Засновниця українського театру в Берегові пройшла через пекло нацистських та радянських таборів
Ім’я Ярослави Бандурович не надто відоме сучасним закарпатцям. Чомусь так сталося, що про цю, без перебільшення, героїчну жінку та талановиту актрису, режисера, просто забули. І лише сьогодні нарешті сталася ця подія - Берегівському українському народному театру, згідно рішення міської ради, присвоєно почесне ім’яйого засновниці.
Минулого року вперше про трагічну, але й надзвичайну долю Я. Бандурович розповів закарпатський журнал "Культурологічні джерела". Тут розміщено досить скупу біографічнудовідку про місткиню, однак і вона вражає наведеним, невідомим досі широкому загалу, фактажем.
Народилася Ярослава Іванівна Бандурович 8 вересня 1913 року на Самбірщини.
Навчатися після закінчення школи поїхала в університет до Львова –де поступила на юридичний факультет. Була здібною та активною студенткою, брала участь у створенні перших дівочих дружин "Пласту" (організації українських скаутів, де приділяли велику увагу патріотичному вихованню молоді).
Однак у середині 1930–х років «Пласт» переживає кризу, в пергу чергу через великий тиск з боку польської влади. Тоді ж розпочинається так званий "Варшавський процес" - один із найбільших судових процесів проти Організації українських націоналістів (ОУН), де її провідника, студента Львівської Політехніки Степана Бандеру засудили до смертної кари... 22-річну Ярославу Бандурович також звинувачували в антидержавній діяльності, і лише за браком доказів не взяли під варту.
А далі була війна. На прихід німців на Галичину місцеве населення відреагувало по різному. Одні бачили в них окупантів, інші покладали певні надії на Німеччину. Однак дуже швидко всі хибні ілюзії розвіялися як дим. Оунівці поступово перейшли до саботажу політики нацистської влади.
Ярославі Бандурович довіряють відповідальну ділянку у референтурі пропаганди Окружного проводу ОУН. Мабуть не даремно, бо пройшла вишкіл розвідника. Восени 1942 року ОУН починають збройну боротьбу з німцями. А Ярославу Бандурович, разом з іншими арештованими українськими націоналістами, відправляють у німецький концентраційний табір Заксенгаузен, де полонені працюють у нелюдських умовах на каменоломні. Дивом жінці вдалося звідти втекти, і вона повертається на рідну Львівщину, де вже діє Українська Повстанська Армія. Ярослава одразу береться до справи – і очолює районний осередок Червоного Хреста.
У 1944 році на терени Західної України повернулися більшовики. За доносом провокатора Ярославу Бандурович знову арештовують, цього разу НКВС. Так у її житті розпочинається третє коло пекла. Методи дізнання у радянських слідчих не надто відрізнялися від методів гестапо. Це підтверджують і застінки львівської катівні, де нині розміщено меморіал "В’язниця на Лонцького". Ярославу, яка на той час була вагітною, тримали в боксі 1,5 х 1,5 м. Весь час жінка мусила стояти, на кам’яній підлозі хлюпала вода, під стелею ледь жевріла лампочка, яку вимикали на ніч. Не дивно, що передчасно народжена дитина була мертвою... А на Ярославу Бандурович чекав страшний вирок - вісім років ГУЛАГу. Але вона витримала і це нелегке випробування …
У 1950-х роках Ярослава Іванівна опинилася на Закарпатті, де бере участь у створенні Берегівського українського театру. А 1956 рік вважається точкою відліку цього осередку української культури в угорськомовному закарпатському містечку.
За понад три десятиліття Ярослава Бандурович здійснила постановки близько 70 вітчизняних та зарубіжних творів. Серед успішних вистав можна згадати "Назара Стодолю" Т.Шевченка, "Ніч на Івана Купала" М. Старицького, "Не бійся, мамо" Н.Думбадзе, "Украдене щастя" І. Франка, "Земля" О.Кобилянської та багато інших. Вже у 1959 році колективу було присвоєно високе звання "народний". А у 1976 році за виставу "Поки гарба не перекинулася" О. Іоселіані театральний колектив удостоєний звання лауреата республіканського фестивалю драматичного мистецтва і нагороджений дипломом І ступеня. Трупа була постійним учасником обласних та республіканських фестивалів, виїжджала навіть за кордон - у Чехію.
Однак наприкінці 80-х через важку хворобу режисер та актриса Ярослава Бандурович змушена залишити театральне життя і робота трупи теж припиняється. А про особисте Ярослави Іванівни довгий час ніхто не знав, навіть близькі люди, про своє трагічне минуле вона майже нікому не розповідала…
У листопаді 1992 року колектив очолила молода випускниця Ужгородського культпросвітнього училища Ольга Матей. Їй вдалося створити нову театральну групу і вже наступного року дебютувати з виставою "Безталанна" за п’єсою І.Карпенка-Карого. З тих пір у оновленого Берегівського українського народного театру відбулося чимало цікавих прем’єр.
16 листопада 2012 року в Будинку культури відбулася ще одна знаменна подія. Оновлений український театр святкував свою 20-річницю (а загалом театру – вже 55). З цієї нагоди глядачам показали нову п’єсу "Світ зачарованих Карпат" (автори - Ольга та Олександр Матей) та влаштували ретроспективну фотовиставку, де показаний весь шлях творчого колективу. І значне місце тут посідають світлини Ярослави Бандурович та акторів, більшості з яких вже нема з нами.
Тим паче, приємно, що про життя та діяльність Ярослави Іванівни Бандурович (1913-1998) не забуто і відтепер народний театр із Берегова буде носити ім’я цієї дивовижної жінки. Наступного року виповниться 100 років з дня її народження.
