Трагічні події на Майдані повільно, але стають історією. Тоді ми думали, що це була найтрагічніша сторінка сучасної історії нашої країни і більше ніколи не повториться. Утім сталися події на сході, і знову ллється кров...
Але і про тих, хто виборював свободу цілої України на Майдані ціною власного життя і здоров’я, не можна забувати. Тим паче, серед них було багато молодих людей, яким тепер досить важко адаптуватися у звичайному житті. Бо тоді, коли спали в холодних наметах, будували барикади, йшли на штурм, витягали з вогню поранених товаришів - були потрібними, бо були серед своїх.
Повернувшись додому, багато хто з них відчув себе зайвим у суспільстві. Тому багато хто з них нині потребує реальної медичної,насамперед, психологічної допомоги, а іноді просто доброго слова та уваги. Це найбільша проблема молодих "майданівців" - значна частина з них не знають, що їм робити далі, чим займатися...
Для реабілітації учасників Майдану ще 22 лютого було започатковано "Оздоровчу сотню Закарпаття". Цю ініціативу підхопило чимало оздоровчих закладів, санаторіїв області. Однак запал надавати безкоштовну допомогу, на жаль, швидко минув. Та й бажаючих оздоровитися на Закарпатті виявилося занадто багато - за словами засновника "Оздоровчої сотні" Степана Жука, у перші ж дні заявки подали понад 1800 чоловік. Закарпатські санаторії, як з’ясувалося, виявилися не готовими прийняти таку кількість людей. А в деяких вартість путівок для постраждалих "звалили" на плечі рядових працівників, що сприйнялося без великого ентузіазму. Та й розібратися хто є хто з прохачів допомоги також досить важко.
Саме тому Степан Жук вирішив створити літній польовий табір для "майданівців". Він має назву "Серце патріота". Наметове містечко розташувалося біля Чорної гори у Виноградові. Допомагають табору небайдужі - громадські організації, підприємці, прості люди.
Наприклад, підприємець Богдан Калушка з Тернопільської області надав у безкоштовне користування власний автобус "Неоплан", продукти. Інший - сотник із містечка Теребовля Михайло Самець виділив військовий намет, розрахований на 40 чоловік.
"Нині триває пробний перший заїзд з 17 чоловік, - розповідає Степан Жук. - Це переважно хлопці із Західної України, є пара з Краматорська. Мав приїхати "майданівець" із Донецька. Мав важку травму - проломили йому голову під час сутичок з "беркутом". Але в останню мить відмовився, каже, що потрібен вдома - не бажає відсиджуватися, коли такі події в країні відбуваються".
Загалом у планах Степана Жука польовий табір проводити все літо. Хоче, аби їхали на Закарпаття не лише "західняки", а й патріоти України зі сходу. Таким чином дати можливість не лише оздоровитися, а й не залишатися сам на сам зі своїми проблемами. "Це молодь, яка часом не зовсім розуміє, що нині відбувається, але всі бажають бути корисними для рідної держави. Всі вони - люди з великої букви, бо були там - на передовій".
А деякі і зараз планують їхати на схід, захищати Україну від сепаратистів. Однак більшості потрібно продовжувати навчання, шукати роботу, допомагати батькам, створювати власні сім'ї. Люди абсолютно різні. Ярослав, 20 років - вчиться на юриста. 22-річний Антон живе у Києві, майбутній інженер. Петро - будівельник, закінчив училище, на Майдані був з 27 листопада по 2 березня. У Тараса з Теребовлі два вогнепальних поранення у руку, він - тракторист. Степан, 20 років, разом з батьком Михайлом теж був на Майдані - практично всі чотири місяці. 21-річний Михайло - навчався у духовній семінарії, але не закінчив 4 курс, - рушив до Києва, коли там все лише починалося...
Відчайдухи. Сміливці. Шибайголови. Патріоти. На Тернопільщині їх прозвали "Дикою сотнею". Мабуть за те, що досі не можуть заспокоїтися. "Мені б автомата дали, я б поїхав захищати наших...", - каже один. Степан Жук важко зітхає - ось такі у нього "дикі" підопічні. Сам він разом з жінкою та дитиною теж провів всю зиму в Києві. Вночі чергував в епіцентрі подій, а жінка на квартирі у знайомих пекла пиріжки, а вдень їхала до Будинку профспілок, поки той не згорів – працювала на кухні…
"Якщо всі піде як я задумав, то у таборі має бути два лікарі і один з них обов'язково психолог, потрібен і священик, бо хлопцям потрібно лікувати не лише тіло, а й душу", - каже Степан.
Кожен ранок у таборі «Серце патріота» розпочинається з молитви. Щодня ходять у похід по лісу на 5-7 кілометрів, дихають свіжим повітрям, п'ють мінеральну воду, що привозять з санаторію "Квітка Полонини". Далі у планах - рафтинг (сплав у човнах) по Тисі. Їздять по Закарпаттю. Завітали до термального басейну у Берегові. Керівництво УСБ "Закарпаття" коли почуло, що потрібна допомога - все швидко організували. І безкоштовні пропуски, і повноцінним обідом пригостили.
"Чим можемо, тим, звісно, допоможемо, - каже заступник директора Валерій Боровський. - А як пройти осторонь? Якщо про цих хлопців всі забудуть, то самі собі потім не пробачимо".
Настя і Олексій - з Краматорська. Кажуть, що не мають можливості повернутися додому - страшно. Після подій на Майдані поїхали до Польщі, мандрували, саме у цей час в їхньому рідному місті все і почалося. Олексій працював у Славянську, за освітою - проектант доменних печей. В планах поїхати до Дніпропетровська, коли все закінчиться…
У Берегові "Дику сотню" зустрів Василь Вовкунович, сотник Закарпатської сотні. Після басейну пішли у центр міста, до меморіалу Героїв Небесної сотні. Тут розміщено полотно, на якому розміщено фотографії загиблих на Майдані – багатьох з них хлопці знали особисто. На момент встановлення портретів було 83. Тепер знаємо, що їх було набагато більше. І з кожним днем чуємо про нові жертви - про вбитих, закатованих. Тепер вже на сході України. Вони теж герої Небесної сотні. Скільки їх вже невідомо...
"Вшанування загиблих героїв - наш святий обов'язок, - каже Степан Жук. - Але сьогодні треба подбати і про живих, тих, що потребують нашого піклування".
Наступний заїзд для "майданівців" запланований вже після виборів Президента України, тобто після 25 травня.
Наразі ужгородські журналісти вже організували збір допомоги для "Оздоровчої сотні Закарпаття". Потрібні продукти, одяг, намети, спальні мішки. Їх передадуть до Виноградова. Всі бажаючи можуть долучитися.
Олександр Ворошилов, фото автора
