Ліхтарі-вказівники роздаватимуть безкоштовний Wi-Fi та дозволять поглянути на Ужгород очима птаха (ФОТО)

Ужгород і Ужгороді терпляче очікували їх, не надто сподіваючись на чудо. Адже створювалися вони виключно силами і коштом ентузіастів. Тоді об’єднання авторів сформувалося організацію «Перший цех». Поки кувалися ліхтарі писався туристичний контент для них, «Перший цех» розрісся, «втягнув» у себе людей численних професій і талантів і став неформальним об’єднанням UNgANG, діяльність якого поширилася вже і на Мукачево, Виноградів, Сваляву. Проте, одним із перших, хто взявся робити місто кращим, був коваль Олександр Безик. На його рахунку і дошка-путівник для незрячих, із текстом про Ужгород, виконаним шрифтом Брайля, і «постамент» для Свободи, та й інші роботи, що прикрасили місто. Однак, ліхтарі – поки що наймасштабніший проект зі втілених. Кореспондент Мукачево.net побував у кузні Олександра Безика, яка стала батьківською домівкою і місцем народження усіх чотирьох ліхтарів. У очікуванні господаря нам вдалося познімати виробничий проце – тепер тут куються інші цікаві речі. А дочекавшись, і поспілкуватися із співавтором проекту і виконавцем «матеріальної» його частини ковалем Олександром Безиком. Про минуле, теперішнє і майбутнє ліхтарів, про творчі плани, мрії, залізо і вогонь – Олександре, тепер, коли вже всі чотири ліхтарі стоять у призначених місцях Ужгорода, чи вважаєш ти, що проект закінчено? – Ні, закінченим його не вважаю, тому що вагома частина цього проекту – аудіоверсія екскурсії – ще не готова. Для цього потрібно, щоб до ліхтарів-вказівників підвели електрику. Саме через це вони ще й не світять. Цю частину – підведення електроживлення -- взяла на себе мерія Ужгорода, але з цим питанням відтягують уже не вперше. Нам обіцяли підвести мережу до ліхтарів до Дня незалежності, тепер же дата знову перенеслася… На жаль, аж до „після виборів протягом двох тижнів”. А темніє ж рано. Нехай би вони вже, принаймні, світили… – Доводиться почекати? Місто також чекало ліхтарів довгенько… – Справді, роботи з цього проекту тривали довше, ніж планувалося, але ми старалися зробити все максимально якісно, так, щоб потім не було соромно за виконану роботу і щоб ужородцям було приємно, а туристам -- цікаво. А обіцянка підвести електроенергію йшла від мера міста. – Цей проект – дуже хороше промо для вас, як власника кузні. Скільки коштів довелося вкласти в цей проект? І чи очікуєте на те, що вони якимось чином вам повернуться? – Ну, скажу лиш, що грошей на проект пішло більше, ніж планувалося. А що стосується реклами, то якби ці гроші ми спрямували банально на рекламу, то в комерційному плані вони б дали більшу віддачу, аніж вкладені в ліхтарі. Але комерція ж не головне. В Ужгороді і довкола нього працює багато творчих людей, майстерень, цехів. У них працюють талановиті люди. І я впевнений, щоб якби, скажімо, 10 найкращих майстерень ковалів, майстрів по роботі з каменю та інших талановитих ремісників, реалізовували на рік бодай по одному такому проекту як ліхтарі-вказівники кожні, скажімо, два роки, то за 10 років Ужгород змінився б дуже сильно. Місто стало б потужним і красивим культурним центром і тут справді було б на що подивитися. Чим більше таких проектів буде реалізовуватися в Ужгороді, тим для міста буде краще. Ми працювали над цим проектом – і Федір Шандор, і Михайло Колодко, і Олександр Коваль – і не думали про те, щоб він нам окупився фінансово. Просто, оскільки ліхтарі ковані, то я й реалізовував їх. Ми мусіли довести ліхтарі до кінця і залишитися на тому рівні, на якому й анонсували їх. – Скільки людей працювало над ліхтарями? Як довго робився один ліхтар? – Ну, робота в нас була розбита на частини: одна команда працювала над кованими елементами, інша виконувала збірку, ще інші готували елементи до фарбування. Також нам допомагали люди, які займалися комп’ютерним наповненням. Тому важко назвати