Професія "далекобійник": Ексклюзивні розповіді закарпатця про найпопулярніший в краї бізнес, після контрабанди. Частина ІІІ

Вантажоперевезення за кордоном для українських далекобійників – це можливість підзаробити на контрабанді та страх не напоротися на «поліцаїв» Перше, про що думає далекобійник, перейшовши кордон – зовсім не «як би швидше доставити вантаж», а: «Де б оце злити соляру, та ще й якомога дорожче». Щоправда, такий підробіток можливий, якщо тільки недалеко їдеш, бо інакше зіллєш, і самому доведеться купувати пальне, аби до місця дістатися. Читайте також: Ексклюзивні розповіді закарпатця про тонкощі найпопулярнішої в краї чоловічої професії далекобійника Ексклюзивні розповіді закарпатця про тонкощі найпопулярнішої в краї чоловічої професії далекобійника. Ч ІІ Новачкам «точки» не здають Ідеально для такого підробітку підходять тягачі марки «Сканії»,у них баки найбільші. У таку фуру можна залити понад 1, 6 тони пального. Із повними баками можна переходити кордон тільки через Угорщину та Словаччину. Поляки дозволяють вивозити тільки 600 л. Але не всі шефи дають добро своїм водіям заправлятися на повну. Це тільки якщо їдеш далеко – на Австрію, Італію, інакше заправляють тільки на 800 л. Хоча є такі фірми, що тільки й заробляють на тому, що тут заправляються, а закордоном зливають. У водіїв зарплата мінімальна, а вважають справжньою те, що заробили на контрабанді соляри. Для цього треба поїхати в Росію, залити повні баки, про їхати через рідну Україну й ще 700 а то й більше літрів продати в Угорщині чи Словаччині. Виходить «чистими» 150-200 євро за рейс. Непогано, як рахувати, що за місяць таких рейсів 4-5. Проте, це все ризиковано. Й певно, що буде моливо вже недовго, допоки не створять-таки єдину базу, де записуватимуть, скільки в баку перед виїздом до Європи, і скільки при поверненні звідти. Зараз аби не проходити по базі, далекобійники заходять через Словаччину, а виходять через Угорщину: бази на сусідніх пропускних пунктах кордону чомусь (?) різні. Більшість водіїв зливають від 40 до 100 л. Але це вже вам не 150 євро, а тільки 170 грн. заробітку. Зате головного болю: потрать час, знайди покупця, злий, напиши правильно потім звіт за пальне на фірмі… Закупників соляри за кордоном знають бувалі далекобійники, але контактами діляться без охоти. «Точки зливу», де приймають ДТ дрібні угорські нафтові магнати, усілякі там Лоції, Дюрії, Іштвани – це секрет. Останнім часом на них водії тримають зло, бо вони ціну весь час опускають, і вже хочуть купувати соляру мало не так само, як вона коштує в Україні. Як раніше платили по 1,10- 1,15 євро за літр, то тепер 0.8-0.6 євро. А от у Польщі нікого шукати не треба, тебе самі знайдуть на найближчій стоянці, й спитають, чи не хоче пан продати пальне. Дають 1, 5 євро. Бувалі, як я вже казав, свої точки не видають. Тому новачки продають українську солярку просто на фірмі, де вивантажуються, її радо забирають ті ж «карщики», бо це дешевше, як на заправці. Шеф дав на автобам, а він їде кертами Перше, що вражає наших водіїв у Європі, це дороги. По-перше, приємно, в тому сенсі, що покриття ідеальне, розмітка рівна, знаків багато. Бери та й їдь. Але це все не безплатно. За перевезення вантажу європейськими дорогами треба платити. Нормальні водії, звісно, їздять автомагістралями. Але наші й тут воліють зекономити. Мовляв, нащо нам той гладенький асфальт та широкі смуги? Ми кертами доїдемо, зате дешевше. А зекономлене, знову ж таки, у жеб! Виходить приблизно так: шеф дає гроші на автобам, а водій намагається свій маршрут проїхати по «націоналці» (дорога державного, а не міжнародного значення, найчастіше безкоштовна, але по ній заборонено возити транзитні вантажі). Так можна заробити й 100 євро, й більше. Якщо, звісно, не попадеш на патруль. Так роблять ті, хто їде через Угорщину далі в Європу. А от якщо їдеш сугубо по Угорщині, де платні усі дороги, крім місцевого значення, на цьому не заробиш. Зекономиш копійки, а як попадеш на штраф – влетиш на 600 євро. За дороги платять по різному. Можна мати «бокс» – це такий GPS-пристрій з карткою оплати, на яку фірма попередньо кладе певну суму для того, аби водій міг їздити платними європейськими дорогами. Є також оплата «пост