Голова партії «Єдиний центр» Ігор Кріль каже, що колеги-однопартійці часто називають його проповідником. Їх можна зрозуміти: Кріль зі значно більшою охотою говорить про зміни, які повинні відбутися всередині кожної людини, ніж про поточні політичні процеси. І навідріз відмовляється говорити про недовгу, проте резонансну історію своєї партії та її вплив на політичні процеси, які так недавно струшували Україну, пояснюючи це тим, що не хоче копирсатися в минулому.
Від спілкування з Ігорем Крілем складається неоднозначне враження. З одного боку, він дивує небажанням розмірковувати на «найгарячіші» політичні теми сьогодення, часом навіть створюючи враження людини, яка живе в іншій реальності і тільки тому не вірить у те, що кращі дні його партії залишилися в минулому. З іншого – «Єдиний центр» на місцевих виборах справді показує досить непогані результати, і це дає привід не скидати цю партію з рахунку у переддень загальнонаціональної кампанії з місцевих виборів.
Кілька місяців тому, коли ми починали домовлятися про це інтерв’ю, «Главком» володів інформацією про підготовку до об’єднання партій «Єдиний центр» та «Фронт змін». Більше того, вже начебто було повністю узгоджено список політради майбутньої спільної сили. Наскільки це відповідає дійсності?
Якщо коротко, то сказане вами на 90 відсотків не відповідає дійсності. 10 відсотків – це те, що в політиці ніколи не зупиняються переговори про консолідацію зусиль між різними політичними силами. Скажу відверто: сьогодні про різного роду об’єднання публічно говорять, здебільшого, з метою особистого піару, а потрібні для цього кроки робити не хоче ніхто. Створюються якісь комітети під певних політиків, під інших політиків підкладаються ідеї об’єднання партій, а розробляти чітку, конкретну стратегію для опозиції не збирається ніхто. А без цього перспективи у всіх цих об’єднань немає.
Ви кажете, що ніхто не хоче робити кроки для об’єднання. А ви хочете?
Ми вважаємо, що потрібне реальне об’єднання правоцентристських політичних сил – без вознесення на престол вождів, без розподілу портфелів. Спочатку потрібна політична воля й політичне рішення. Якщо така воля буде, то ми – за таке об’єднання.
А ініціювати створення такого об’єднання будете? Адже можна розмірковувати про необхідність консолідації правоцентристських партій, а можна зідзвонитися з їхніми лідерами, розіслати їм якісь телеграми, сказати: мовляв, давайте зустрінемось, поговоримо...
Розумієте, тут важливий результат, а не піар. Піару нам не потрібно. А для досягнення результату треба менше говорити, а більше робити.
Що робити?
Робити те, що приведе до результату.
І все ж таки, що це за конкретні кроки, про які ви не хочете говорити конкретно?
(сміється) Якби було про що говорити публічно... Повторюю, публічно... От я і сказав конкретно.
Як так відбулося, що ще не так давно Віктора Балогу називали людиною, в Адміністрації якого працював Президентом Віктор Ющенко, про світле майбутнє партії «Єдиний центр» не писав тільки лінивий, а зараз ми бачимо, що і Балога не є основним гравцем українського політикуму, та й про ЄЦ не дуже чутно. Раніше рейтинги давали вам шанс на самостійне проходження до парламенту, зараз, здається, вас немає навіть серед сил з рейтингом на межі статистичної похибки... Як так сталося?
Давайте дочекаємося 20 червня, коли відбудуться вибори міських, сільських і селищних голів у майже сотні населених пунктів України, і подивимось на їхні результати, а тоді поговоримо...
А як ви тоді самі оцінюєте реальний стан своєї партії? Адже навіть перемога на виборах в кількох десятках окремих населених пунктів не здається дуже показовим результатом...
Якщо це не показово, то напевно такі перемоги можна було б легко здобувати. Не так просто здобути перемогу у населенному пункті, де люди голосують за конкретних людей, яких знають і які мають вирішувати їх конкретні проблеми. Чому ж тоді в минулому році «Єдиний центр» на всіх позачергових виборах здобув більше перемог, ніж Партія регіонів та БЮТ разом узяті?
Можливо, займаються іншими речами. Наприклад, проводять системну підготовку до загальнонаціональної кампанії з місцевих виборів?