точну кількість людей. Один ліхтар уже взагалі цілком готовий, повністю. Залишилося просто під’єднати його до електромережі і він працюватиме, як і передбачалося. Із комп’ютером всередині, довідковою системою у ньому. Справа в тому, що ці ліхтарі – абсолютно оригінальні, ще ніхто дотепер не виконував такої роботи, тому нам важливо буде перший час конролювати роботу цих об’єктів. Зрештою, тому роботи з їх виготовлення трохи затрималися – нам потрібно було проектувати, комбінувати деталі, щоб вони давали бажаний ефект – поєднали візуальну інформацію та аудіорозповіді. Адже кафедра туризму, інформаційний туристичний центр нам дуже допомогли. По-суті, вони виконали частину роботи з інформаційного наповнення. Кожен етап роботи забирав часу. Навіть викладення бруківки довкола ліхтарів потребувало окремих зусиль. Михайло Колодко усе це проектував, малював, креслив кожну бруківочку... Спочатку ми хотіли ставити гранітну бруківку, уже й замовили, потім вирішили, що це буде занадто пафосно, і навіть не по-ужгородськи, буде чужим для міста. Тож і вирішили, що проста бруківка буде більш доречною. Багато робіт затримувалося, тому що було літо і більшість майстрів виконували інші роботи на замовлення. Крім того наші замовлення вимагали великих фізичних затрат і тільки в середньому кожен четвертий майстер погоджувався нам допомоти в тій чи іншій частині роботи. Майстер, який виклав нам «коцку» так красиво не захотів навіть брати грошей. Натомість попросив: Саша, викуй мені балкон. Ось тепер кую йому балкон. Як кажуть, за позику віддяка. – Із скількох деталей складається один ліхтар і скільки він важить? – Кількість деталей назвати дуже важко, їх дуже багато. – Ну хоча б порядок цифри. 20? 50? – Далеко не 20 і не 50. Скоріше, близько 400. – На одному ліхтарі?! – Так. І повністю в зібраному виляді ліхтар важить біля 200 кілограм. – А як на рахунок антивандального захисту ліхтарів-вказівників? Це ж термінали, ліхтарі, та й сама електроніка... – Ми виготовляли ліхтарі уже з урахуванням цих моментів. Скажімо, до табличок досить важко дістатися. Потім, вони металеві, а не пластмасові, кожна – в окремій жорсткій рамці. Та й зрештою, перший ліхтар простояв вже більше 2 місяців неушкоджений. На склі скриньки ліхтаря, яка має функцію міні-галереї, оскільки в ній розташовані і діаскоп, і аудіогід, є бронебійна плівка, скло зібране за т.зв. системою «триплекс». – У «скриньці» тільки термінал із туристичною інформацією? – Хочеш всі секрети? (посміхається) Гаразд. Не тільки. Ці скрині на ліхтарях роздаватимуть Wi-Fi. Безкоштовний. Також на ліхтарі буде встановлено камеру, яка виконуватиме не лише охоронну функцію, а буде підведена до внутрішнього терміналу. І і через спеціальний пункт у меню дасть змогу подивитися через відеокамеру на місто. А оскільки на кожному ліхтарі сидить пташка – дрозд із герба графів Другетів, то у глядача може виникнути враження, що він дивиться на місто очима тієї пташки. – До речі, про дроздів. Поки що він сидить тільки на одному ліхтарі... – Наразі ми їх доробляємо. Саме забрали у Михайла Колодка готову модель і відправили на вилиття пташечок із бронзи. А та одна, яка сидить – то пінопластовий макет (по секрету). – Які плани на майбутнє? Чи будуть наступні подібні проекти, настільки ж цікаві та корисні місту? – На даний момент ми стоїмо біля одного з них. Це такий кіоск, 2,5 на 5 метрів. Він буде покликаний замінити страхітливі МАФи, які так спотворюють місто, буде кований та стилізований під старовину. Перший із них є намір встановити на Театральній площі, приблизно на місці газетного кіоску, який стояв там чи не споконвіку і зараз втрачений для ужгородців. Просто треба ще часу, щоб доробити. Тут буде гранітний прилавок, трошки затоновані склопакети, старовинна черепиця. Щоб воно прикрашало місто, а не спотворювало його. Ну а інші плани… Думаю будуть. Якщо вже почав чепурити мсто – важко зупинитися.