Начальник Закарпатського обласного ліцею - інтернату з посиленою військово - фізичною підготовкою розповів про навчально - виховний процес у закладі, важливість патріотизму та свою службу в органах держбезпеки.
- Ви майже рік очолюєте військовий ліцей, але про Вас так мало відомо широкому загалу. Розкажіть більше про себе, свій життєвий шлях, службу в органах держбезпеки.
- Сам я народився у Казахстані, але вже більше 22 років проживаю в Україні. Я вже більше відчуваю себе українцем, ніж росіянином, а ще більше – закарпатцем. Свого часу закінчував Рязанське вище повітряно – десантне командне училище, потім проходив курси військової контррозвідки у Новосибірську. За своє життя служив командиром розвідувальної групи спецпризначення ГРУ ГШ МО СРСР в Узбекистані, перекладачем розвідувальної роти загону спецпризначення в Афганістані, з грудня 1986 - командир розвідувальної групи спецпризначення ГРУ ГШ МО СРСР в Ізяславі на Хмельниччині. З вересня 1990 року – служба на офіцерських оперативних посадах КДБ, а потім – СБУ. Маю дві вищі освіти, з 1990 року проживаю на Закарпатті.
- Які посади Ви займали у закарпатському УСБУ?
- Довгий час працював оперуповноваженим та старшим оперуповноваженим відділу військової контррозвідки закарпатської СБУ. З червня 1998 року керівник напрямку управління військової контррозвідки СБУ по Прикордонних військах. Вже пізніше я очолював військову контррозвідку управління СБУ на Закарпатті та був керівником Чопського міського відділу УСБУ Закарпаття. З 2009 року – звільнений у запас, а у серпні 2013 призначений на посаду начальника Закарпатського обласного ліцею – інтернату з посиленою військово – фізичною підготовкою.
- Поясніть, будь ласка, чим відрізняється навчання у військовому ліцеї від навчання у інших подібних закладах?
- Вже з назви нашого навчального закладу зрозуміло, що при наборі на навчання основна увага звертається на фізичну підготовку юнаків та знання військової справи. Важливо й те, що згідно нашим основним положенням та постановою Кабміну, ліцеїсти ходять у військовій формі, дотримуються розпорядку дня. Якщо, до прикладу, у старших класах школи учні можуть запізнюватись на уроки, пропускати заняття, то у нас це категорично заборонено. Дисципліна виховує в учнях почуття відповідальності, пунктуальність, плановість. Вони вчаться по розкладом, харчуються та проводять самопідготовку також згідно розпорядку дня. І, звісно, відпочивають.
- Як часто ліцеїсти спілкуються чи бачаться з батьками?
- Після самопідготовки офіцери – вихователі дозволяють користуватись мобільними телефонами, щоб зателефонувати батькам, рідним, друзям. Але майже цілий день учням заборонено використовувати мобільні, щоб не відволікатись від навчання, виховання. Позаяк у нас п’ятиденний робочий тиждень, то на суботу – неділю ліцеїсти їдуть додому. Разом з цим, батьки часто приїжджають навідувати своїх дітей.
- Є учні які не витримують розпорядку й покидають навчання? Чим це спричинено?
- Якщо чесно, таких учнів не так і багато. З кожним роком їх стає все менше. До прикладу, коли попередні набори до закладу були 120 дітей, то йшло близько 15 – 20 осіб. Минулого року з ліцею пішло 15 дітей, згідно документації. Основа причина – діти не хочуть дотримуватись режиму, запускають навчання, порушують дисципліну. Варто відмітити, що викладачі «борються» до останнього, щоб залишити дитину на навчанні, йдуть учням на поступки. Але, якщо у ліцеїста відсутнє бажання вчитись, то тут нічого вже не зробиш. Ми значно покращили результат цьогорічного набору - за останній навчальний рік з закладу було відраховано всього одного учня з 90, тобто, 89 чоловік продовжують навчатись. Це дуже високий показник.
- Яка користь від дотримання «військового» режиму?
- Користь, якщо чесно, велика. По – перше – це правильне і своєчасне харчування. Якщо вдома діти харчувались коли хотіли і чим хотіли, то тут вони мають чотирьохразове збалансоване харчування. Від нормально набирають вагу, підростають, дорослішають. Результати навчання помітні вже після першого курсу: хлопці мужніють, стають чоловіками. По – друге – правильний фізичний розвиток, який проходить під наглядом професійних лікарів. І, звісно, патріотичне виховання та інтелектуальний розвиток.
- Які умови проживання ліцеїстів?