Будь-які вибори – це вибори. А партії для того і створюються, щоб брати участь у виборах. Хто не йде на вибори – той не має кандидатів, а значить, не має структури. А якщо не має структури, то що доброго може робити для людей? Ваші слова підтверджують, що «великі» партії «по великому наплювали» на державу, на проблеми «маленького» українця. Так, в селі не багато можна «вкрасти». Так навіщо зайвий раз руки марати? Ось і вся відповідь на запитання.
«Єдиний центр» сьогодні організаційно є найбільш рівномірно структурованою політичною силою в Україні. Як на Заході, так і на Сході. І це підтвердили навіть президентські вибори, хоча ми і не брали в них участі. Всі головні учасники цих перегонів бажали нашої підтримки, тому що у нас є сильна організаційна побудова. Це не мої слова. Це слова тих, хто проводив з нами переговори.
А хто до вас приходив і чим ці переговори закінчились?
Немає сенсу говорити про те, що було вчора. Це ж не мемуари. Що було, те було. І сьогодні це вже не має ніякого значення. І для політики, і з точки зору розвитку держави важливіше те, що буде. Тим політикам, які тільки те і роблять, що копирсаються в минулому, просто немає чого запропонувати суспільству.
У такому разі що ви відповіли на їхні пропозиції про співпрацю? На чиєму боці виступав «Єдиний центр» у ході останньої президентської кампанії?
Ви все-таки хочете, щоб ми покопирсалися. Гаразд. «Єдиний центр» як політична сила участі у виборах не брав. І цим все сказано.
На сайті «Єдиного центру» можна знайти інформацію про те, що головою партії є ви, а лідером партії – Віктор Балога. Як так виходить?
За статутом «Єдиного центру» у партії є голова. Крім того, Президією «Єдиного центру» прийнято рішення про створення виборчої структури партії. Очолює цю структуру лідер «Єдиного центру». Президія партії призначила на цю посаду Віктора Балогу.
А хто вище за партійною ієрархією – лідер партії чи її голова?
У кожного є свої повноваження. До речі, «Єдиний центр» тим і відрізняється від інших партій, що ми діємо, як політична команда, а не вождистська структура.
Просто існує питання, чи будете очолювати «Єдиний центр» і надалі, чи партія таки змінить свого голову?
А в політичній команді однодумців немає значення, хто в конкретний момент її очолює. У вождистських партіях – так, має. У нас – ні.
До речі, а у вас в партії постійно діюча виборча структура?
Так. І це єдина така структура в Україні. 8-ми рівнева. Всі ці вісім рівнів діють постійно.
І Віктор Балога постійно тримає всю цю структуру на контролі?
Річ у тому, що в «Єдиному центрі» працює єдина в Україні централізована комп’ютерна система управління партією. Такою системою управляти легко будь-якій людині, якій це може бути доручено. Таку систему хотіли впровадити й найбільш впливові українські політсили. Але її непросто розробити й швидко запустити. Ми свою самі створювали кілька років.
А що являє собою ця система?
Це система, яка управляється з центрального сервера 27-ма регіональними і 210-ма територіальними. Вона фіксує всю інформацію про все, що відбувається в партії. Після цього все дуже швидко піддається різносторонньому аналізу, на основі якого і приймаються найбільш оптимальні рішення з будь-яких питань.
Для прикладу: у 2007 році, під час дочасних парламентських виборів, завдяки цій системі був спрогнозований результат вже о 1-й годині ночі, а також виявлено регіони, у яких одна з політсил фальсифікувала підрахунок. Було вжито заходів, і ця політсила не змогла сфальсифікувати вибори і не пройшла в парламент.
Чи приймала ваша партія якесь принципове рішення з приводу того, чи можуть її представники обіймати посади в органах влади?
Не приймала.
Тобто ви, виходить, не в опозиції?
Ви ніде не бачили інформації про те, що «Єдиний центр» перейшов в опозицію.
Але це базові політологічні категорії. Якщо політична сила не перебуває у владі, вона є опозиційною. Іншого не дано.
З опозицією у нашій державі сьогодні такий же кавардак, який був із владою, коли Юлія Тимошенко керувала Кабміном. Мета такої опозиції - не порядок у державі, а повернення до влади самої Тимошенко. Без влади вона жити не може.
