Підземний світ: каблучка святої Кінги пов'язує соляні копальні Солотвина та Велички (ФОТО)

Це найбільша туристична атракція в регіоні, яка сповна "відбиває" витрачені кошти. У першу чергу, люди їдуть сюди за тим, аби спуститися під землю та оглянути дивовижні соляні копальні. А найцікавіше, що їхня історія за легендою пов'язана із Закарпаттям. Завітати у Величку варто, при чому о будь-якій порі року. Взимку тут тепліше, ніж на поверхні, а влітку навпаки прохолодніше. Цим справжнім підземним царством, що створювалося природою та людьми, неможливо не захопитися. Тут можна побачити не лише скульптури і картини, а й справжню підземну церкву, де також все із солі, навіть вівтар та люстри - не гірші на вигляд, ніж з гірського кришталю. Легенда про Кунігунду Закарпатське Солотвино та польську Величку пов'язує цікава та гарна легенда. А її головна діюча особа - угорська принцеса Кунігунда (Кінга). Вона має стосунок до початку видобутку солі у Польщі і привезла з Угорщини перших гірників. Кунігунда була найстаршою з 10 дітей угорського короля Бейли IV. До речі, її сестрою була Констанція - пізніше дружина галицького князя Лева І, а брат Іштван став королем Угорщини. Батько заручив Кінгу в 1239 році з Болеславом, сином краківського князя Лешка Білого. Кунігунда дуже не хотіла виходити заміж - навіть збиралася стати черницею. Однак всупереч її бажанням, батько наполіг на шлюбі. Розповідають, що у гніві дівчина викинула свою обручку в соляну шахту Марамароського краю (тепер територія Закарпаття). А вже по дорозі в країну нареченого принцесі страшенно захотілося пити. Тоді вона наказує викопати колодязь, і дивина - вода у колодязі виявилася соленою. Так, замість води була знайдена сіль, дуже цінний на той час мінерал. А у першій ж витягнутій на поверхню брилі виявилася викинута Кінгою обручка - виявилося, що прикраса мандрувала підземними річками за своєю господинею. Саме весілля Кінги та Болеслава відбулось 1247 року, але подружжя уклало угоду про «шлюб чистоти» і фізично він не був реалізований. Отже, навіть у шлюбі вона, за згодою чоловіка, залишалася незайманою, а після смерті чоловіка у 1279 році заклала у місті Старий Сонч кляштор кларисок, де й перебувала до самої смерті 1292 року. Кінгу вважають покровителькою польських гірників, а у 1999 році римський папа Іоанн Павло II оголосив її святою. Сама свята Кінга своє життя присвятила догляду за хворими, її згадують у костелах Польщі 24 липня. Тепер туристи можуть побачити під землею скульптурну композицію з солі, що оповідає легенду про принцесу Кінгу: шахтар простягає їй знайдену обручку, а поруч стоять польський і угорський лицарі. Соляні скульптури встановлені у 1967 році, їх автор - скульптор Мечислав Клюзек. А сама підземна кімната видовбана в брилі зеленої солі ще у XVII столітті... Історія соляних копалень Велички Соляне родовище поряд з містом Величка сформувалося близько 15 млн. років тому на місці висохлого моря. Сягає 10 км в довжину і розташовано уздовж північного кордону Карпат. В процесі підняття Карпат поклади солі тут сформувалися у вигляді величезних брил – вони розташовані у землі подібно до родзинок в кексі. У цих капсулах, що знаходяться на певній відстані один від одного, шахтарі видовбували серцевину, а всередині для міцності встановлювали дерев'яні кріплення. В результаті утворювалися просторі підземні кімнати. Загалом за багато поколінь гірники вирубали таких 2040 кімнат-камер, що з'єднані між собою коридорами загальною довжиною близько 300 кілометрів. Слід зазначити, що шахти у закарпатському Солотвино були створені інакше - це власне коридори у величезному шарі солі. За кольором сіль теж відрізняється - наша сіль має різні відтінки (біла, сіра, чорна), а сіль Велички переважно рівного сіро-зеленуватого кольору. У польських шахтах повітря прохолодніше, середня температура тут близько 15 градусів, у Солотвино – сягає до 22 градусів тепла. Відомо, що видобуток солі у Величці почався у першій половині XIII століття. Спочатку тут була задіяна тільки ручна праця. Сіль піднімалася наверх за допомогою спеціальних валів, що приводяться в дію фізичною силою людей. А на початку XVII століття в шахті з'явилися коні – так найбільш важку працю переклали на тварин. Для них під землею навіть збудували стайню - наверх цих коней ніколи більше не піднімали. І лише з приходом до влади австрійців у 1772 році більшість робіт було механізовано. Спочатку копальні