- На території ліцею розташований сучасний триповерховий гуртожиток з євроремонтом. На першому поверсі – їдальня, де вони харчуються, на двох інших – їхні кімнати, відповідно по курсах. Сплять ліцеїсти на нових двоповерхових ліжках, це трохи нагадує їм армійські умови. В казармі є також душові з умивальниками. Є у них окремо час для гігієни, хлопці встигають умитись та поголитись.
- Чи бере ліцей участь у соціально – культурному житті?
- Безперечно. Ми підтримуємо тісний зв'язок з місцевим драматичним театром, колишнім Будинком культури міста, ужгородськими освітньо – культурними організаціями. Ми також намагаємось святкувати більшість всеукраїнських свят, не тільки військово – патріотичних, але й цивільних, організовуємо святкові концерти. Ліцеїсти співають, грають на музичних інструментах, читають вірші. Цієї зими у ліцеї виступав хор Мукачівської православної єпархії. Це був чудовий концерт на чолі з Олександром Садварі. Тобто, заклад живе своїм власним культурним життям.
- Яка перспектива у ліцеїстів після закінчення навчального закладу?
- Вже перед самим вступом до ліцею та під час навчання у ньому, ми всіляко намагаємось завербувати учнів до подальшого навчання у військових академіях чи вишах силових структур, з перспективою майбутньої служби на офіцерських посадах. На початку останнього семестру навчання на адресу закладу починають приходити різні програмки профільних вишів з усієї України. Ліцеїсти можуть ознайомитись і готуватись до вступу: це і збір відповідних документів, проходження медкомісій, підготовка фізична, інтелектуальна. Одразу після вручення атестату, ліцеїсти отримають рекомендаційні листи до вступу у ВНЗ, який обрали. Наші офіцери сприяють у всьому. Я пишаюсь тим, що близько 50% наших випускників все – таки вступають до профільних ВНЗ. Минулого року показник перевищив 60%. Під час навчання, ми вже намагаємось налаштовувати учнів на перспективи подальшої служби нашій державі.
- Під час навчання на чому акцентуєте більше – інтелектуальному чи військово – фізичному розвиткові молоді?
- У навчанні ми намагаємось балансувати між військово – фізичною підготовкою та традиційною освітньою програмою. Офіцери – вихователі акцентують увагу на фізичній підготовці майбутніх офіцерів, а викладачі ( в основному це жінки ) – на інтелектуальному розвитку. Кожен викладач намагається зробити все можливе для підвищення ерудованості ліцеїста. Я особисто це контролюю.
- Чому так важливе патріотичне виховання майбутніх офіцерів?
- Патріотичне виховання було завжди домінуючим у військових закладах подібного типу. Шкода, що останні 23 роки української Незалежності дуже малий відсоток інституцій впроваджував патріотичне виховання. Результат ми бачимо зараз, по подіях, які відбуваються на Сході України. Будучи росіянином, я намагаюсь активно впроваджувати українське патріотичне виховання майбутніх офіцерів – це і святкування національних свят, зустрічі з ветеранами, походи на вистави до театрів, концерти. Патріотичне виховання породжує любов до Батьківщини, а її повинен любити кожен .
- Поясніть, як ви особисто ставитесь до релігійного виховання дітей.
- У нашому закладі завжди дотримувались норм Конституції: кожен має право на вільне віросповідування та свободу совісті. Вже зараз діти виховуються на моральних традиціях українства, в тому числі й релігійних. На території ліцею завжди відкрита каплиця, куди кожен може ввійти і помолитись, поставити свічку, коли тільки забажає. Ми тісно співпрацюємо з Мукачівською православною єпархією та особисто з владикою Феодором. Віра лікує і виховує душу, а ми, офіцери, намагаємось виховувати і розвивати тіло. Релігійне виховання вже стало частиною нашого навчального процесу.
- Як кадровий офіцер СБУ, поясніть вашу думку щодо ситуації на Сході та дезертирства в локальних правоохоронних органах.
- На мій погляд, все через недопрацьоване законодавство України у цій сфері. Солдати та правоохоронці бояться виконувати свій обов’язок через можливість відповідальності за нього. До прикладу, убив озброєного бойовика – можуть приписати кримінал за вбивство «мирного мітингувальника». Люди бояться виконувати свій обов’язок. Другий варіант – невиконання «злочинних» наказів. З таким розвитком подій військові не можуть зрозуміти, що виконувати, що ні. Раніше накази не обговорювались, а виконувались. Зараз – все навпаки. Загальний страх безпідставної відповідальності зупиняє виконання наказів керівництва. Однак, все – таки, я вірю, що найближчим часом ситуація кардинально поміняється.
Роман Лендєл, Мукачево.net