Ми ніколи не будемо такою «опозицією». «Єдиний центр» є патріотичною, державницькою політичною силою європейського типу. Ми поважаємо вибір народу, який би він не був. Істерію розганяти ми не збираємось, особливо спочатку. Нехай влада покаже народу, на що вона здатна. Це правильна й цивілізована позиція.
Справді, ми не підтримуємо багато з того, що робить сьогодні нова влада. І ми про це відкрито заявляємо у кожному конкретному випадку, критикуючи конкретні кроки влади. Тому ми не прийняли рішення про вступ в коаліцію.
Коаліція ж сьогодні взяла на себе відповідальність за ситуацію в державі. Їм і прапор в руки. Нехай працюють. Ще не пройшло і 100 їхніх днів при владі. Тому цей весь галас стосовно опозиційної діяльності – це демагогія, за якою прикривається особистий інтерес.
А що має статися для того, щоб ви прийняли таке рішення? У вас на сайті ви говорите, що кроки влади руйнують українську ідентичність, ви засуджуєте рішення по Чорноморському флоту, послідовно критикуєте цілу низку кроків влади в освітній галузі... Що має статися, щоб ви нарешті прийняли те рішення, яке особисто я зараз вважав би закономірним з огляду на вашу постійну критику влади?
Ми завжди говорили відверто те, що вважали за потрібне. І не тільки теперішній владі, а й попередній. І Тимошенко, і Януковичу, ще коли ще він був другий раз прем’єром.
Ми можемо прийняти рішення про перехід в опозицію, коли буде сформована реальна опозиційна політична команда, де будуть переважати суспільні інтереси над особистими. Мавпувати інші політичні сили, які один поперед одного заявляють про перехід в опозицію, які розвели в суспільстві політичну дискусію на тему, чия опозиція краща – сильніша, розумніша чи красивіша – ми не будемо.
А як в такому разі на ваші критичні закиди має реагувати влада? Якої реакції ви добиваєтеся від неї?
Влада має реагувати на все, що відбувається у суспільстві, і в тому числі приймати до уваги продуктивну критику з нашого боку. Якщо на нормальні зауваження вона не захоче реагувати, то сама своїми руками пришвидшить свій не зовсім приємний кінець.
Ви згадали про те, що в ході виборчої кампанії ваша партія відмовила обом кандидатам у Президенти у підтримці. У той же час ви досить жорстко критикуєте політику Віктора Януковича. Чи не шкодуєте ви про ухвалене в ході кампанії рішення не підтримувати його опонентку?
Все пізнається в порівнянні. Багато кому сьогодні не подобаються перші кроки нової влади у різних сферах. І нам також.
Але ми чітко собі уявляємо, що було б в державі, якщо б перемогла Тимошенко. По-перше, було б усе те саме, що відбувається тепер на догоду Росії. До речі, Путін підтвердив, що аналогічні домовленості, які сьогодні реалізуються Президентом Януковичем, були і з Тимошенко.
По-друге, безлад уже сьогодні був би повний. Про тиск на людей в усіх сферах життя ми б не говорили – ми боялися б говорити. В коаліції вже було б 350 депутатів, а тими, хто туди не вступив, у кращому випадку займалися правоохоронні органи. І ми вже змінювали б Конституцію, проголошуючи Президента Тимошенко довічним лідером нації.
Якщо хтось із цим не погоджується, то хочу пригадати слова, сказані мною ще два з половиною роки тому, коли Юлія Тимошенко лише готувалася стати прем’єром. Я тоді в одній із передач висловив застереження, що коли кандидат в Президенти Тимошенко стане прем’єр-міністром, то ми забудемо за системну роботу над економікою держави та соціальною сферою, а всі будемо працювати над підвищенням рейтингу прем’єра й спостерігати за її війною з Президентом Ющенком. І в державі настане безлад.
Чи не так все відбулося? І чи не тому країна обрала Президентом Віктора Януковича?
Але чи не боїтеся ви, що названі вами події відбудуться і при нинішньому Президентові, хіба що не так різко, як це, на вашу думку, сталося б за президентства Тимошенко?
