У принципі, всі до цього звикли й мало звертали уваги. Однак новий час приніс і нові віяння в політичний рекламі, що пов’язані насамперед із Прем’єр-міністром України Юлією Тимошенко, і, правду сказати, відчутно тхнуть цинізмом.

З одного боку, як кажуть на Закарпатті, калап долу. Це в першу чергу стосується політтехнологів Юлії Володимирівни, які навіть із незначущої інформації можуть улаштувати подію загальноукраїнського масштабу, а із незручної та неприємної ситуації для їхнього клієнта, майже завжди вийти переможцями, причому змалювавши опонентів у найнепривабливішому світлі. Однак що не день, то відчутніше стає, що Юлія Тимошенко разом зі своїм оточенням уже настільки глибоко занурилися в море популізму, що якоїсь миті не відчули, як втратили почуття розумної міри. Якщо ролики із висвітлення досягнень уряду ще несли в собі хоч якесь змістове навантаження, хоч і висвітлювалися однобоко, вихоплюючи із загального контексту економічного розвитку окремі успішні цифри, то остання «політична реклама» Юлії Тимошенко, де вона зі скорботою на виду несе народові жахливу звістку про повінь, інакше як глумлінням над людською бідою не назвеш. Бо це не що інше, як спроба використати інформаційний привід під назвою «повінь» для власних політичних дивідендів.

Те, що високий чиновник так глибоко проникся людською бідою й уважає за потрібне всіма можливими й неможливими способами допомогти постраждалим – факт, звичайно ж, вартий поваги, особливо на тлі загального ставлення української влади до проблем простого українця. Однак, з іншого боку, усе вищенаведене є й обов’язком цього чиновника, а коли мова йде про Прем’єр-міністра України, то й поготів. У нас же з приходом Юлії Володимирівни на посаду глави уряду складається враження, що вона робить якісь надзвичайні речі, які просто змушена афішувати на всю країну, нібито до неї цього ніхто не робив: не долав інфляцію, не збільшував ВВП, не ліквідовував повені тощо. Це те саме, якби в телевізорі демонстрували ролики сантехніка, де той вихвалявся б, як він професійно відремонтував унітаз. Вибачте, але Юлію Володимирівну на роботу Прем’єра наймав народ, і саме він має дати оцінку її роботи, але не за наслідками побаченого в телевізорі, а відчувши на власному добробуті роботу уряду чи результат подолання наслідків повені.

У принципі, так воно й буде на наступних – чергових чи позачергових – виборах, за результатами яких українське суспільство дасть оцінку роботі кожної політичної сили. Загалом, так відбувається в усьому світі. Лише західна цивілізація вже давно виробила правила гри навіть в інформаційній сфері – тут ніхто не дозволить застосовувати геббельсівську пропаганду навіть найблагіших учинків влади. Ну хіба що в Америці, де не так давно після урагану «Катрін» тамтешній Президент Джорш Буш, використовуючи «найкращі» взірці української влади, пройшовся по зруйнованому Новому Орлеані, поносив на руках переляканих негритянських дітей, пообіцяв, що вже за кілька тижнів життя тут повернеться у звичне русло, та й повернувся до Білого дому. А тим часом постраждалі від урагану ще довго потерпали через брак води й даху над головою. Є надія, що в нашому випадку український уряд спрацює ефективніше. Тільки досить самопіару, ми й так усе побачимо...