Фонд Бейли Югаса привітав ветеранів друкарської справи (ФОТО)

Аби залишитися у пам’яті нащадків не обов’язково бути героєм. Достатньо бути просто порядною, щирою людиною. Саме таким залишився для багатьох берегівчан Бейла Югас – перший директор районної друкарні. Про це свідчить і меморіальна дошка, встановлена на його честь і на вічну пам'ять… МІЛЬЙОН НА ДРУКАРНЮ Народився Бейла Югас 1916 року у Мукачеві, однак згодом його батьки переїжджають у Берегово. Вже в 26 років заснував у місті приватну друкарню – здійснив ще дитячу мрію. Ось він сам про це розповідав: “Якось разом з батьками побували ми в магазині друкарні Грінштейна у Мукачеві. Там в одному з центральних вікон був виставлений гігантський олівець: кидаєш в щілину монету – і відкриваються дверці. А за дверцями - весь набір канцтоварів, які можна було придбати в друкарні. Це так захопило мене, що пізніше я вирішив вчитися на друкаря саме у пана Грінштейна. Згодом дізнався, що господар і наставник Грінштейн розбагатів випадково. Він любив мандрувати, а одного разу потрапив до Парижа. В його кишені залишилася тільки одна монета, і він вирішив придбати лотерейний квиток. І пощастило! Виграв мільйон доларів і відкрив в рідному місті друкарню». СЕКРЕТ УСПІХУ Бейла Югас свій мільйон не виграв – він його заробив. Спочатку 4 роки вчився у друкарні Грінштейна, потім захистив диплом у Кошицях. І ще молодим утримував всю свою родину, що складалася з десяти чоловік. І вперто йшов до своєї мрії про власну друкарню. Її вдалося здійснити лише у 1942 році. Час був воєнний, складний. Хоча, як не дивно, у Берегсасі працювало тоді аж 4 друкарні. А це неабияка конкуренція! Бейла ж вирішив не відмовлявся від жодного замовлення, друкував бланки для державних установ, меню для ресторанів, оголошення, книги. Часом навіть у збиток самому собі. "Замовляють роботу у тих, хто надає найкращу пропозицію і забезпечує швидкість і якість", - в цьому був секрет успіху. ХРЕСТ НА МРІЯХ Директор працював на рівних з іншими робітниками. Поставив перед собою мету і вперто йшов до цілі. Тому спочатку самостійно вивчив весь друкарський процес – і навчав майстерності інших. Такий фанатизм не залишився без винагороди - незабаром друкарня Югаса стала найкращою у цілому Березькому комітаті. Однак, не забував і про людей, про своїх працівників. А ще вмів полюбовно домовлятися з клієнтами... На жаль, війна поставила хрест на мріях. Восени 1944 року стало зрозумілим, що Німеччина програє війну, а угорська влада почала стрімко пакувати валізи. Тоді заступник жупана (мера) пропонує Бейлі Югасу також рятуватися від радянських військ і перевезти все майно до Угорщини. Однак директор друкарні навідріз відмовився від цієї пропозиції. Він не міг зрозуміти навіщо потрібно стрімголов втікати з рідного міста, де родина, друзі та улюблена робота? Незабаром все майно друкарні було конфісковане на користь нової держави. Це відбувалося згідно з постановою від 17 серпня 1945 року, яка забороняла діяльність приватних друкарень. Найбільше Бейла Югас шкодував про власну бібліотеку, яка нараховувала близько 10 тисяч примірників - її також було конфісковано. Важко жити у час перемін. Можна було і поплатися головою. Однак на Югаса не найшлося компромату. Можливо допомогло і те, що новопризначений керівник області Іван Туряниця колись працював помічником у майстерні його батька в Мукачеві... ЗНОВУ У РОБІТНИКИ Новій владі теж знадобилися досвідчені фахівці. Тому Бейлі Югасу пропонують посаду директора … його ж колишньої друкарні. Однак вже не приватної, а державної. Він погоджується, бо іншого виходу не було. У 1946 році виходить у світ перший номер районної двомовної газети "Червоний прапор" (нині «Вісник Берегівщини»). Все ніби стало на свої місця. Однак вже через чотири роки Бейла Югас змушений був залишити посаду директора. Кажуть, що сталося це через відмову стати членом компартії. На керівну посаду назначили жінку із села, яка поняття не мала про цю роботу. Утім, Бейла Югас залишився у друкарні, де став рядовим лінотипістом – згодилися знання, які колись здобув. Варто сказати, що колишній директор не втрачав оптимізму. Натомість захопився футболом. Ще у молодості він виступав за мукачівські команди, згодом отримав категорію футбольного арбітра і навіть очолив у Берегові спортивне товариство "Спартак". В ПАМ'ЯТЬ ПРО БАТЬКА Життя Бейли Югаса обірвалося 7 березня 1999 року. Поховали майстра у місті його дитинства - у Мукачеві. Однак і у Берегові цю людину досі пам’ятають та згадують з повагою. Його сини Іштван та Бейло-молодший, які нині мешкають у Будапешті, встановили на будівлі друкарні меморіальну табличку своєму батькові, видали книжечку про його життя. Декілька років тому в Угорщині було проведено міжнародний футбольний турнір на кубок Бейли Югаса, в якому взяли участь з десяток команд з різних країн. «Вже не перший рік ми вручаємо подарунки (продуктові набори) працівникам районної друкарні, - розповідає онук колишнього директора Іштван Югас-молодший. – Практично робимо це за кошти нашої родини. Для цього і створили фонд імені батька та дідуся". Серед друкарів-ветеранів, які працювали з Бейлою Югасом, мало кого залишилося у живих. «У друкарні я проробив 62 роки, - згадує Шандор Ронто. – Досі пам’ятаю дату прийому на роботу – 15 січня 1946 року. Бейло-бачі уважно вислухав мене і взяв до себе в учні. Робота була не з простих – все набирали вручну, кожну літеру окремо. Головне завдання було – не помилитися. Тому перед тим як розповсюдити газету її прискіпливо вивчали «ревізори», іноді з десяток людей. Особливо дивилися за угорськими виданнями – аби чогось не проскочило раптово…» А Шандор Ронто вітається як з старим товаришем – з австрійським друкарським станком на ім’я «Альберт», котрому вже виповнилося сто років. Подарунки від фонду Бейли Югаса отримали 12 ветеранів друкарської справи у Берегові. Це продуктові набори - все що потрібно для святкового столу. Засновники фонду завітали до друкарні, а потім поїхали додому до тих, хто не може вже самостійно пересуватися через хвороби. Зокрема до Михайла Ревачка, якому 67 років - він був директором друкарні у 1990-х. «Ми працювали із свинцем, який потрібно було нагрівати – дихали шкідливими випаровуваннями, - каже 82-річний Шандор Ронто. – Чимало моїх колег померло у молодому віці, я думаю, що це було пов’язано саме з умовами роботи. Я, на щастя, витримав… І досі читаю за звичкою всі газети, які виходять у Берегові. Приємно, що про нас згадують. І бережуть пам'ять про Бейлу-бачі. Це справді була дуже хороша людина. Як кажуть строгий, але справедливий. Таким і має бути начальник – інакше ніяка робота не зрушить з місця…»