Давайте не спішити з висновками. Адже ми і так сьогодні не можемо змінити вибір народу. У всякому випадку, один з найбільш позитивних моментів президентства Віктора Ющенко (що можна поставити йому особисто в заслугу) є те, що суспільство відчуло комфорт від внутрішньої та зовнішньої свободи й отримало «прививку» від бажання повернутися назад у напівтоталітарне минуле. А регіонали, на відміну від Тимошенко, не є тим «вірусом», на який ця прививка не буде діяти.
Коли, на вашу думку, повинні відбутися місцеві вибори? У Верховній Раді обговорюються дві опції: осінь цього року і весна наступного...
Чим швидше, тим краще.
Тільки не потрібно надто сильно політизувати цю тему. Було прийнято рішення Верховною Радою про зміни до Конституції з даного питання, які мають бути затверджені у вересні. Давайте зробимо це.
А сьогодні складається враження, що Партія регіонів злякалася, що до весни 2011 року очікування громадян можуть змінитись, і її рейтинги впадуть. Тому і почалися розмови про проведення виборів восени.
Ця риторика схожа на риторику Тимошенко, для якої її особиста політична доцільність є понад усе. Тому і риторика у неї сьогодні одна, а завтра вже протилежна. Регіоналам і Президенту варто над цим задуматись. Адже так і до фіаско, схожого до фіаско Тимошенко, недалеко.
А якою має бути в їх ході система виборів?
Ідеальна система – відкриті списки. Але я не вірю, що парламент ухвалить таке рішення. Великі політичні сили бояться відкритих списків, бо вибори за такою системою можуть проявити їхню реальну недієздатність. Поки виборці на місцевих виборах голосують за бутафорський список, за політика на верхівці, доти існує антураж, який дозволяє їм стверджувати, що ця політична сила – БЮТ чи Партія регіонів – має підтримку у суспільстві.
Але щойно виборці почнуть голосувати за конкретних людей, які їх представляють внизу, може виявитися, що ці політсили не мають значної частини тої підтримки, яку вони декларують зараз. Тому вони навряд чи підтримають цю виборчу систему. Швидше за все, місцеві вибори відбудуться за змішаною виборчою системою: половину місцевих рад сформують мажоритарники, які будуть не пов’язаними з політичними партіями, але згодом влада їх зможе прихопити до себе, а іншу оберуть за закритими виборчими списками, де люди знову ж таки будуть голосувати невідомо за кого.
Якою буде форма участі «Єдиного центру» у місцевих виборах? Ви братимете у них участь самостійно чи проводитимете з кимось переговори про блокування?
У всіх регіонах ми будемо брати участь у виборах самостійно. Звичайно, треба розуміти, що зараз ми навіть не знаємо, коли будуть ці вибори, і говорити про нашу участь у виборах можемо, лише маючи на увазі поправку на те, коли будуть ці вибори – у жовтні цього року чи березні наступного року. Ситуація може змінюватися. Але станом на сьогодні партія ухвалила рішення про те, що на вибори ми йдемо окремо.
Якою ви бачите свою партію у 2013 році, після парламентських виборів? Чи матиме вона, приміром, фракцію у парламенті?
Я бачу «Єдиний центр» хоча б таким, яким він є сьогодні. Звісно, за 3 роки потенціал партії має зрости. І кількісно, і якісно. Ми хотіли б, щоб у партії з’явилось ще більше людей, які знають, чого хочуть. Знають, що робити. І знають, як це можна зробити. Людей, які відповідальні за себе та за майбутнє своїх дітей. Для яких їхня «хата» точно не скраю. Людей, які речі називають своїми іменами. Тоді «Єдиний центр» виконає своє призначення у суспільстві.
А яке його призначення у суспільстві?
Стати центром, який змінить суспільство на краще. Звертаю увагу – не життя на краще, а суспільство. Адже, змінивши суспільство, ми швидко змінимо на краще й життя. Багато людей сьогодні вже починають розуміти, що для зміни свого життя потрібно змінитись самим.
Адже кожен народ має той уряд, на який заслуговує. І як би нам, українцям, не прикро це усвідомлювати, але це є прописна істина. І вона сьогодні про нас.
Спонукати до особистих змін більшість українців і є призначенням «Єдиного центру».
