Вчителька англійської мови ЗОШ №5 у Берегові, активістка Майдану та люстраційного комітету Берегівщини Таміла Ворошилова змушена звільнятися з роботи за спробу розповісти правду про ситуацію у навчальному закладі. Її троє дітей-школярів через можливі переслідування також змушені будуть залишити рідні класи. Скільки коштує боротьба за власні права – у нашому матеріалі.
18 серпня у берегівській школі №5 відбулася позачергова нарада, на яку запросили весь колектив. Серед нагальних питань – підготовка до нового навчального року. Це питання вирішено за кілька хвилин. Головне – наступне.
Директор школи Людмила Пилип зачитує звернення-висновок вчителя цього навчального закладу Таміли Ворошилової. Вчителька, а також мати трьох дітей-школярів, зробила аналіз з життя-буття школи. Критика системи освіти з боку простого вчителя англійської мови наштовхнулася на шквал захисту – Тамілу Ворошилову "з благословення" дирекції школи піддали жорсткій обструкції і мало не закидали камінням. Як виявилося, саме вона "виносить сміття з хати", "бреше", "не має авторитету", "не має права вчити дітей та перебувати у колективі" тощо. Подібні епітети на адресу Таміли Ворошилової лунали всі три години наради з вуст деяких її колег, які були попередньо добре підготовлені для нападу. Сама ж директриса Людмила Пилип залишила актову залу, прочитавши звернення активістки, аби довершити справу могли її вірні заступники. "Я член люстраційного комітету Берегівщини, який був сформований на хвилі Майдану, – розповідає Таміла Ворошилова. – Звісно ця організація ще юридично не оформлена, і працює як громадський рупор. З іншого боку сам Майдан у Києві, Ужгороді, Берегові теж не мав юридичного статусу – тим не менше люди не могли більше терпіти несправедливості, і вийшли на вулиці, аби протестувати проти свавілля влади. Мені дуже хотілося, аби зміни відбулися не лише у Києві, а й у нашому рідному місті. Тому після того як ми скинули диктатора Януковича, сподівалася, що зміни торкнуться і сфери, в якій працюю останні десять років. Однак, як з'ясувалося, до якісних змін у системі освіти ми ще не готові..."
Таміла Ворошилова у своєму зверненні розповіла лише про ті факти, з якими стикнулася сама. Підрахувала лише приблизні позапланові витрати на наступний навчальний рік з сімейного бюджету, які змушена буде сплатити за себе та своїх дітей – а це мінімум 6 тисяч гривень. Це витрати на ремонт класів, підручники, потреби випускного класу для старшої доньки тощо. Окремо збираються кошти і для особистих подарунків – скажімо, на день народження директору школи. З кожного учня та вчителя.
"Звісно, я не проти, аби важка праця вчителя була віддячена по заслугам, – каже вчителька. – Але насправді збираються досить великі суми грошей. Їх ніде не фіксують. Так, є благодійники-спонсори-бізнесмени, які безкорисно допомагають школі, бо там вчаться їхні діти. Але і ці суми мають бути публічними, їх мають контролювати. На жаль, вся ця "кухня" утаємничена і не оприлюднюється для громадськості".
На зборах колективу школи активістку привселюдно принизили, облаяли та практично примусили написати заяву на звільнення. Такі заяви прозвучали від керівництва міського управління освіти. Лише кілька колег утрималося від ганебного голосування (заступник директора школи Олександр Фатула оголосив, що слід відкрито проголосувати проти "наклепу на шкільний колектив").
"Для мене особисто нічого дивного не відбулося, – каже Таміла Ворошилова. – Я вже звикла, що до справедливої критики наше суспільство ще не готове. Єдине шкодую, що проти мене цілеспрямовано було налаштовано практично весь колектив. Хоча я особисто проти своїх колег нічого не маю. Я люблю свій колектив, навіть тих, хто відкрито виступав проти мене. Бо твердо знаю, що їх так налаштували. Тому пробачаю своїх колег, ні на кого не тримаю зла чи образ. Окремо дякую тим, хто не побоявся авторитарного керівництва, яке існує у нашій школі, і не підняв руку проти мене і проти правди. Це люди, які теж залякані, але вони знайшли у собі мужність показати власну позицію".
Наразі вчителька змушена перевести трьох своїх дітей до іншого навчального закладу, бо вже отримала недвозначні натяки на "ретельну перевірку" їхніх знань. Сама теж думає про звільнення, але із заявою поки що не поспішає.
"Під час зачитування мого звернення, як члена люстраційного комітету, надійшла трагічна звістка про загибель ще одного воїна з Берегова, – розповідає Таміла Ворошилова. – Звісно, зробили хвилинну паузу, а потім продовжили моє цькування. Ну що тут іще казати... Ми з чоловіком їхали на Майдан до Києва у грудні минулого року, взявши відпуску за власний рахунок, ми щиро вірили, що в те, що "якщо не ми – то хто". Банду на чолі з Януковичем, володарем орденів та численних нагород, а насправді вбивцю та тирана ми скинули. Тепер мусимо навести порядок на місцях. Вірю, що це вдасться зробити. Вірю, що мене підтримують батьки дітей, які навчаються у нашій школі. А образило мене єдине – коли сказали, що я "не патріот" рідної школи, що моя мета – це зайняти керівну посаду. Дорогенькі мої колеги, насправді нічого ріднішого, окрім цієї школи в мене ніколи не було. Я тут навчалася з першого класу, сюди віддала найцінніше, що маю – своїх дітей та сама працювала тут останні десять років.
Я поважаю більшість своїх колег, люблю всіх своїх учнів і вони люблять мене – з цим, сподіваюся, вже ніхто не буде сперечатися, сподіваюся. Єдине, що я хотіла – аби у моїй рідній школі відбулися якісь зміни. І насправді не хотіла "виносити сміття з хати", тому і звернулася на початку до заступника міського голови Людмили Токар та міських депутатів, а не до преси. Утім марно – мені замість порозуміння влаштували терор.
Мені стало очевидним, що зміни у системі освіти в Україні ще не на часі. Але вірю, що цей час прийде. І тому на свій колишній колектив я не тримаю жодних образ – більшість з цих людей змушені були виступити проти мене під тиском. Я вірю, що зміни будуть. Адже не могли бути даремними ті жертви, сотні і тисячі, які загинули для того, аби Україна стала просто нормальною цивілізованою країною. Я вірю в українців, я вірю в простих людей, які не бояться виступити проти системи. Ми обов'язково переможемо, хоча б заради власних дітей! Слава Україні і слава патріотам!"
P.S. Слід додати, що привселюдній обструкції, особистим образам було піддано також заяву з боку Вікторії Гортолані, мати школярки ЗОШ №5, яка просила не переводити клас її дитини до кабінету, де відчувається гнилість підлоги та стін. Очевидно, що наша школа просто не готова до будь-якої критики. Це окремий "світ", який потребує негайного реформування та змін. І вони, очевидно, згодом прийдуть. Шкода, що цей процес починають лише поодинокі активісти, які вже не можуть терпіти несправедливості по відношенню до себе та власних дітей. У будь-якому разі відступати зі свого шляху не збираються. Можемо лише пишатися цими мужніми жінками. А час, сподіваємося, все розставить на свої місця. А те, що навіть звістка про смерть воїна-берегівчанина Олега Тюрикова не зупинила сучасних «шкільних інквізиторів» продовжити свою "вкрай важливу справу" (на відео) нехай залишається на їхній совісти...
Олександр Новак, для Мукачево.net
