Влітку населення 10-тисячної Ясіні значно зростає за рахунок туристів. Втікають у гори від спеки у долині, їдуть за димом ватри, за грибами-ягодами, за харіусом і за піснями. Пожив пару днів у цьому гірському раю і я – на мансарді чотириповерхової дерев’яної турбази.
Вона вважається найбільшою дерев’яною спорудою в Україні, будувалася ще 1939-1942 р. як реабілітаційний центр для угорських офіцерів. Тобто на совість. В радянські часи була спершу два роки піонерським табором, потім профспілковою турбазою. Зараз це акціонерне товариство. Я приїхав на фестиваль гуцульського гумору “Бербениця фіглів”. Він тут відбувається вже утретє. Організовує його створене ще 1993 р. рахівське товариство “Гуцульщина”, яке з 2006 р. очолює Іван Беркела. Свою підтримку надали сільський голова Дмитро Поляк і голова РДА Дмитро Андріюк. Загалом же у районі проходить 14 фестивалів на рік. Втім справа не так у кількості, як у якості. Всі, хто їздить по цілому Закарпаттю, мабуть, погодиться, що рахівчани підходять до своїх фестивалів чи не найбільш відповідально і зі справді гуцульським розмахом. Цього ж разу у перший день фестивалю відкрито селищний краєзнавчий музей. Він розмістився у спеціально збудованому двоповерховому дерев’яному будинку.
На фасаді – дві меморіальні дошки роботи Михайла Беленя. На одній – герб селища: гуцул пасе двох кіз під розлогим деревом. Дошку зроблено на основі старої маленької печатки, чиє зображення тут перетворено на велику ліричну картину. Цікава і дата внизу таблиці. Раніше вважалося, що перша згадка про село збереглася лише від 1555 р., коли воно належало магнатові Драгфі. На дошці же подано дату 1497 р. Як каже автор, відповідно до новітніх досліджень. Нам такий документ наразі невідомий, та категорично виключати цю дату все ж не можемо. Справа в тому, що 1490-1492 р. на сусідньому Покутті відбулося велике селянське повстання під проводом Мухи.
Після його поразки та жорстоких репресій з боку шляхти тамтешні селяни цілком могли посунути через Яблунецький перевал у ці краї. На другій дошці якраз заснований напівлегендарний засновник села Іван Струк галицького села Зеленого. Випасаючи на Закарпатті овець, він забарився поки перевал не засипало снігом. Зрозумівши, що овець вивести не вдасться, Струк збив їм кошару у ясеновій хащі, а сам повернувся додому. Навесні він виявив усіх залишених овець живими та ще й приплодом. Струк збудував на тому місці каплицю і хату з найбільшого ясеня, пень якого був такий широкий, що довкола могло сісти 12 людей, а в долині заснував село. Таким чином, музею є що збирати.
Наразі тут багато вишивок, селянського начиння, фотолистівок старої Ясині. Є і цілий “зоопарк” чучел місцевої фауни (а чому б у перспективі селищу не відкрити і живий зоопарк?). Не завадили б тут і макети усіх селищних церков. Екс-нардеп Орест Климпуш подарував ряд фотографій і документів з родинного архіву. Відтак відбувся круглий стіл, присвячений двом видатним рахівчанам – Степану Клочураку з Ясіні та Марку Бараболі з Ділового. Краєзнавець Микола Ткач упродовж доброї години ознайомив присутніх з їхніми біографіями. Вірші Бараболі читала школярка з Ділового Христина Лар.
Виступив і Василь Попович, який вже випустив з десяток книжок зі своїми піснями (до більшості публікацій додається диск), а також п’ять книжок присвячених його рідному Великому Бичкову. Ннааступного дня виступило близько двадцяти учасників у трьох номінаціях – дитячій (перміг Ярослав Кокіш з Рахова), дорослій (Мирон Девинкевич з Броду) і колективній (дует “Будюгови у горошок” з Рахова).
Були і позаконкурсні виступи. Був славетний 88-річний коломийкар Степан Молдавчук з Лазещини, який приїхав на власному велосипеді. Надзвичайно світла постать, заряджена незборимим оптимізмом та інтересом до життя. Має цілі віршовані хронік, присвячених найрізноманітнішим подіям. Його твори неодноразово видавалися у різних збірниках, але надійшов час зібрати їх усіх докупи і опублікувати окремою книжкою разом із спогадами старожила, адже на його пам’яті – події Карпатської України, Другої Світової, повоєнні перетворення, хрущовські прожекти, туристські байки тощо.
В цілому фестиваль приємно виділяється з-поміж собі подібних, бо робиться не заради галочки і навіть не заради виторгу, а таки для підтримки місцевих талантів.
