семінарі, де серед інших виступав вже досить відомий на той час політолог, директор інституту свого імені Микола Томенко. Відверто кажучи, тоді він зачарував усіх присутніх своїм прогресивним, а, головне, неупередженим поглядом на те, що відбувається в українській владі та політиці.
Пройшов час, Микола Володимирович став активним опозиціонером, одним з «польових командирів» Помаранчевої революції, а згодом, як і багато інших революціонерів, пішов у владу — гуманітарним віце-прем’єром. І тоді, нажаль, стало зрозуміло, що вся прогресивність цього політика полягає лише в теоретичній площині, або як кажуть в народі: «Лише побалакати», натомість на практиці, як виявилося, він мало відрізняється від тих, проти кого боровся на київському Майдані.
Його дії на міністерській посаді в уряді часто викликали посмішку, а проштовхування на «Євробачення» гурту «Гринджоли» взагалі змусили сміятися з нас усю Європу. Можливо і через це Миколі Томенку не знайшлося місця в уряді професіоналів Юлії Тимошенко «другого скликання». Хоча, слід відзначити, у блоці Юлії Володимирівни він відіграє доволі важливу роль — такого собі свого хлопця для народу, який без проблем одягне шорти і поганяє м’яча на вулиці, словом, агітує за здоровий спосіб життя...
Однак окрім футболу та баскетболу є ще й важливі державні справи — як не як, а народний депутат України, який не може залишитися осторонь людської біди, і як багато інших колег-політиків, просто змушений був засвітитися в зоні стихійного лиха. От і приїхав днями Микола Томенко на Закарпаття, екскурсоводом у якій для нього став інший нардеп-бютівець Олександр Кеменяш. Спочатку політики, як самі кажуть, поспілкувалися з людьми. Вислухавши народний гнів, як знані борці з ліквідації наслідків повеней, взялися самі на пальцях рахувати скільки тракторів, екскаваторів та будівельників працює на об’єктах постраждалих від стихії. Із свого багаторічного гуманітарного досвіду Микола Томенко визначив, що цього далеко не достатньо, через що розіслав гнівну заяву в місцеві та республіканські ЗМІ та ще й звинуватив місцеву владу у якійсь не тій «орієнтації», мовляв остання не на тому зосереджує свої зусилля.
Можливо, треба було б залишити без уваги суб’єктивну та заполітизовану думку Миколи Томенка, тим паче, що його політичний бос Юлія Тимошенко, якраз відзначила ефективні та своєчасні дії місцевої влади та відповідних служб з ліквідації повені на Закарпатті. Просто не можна не відзначити повну «дезорієнтацію» цього нардепа, який не може опуститися з небес своєї політичної неприязні до закарпатської влади до здорового глузду, а тому кількома популістськими реченнями фактично звів нанівець ту роботу, яку цілодобово проводять останніми тижнями сотні працівників різних служб, в тому числі, і люди від влади, аби ліквідувати в нашому краї наслідки водної біди. Натомість, приїжджає київський нардеп і висловлює своє «фе», мовляв хтось щось не так робить. То можливо було б Миколі Володимировичу не покидати місця стихійного лиха, а очолити вже створений «бютівцями» штаб з ліквідації повені і на ділі показати, як треба боротися з великою водою? А ще краще, виступити у стінах парламенту з промовою і відзначити, що уряд, який очолює його політична сила, незважаючи на численні благання закарпатської влади, на 2008 рік запланував лише 40% із необхідної суми на протиповеневі заходи на Закарпатті і лише зараз, коли грянув грім, почав хреститися і обіцяти, що все буде профінансовано у повному обсязі. Бо правильна «орієнтація», Миколо Володимировичу — це коли щодня працюєш, зокрема, аби вберегти людей від стихійних лих, а не на кілька годин заїхати на місце біди, аби покрасуватися турботою про постраждалих.
