Репортаж білоруса Максима Голубчикова під назвою "Сироварня Петра Пригари" було визнано найкращим на конкурсі фоторепортажів користувачів в московському агентстві громадської журналістики "Ридус". Автору вручать приз - iPad 3.
Ось, що пише сам автор про сироварню у Нижньому Селищі, яку називає "маленьким закарпатським дивом":
"Петро Пригара зміг реалізувати свою мрію. Десять років тому в українському Закарпатті він побудував свою невелику сироварню. Тепер його сир знають далеко замежами України.
Щоранку в 7:00 мешканці Нижнього Селища приносять Петру в Селиську сироварню молоко. Петро бере у людей надлишки - стільки, скільки вони можуть дати. Для виробництва якісного сиру важливо, аби вони приносили сьогоднішній надій, свіжий і нерозбавлений. Зі слів Петра, з 800 будинків Нижнього Селища, молоко хоча б по разу йому приносили з половини.
У Петра є унікальна якість. Він вміє залучати людські та матеріальні ресурси для реалізації своїх задумів. У 90-х роках він пройшов стажування у майстрів-сироварів у Швейцарії. А в 2002 добудував свою сироварню на кошти залучені з-за кордону.
Виробництву було життєво необхідно мати доступ до чистої питної води. Петру вдалося організувати будівництво водопроводу від джерела, що знаходиться на відстані 4км. Тепер у Нижньому Селищі джерельна вода є в загальноосвітній школі, дитячому садку, амбулаторії та будинку культури".
А далі - розповідь про сам процес виготовлення сиру та про людей, які тут працюють.
"Знайомтесь, це Тетяна. Життєрадісна мама чотирьох дітей, яка працює на виробництві. Я запитав, як їй працюється у Петра. Вона відповіла, що дуже задоволена. Начальник платить хорошу зарплату, уважний і турботливий до своїх підлеглих. До нього завжди можна звернутися, в разі виникнення проблем. Схожі слова говорили мені всі, з ким вдалося поговорити на сироварні.
На Селиської сироварні роблять три види сиру. «Нарцис Карпат» (за основу взято сир Грюйер), «Хуст» (за основу взято Камамбер) і «Селиський» (за основу взята Голова Ченця). Як каже Петро, рецепти були творчо перероблені - дослівно повторювати зарубіжні аналоги йому було не цікаво.
Сир у Пригари коштує дорожче «звичайного магазинного» - від 120 до 200 грн. (15-25 $) за кг залежно від сорту. Петро часто трудиться разом зі своїми працівникам - не покривається бюрократичної кіркою керівника. Важливо, щоб руки все пам'ятали...
Я почув від Петра багато дивовижних історій. Одного разу до нього в гості приїхалиіноземці. Просять - познайом нас з місцевими старожилами. Він відвіз їх до свого діда. Іноземці запитують діда: - Де ви народилися? Він відповідає: - В Австрії. - А як ви потрапили сюди? - Я народився тут. Просто раніше це місце було Австрією...
Неділя - вихідний для працівників сироварні. У цей день Петру допомагають дочка Інна та дружина Оксана. Вони проводять екскурсії по виробництву. Сироварня - одна з зупинок сиро-винного туру по Закарпаттю. Тут можна у всіх подробицях довідатися про процес виробництва сиру, а в кінці екскурсії й продегустувати. Записуватися на екскурсію варто заздалегідь.
Нижнє Селище завдяки сиру і Петру Пригарі стало брендом. Слідом за сироварнею підтяглися і Селиська Пекарня, Селиська Коптильня, Селиські Музиканти...
За словами Оксани, дружини Петра, багато років вони трудилися, не знаючи, чи буде успіх. Всі гроші, зароблені на продажі сиру, знову йшли у виробництво. Сім'ю рятувала Оксанина робота шкільного вчителя. Жили на її зарплату. Але минув час,і кропітка праця принесла свої плоди.
Це історія про маленьке закарпатське диво. Про те, як захоплена людина, в умовах обмежених ресурсів, змогла домогтися дуже багато чого. Ставте цілі, рухайтеся до них - і у вас все вийде".
Сайт сироварні у Нижньому Селищі: seliskasirovarnia.com.ua
