«Інколи вони повертаються». Ця назва відомого роману Стівена Кінга й однойменного фільму – перше, що спадає на думку, коли спостерігаєш за тими кадровими призначеннями, які нині проводить український уряд на чолі з лідеркою БЮТ Юлією Тимошенко та підконтрольні йому відомства

Співпраця голови Кабміну Юлії Тимошенко з екс-керівником Адміністрації Президента Леоніда Кучми Віктором Медведчуком сьогодні на вустах в усіх. Ба більше, колишній головний есдек нині активно долучився до розробки б’ютівської редакції нової Конституції. І справді, кому як не Віктору Володимировичу знати, як найкраще змі­нити Основний закон під конкретну людину. Принаймні у тих діях, які БЮТ сьогодні чинить задля просування своїх конституційних змін, дуже чітко простежується сценарій 2004 року, яким тоді керували саме з Адміністрації Президента. Однак навіть найбільших скептиків партнерських, якщо не сказати дружніх, стосунків між Юлією Володимирівною й Віктором Володимировичем не може не переконати масове повернення до владних кабінетів людей, які, здавалося б, після Помаранчевої революції мали б назавжди піти у полі­тичне небуття або ж узагалі туди, де  Макар теля пасе. Натомість Юлія Тимошенко призначає своїм радником близького до Медведчука Олександра Задорожнього, посади в оточенні прем’єра дістають інші відомі есдеківські діячі: заступником міністра регіонального розвитку й будівництва став Олек­сій Іщенко, посаду заступника керівника Державної митної служби здобув Тарас Козак, Олександру Паршину довірили пост першого заступника керівни­ка голови Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання земельних ресурсів, а головою Фонду Держмайна Юлія Володимирівна призначила адвоката Вік­тора Медведчука Андрія Портнова.

 

Однак це все квіточки поряд із тим, що нині діється у Державній податковій адміністрації України. Складається вра­ження, що сьогодні цей орган намагаються реінкарнувати у тому вигляді, яким він був у кучмівський період. Один за одним звільняють обласних і районних керівників ДПА, призначаючи на їхні місця, без жодного погодження з органами місцевої влади, ба навіть головою ДПА України, колишніх «допомаранчевих» керівників цього відомства. Так, у квітні під час колегії ДПА було «запропоновано» піти у відставку шістьом керівникам обласних податкових: Львівської, Івано-Франківської, Сумської, Чернівецької, Тернопільської й Запорізької областей та 50 керівникам районних ДПА. На місцях таким діям київського начальства спочатку лише дивувалися, адже резонних причин для звільнень не було, ба більше – в окремих із згаданих регіонів показники зросли майже вдвічі. Однак після того, як на звільнені посади почали призначати «давніх знайомих», все стало на свої місця і вже мало хто сумнівався звідки ростуть ноги таких рокірувань,  тим паче, що разом із керівниками повернулися й колишні вірні підопічні. Як стало відомо з достовірних джерел, фактично на всі вакантні посади пропонуються люди з оточення Віктора Медведчука або ж ті, які працювали в есдеківській вертикалі влади.

 

Найпоказовішою є ситуація у Львівській області, де керівником ДПА призначили Костянтина Зінкевича, котрий з 1999 до 2003 року був заступником тодішнього головного львівського податківця Сергія Медведчука (брата глави Адміністрації Л. Кучми ). Таке рішення не на жарт обурило місцевих бізнесменів, з відповідною заявою виступив і Комітет підприємців Львівщини, в якому останні висловлюють свою незгоду з цим призначенням і обіцяють прискіпливо спостерігати за діями нового начальника. І справді, хто як не бізнесмени добре пам’ятають той податковий тиск і сваволю, які чинилися на них під час президентства Леоніда Кучми й керівника його Адміністрації Віктора Медведчука. То був справді час, коли податкова адміністрація була чи не найголовнішим державним органом, причому каральним: тотальні та чи не щоденні перевірки, арешти рахунків, списки – хто й скільки повинен заплатити в «благодійний фонд». Усе це добре закарбувалося в пам’яті українських під­приємців, зокрема й закарпатських, які у різного роду матеріалах на шпальтах газет в один голос заявляли – «не дай, Боже, повернення часів СДПУ(о)!» На жаль, дуже коротка пам’ять у Юлії Володимирівни, яка заради політичної вигоди й додаткових засобів у боротьбі з Президентом і за власне президентство вирішила повернути до керівних важелів таку одіозну особистість, як Віктор Медведчук, і нині активно переймає його досвід і методи.

 

Тим часом, таким активним поверненням до владних щаблів есдеківських кадрів пильно зацікавилися у... Європі! У Європарламенті й Єврокомісії, як свідчать ЗМІ, зріє обурення масовим «медведчуківським призовом» в українському уряді.  Наразі європейці лише спостерігають за розвитком подій і кадровими призначеннями в Україні, однак сигнал і застереження про те, що українська влада в особі Юлії Тимошенко потроху повертається  до кучмівсько-медведчуківської форми правління державою, вже подано. Однак останні події в українському парламенті й поза його межами свідчать, що до європейської, та й власне української думки Юлія Володимирівна й не думає дослухатися.