використовувалися тільки за своїм прямим призначенням. Однак з XV століття їх відкрили для огляду привілейованими особами - перш за все, для королівської сім'ї і їхніх гостей. У XIX столітті австрійці проклали тут перший туристичний маршрут. Його популярність стала стрімко зростати у другій половині XX століття. Утім слід зазначити, що виробництво солі тут триває й досі – її випарюють з соляного розчину, у 1912 році була встановлена механізована солеварка, яка справно функціонує до нинішнього часу. У 1978 році соляна шахта у Величці була внесена до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Сьогодні це один з найбільш цікавих туристичних об'єктів Польщі. Унікальні підземні кімнати Нині огляд шахти у Величці проводиться щодня, крім святкових днів, тільки з екскурсоводом в групі чисельністю не більше 35 осіб. Аби спуститися лише на перший рівень соляних печер потрібно самостійно подолати 380 дерев'яних сходинок, аби спуститися на перший рівень – тобто на глибину 90 метрів. Цей шахтний стовбур був прорубаний в 1635-1640 роках і носить ім'я тодішнього директора Миколая Даниловича. А всього у шахті 9 рівнів, найнижчий розташований на глибині 327 метрів. Завершується екскурсія на глибині 135 метрів під землею. Наверх людей піднімають вже за допомоги ліфту, його швидкість 4 метри на секунду. Кожна з кімнат Велички має свою назву. Наприклад, на честь 500-річчя Миколи Коперника тут встановлена його статуя, є камера Казимира Великого, названа на честь короля Польщі, який видав указ про регулювання видобутку і торгівлі сіллю тощо. Колись кожен десятий шахтар гинув від обвалу, пожежі або вибуху метану - тому в кінці XVII століття була створена каплиця святого Антонія, покровителя шукачів солі. З рукотворних експонатів найвідомішою і найгарнішою є власне каплиця Святої Кінги (1896 рік), що розташована на глибині 101 м. Має вона довжину 54 м, ширину до 18 м і висоту 12 м. У цьому приміщенні абсолютно все з солі: відполірований «паркет», стіни, стеля, три вівтарі, каплиці, шикарні люстри, фрески, у тому числі копія «Таємної вечері» Леонардо да Вінчі, скульптури святих. Тут проводяться урочисті меси, і чимало закоханих пар обирають цей оригінальний підземний храм як місце для вінчання. А зображення святої Кінги розташоване на центральному вівтарі. Що ми втратили? Уявіть, аби оглянути соляні шахти у Величці, щороку приїжджає близько 1 млн туристів. Якщо врахувати, що в середньому квиток коштує 10-15 євро, то й прибуток лише однієї атракції фантастичний - не менше 10 млн євро на рік! І це, якщо не враховувати навколишню інфраструктуру, де розташовані музеї та розважальні заклади. Відвідавши соляні шахти у Величці, є також можливість покращити здоров'я: адже сіль - надзвичайно корисна для дихальної системи людини і організму в цілому. У 1826 році тут почали практикувати лікування соляними ваннами. У 1939 році відкрили спеціальні купальні, де лікували від 36 хвороб. У 1964 році засновано підземний санаторій, де розпочали лікування алергії, бронхіальної астми, запалення бронхів. На жаль, доля Солотвина була інакшою. І хоча в наших шахтах ніхто не створював ні церков, ні скульптур - вони не менш унікальні. Перш за все, сюди приїздили для лікування хворі на бронхіальну астму з усього колишнього СРСР. До речі, для отримання корисного досвіду закарпатські лікарі, які потім працювали у Солотвино, їздили у Величку. Та й сама закарпатська сіль, яка у середні віки була основним багатством регіону, завдяки їй був розбудований "соляний шлях" з форпостами та будівлями, що збереглися досі. Вважається, що за якістю вона є найкращою в Україні. Однак через природні фактори та неправильну експлуатацію і неувагу з боку держави, соляні копальні Солотвина більше не діють, бо є аварійними або вже затоплені водою. Наразі можемо користуватися лише соляними озерами на поверхні. Одне з найбільших, до речі, має назву Кунігунда... Воно утворилося в 1902 році шляхом затоплення шахти імені покровительки шахтарів - угорської принцеси Кунігунди. Згодом навколо утворилося ще кілька невеликих водойм. Концентрація солі в найбільшому солоному озері - близько 200 грам на літр води. А це практично так само як у відомому Мертвому морі Ізраїлі. Отже, обов'язково при нагоді відвідайте польську Величку - аби згадати легенду про святу Кінгу та побачити на власні очі казковий підземний світ. І зрозуміти яке багатство ми втратили, коли сіль Солотвина пішла від нас під землю...