пей», де, наприклад, раз на місяці платиш за всі використані дороги. Це у великих компаніях. А маленькі фірми, що мають кілька фур, дають водіям гроші на проїзд із вантажем щоразу – отут і мухлюють водії: зекономить, проїде «кертами», а шефу відчитається за автобам. А чеки? Чеки в Мукачеві роблять, які хочеш! Є ще інша система. Перетнувши кордон, ти вбиваєш марш тур в спеціальному автоматі (типу і-box, вони встановлені на заправках), він рахує вартість використання доріг й вибиває тобі чек. Все, вперед! Але якщо ти вбив один маршрут, а «галя»-навігація повела іншим, так часто буває, ризикуєш попасти на штраф, якщо піймають. А піймають майже завжди, бо всюди розставлені дорожні патрулі, які слідкують за справною оплатою за користування дорогами. «Компроміс» для поліцая А європейські патрулі – це страшний сон наших водіїв. Із «поліцаями» наш брат воліє діла не мати. Особливо з угорськими та польськими, бо вони нас не люблять. Чи то дається взнаки айстро-угорське панування, під гнітом якого ми були століттями колись, але вони нас сприймають як «другосортних», недолугих. А з другого боку – як іще можна сприймати водіїв, які тільки й дивляться, кого б і на чому «нажухати», у разі чого тичуть хабара, і свистали на правила та закони – фундамент європейського суспільства. Але факт лишається фактом: для європейського патрульного український чи російський водій фури – як червона ганчірка для бика. Навіть якщо маємо ідеальну ситуацію, коли в тебе технічний стан машини відповідає усім нормам, (що в природі трапляється рідко), і з документами все гаразд (принаймні, тобі так здається), то якщо зупинить «мадяр», він може знайти таку причину штрафу, що тобі й не снилося. Наприклад, нема підпису відправника вантажу, а тільки печатка фірми. Цей «прикол» бувалі водії знають, тому, перевіряючи документи, самі розписуються за відправника. Раніше дуже до так званих «листів до шайби» (спеціальні додатки, де зафіксовано фірмою перевізника час, коли водій не працював): там крапки нема, кома не там стоїть… Навіть не придумаєш, що патрульному в голову стрелить. А вже як вистрелило, мадяр починає лякати штрафом, а тоді каже чарівне слово: «компроміс». Це інтернаціональне слово в даному випадку перекладається як «давай в кишеню». Щоб залякати водія (а більшість, звісно, не в курсі, які й за що бувають в Угорщині штрафи за порушення правил перевезення вантажів), патрульні малюють такі суми штрафі, яких реальності нема. А тоді на тому ж папірцеві пишуть суму «компромісу» -- закреслюють нулі. Найчастіше компроміс -- це 20-50 євро. Якщо шеф не дає на нові колеса… А в Австрії можеш попасти на «трясучку» -- це стаціонарний контрольний пункт, на якому комісари транспортної поліції мають право зупинити будь-яку фуру й перевірити техстан автомобіля. Типу наших постів габаритного-вагового контролю. Тільки у нас і в Росії проблеми при таких перевірках вирішуються за копійки, а тут «порішати» не можна в принципі. «Безкомпромісно». Якщо шеф вчасно не поміняв колеса, чи не усунув технічні неполадки, тут все зроблять – тільки значно дорожче. Був один випадок. Водій капав на мізки шефу «поміняйте колеса, бо стерлися», той каже: «ще поїздиш». А тоді потрапив якось той водій на «трясучку», сам сказав, що у нього негаразд, йому поставили «гудієрівські» колеса по 600 євро за кожне. Замінили мінімум шість. Того водія поті, певно, шеф не пробачив, бо комісари в таких випадках пишуть, що огляд проводився за проханням водія. А був один фіґляр, що попросив собі навіть дудки (пневматичні сигнали) й прожектори поставити на кабіні на такій техперевірці. Навіть не знаю, що з ним шеф зробив за такий дорогий тюнінг. А якщо потрапляють на цей контроль випадково й знаходяться неполадки для ремонту, машину швидку роблять, а фірма так же швидко перечисляє гроші за штрафний ремонт. Причому, набагато більші, аніж якщо самі б його зробити. Узагалі, водії намагаються ці пости об’їжджати десятою дорогою. Особливо в Італії. У вихідні там їхати не можна, але шеф каже їхати, особливо якщо на рефрижераторі. Спіймають – машину арештовують на місяць із товаром на штраф майданчик. У таких випадках водій автостопом добирається додому – або живе цей час в машині. Недавно такого колегу підвозив, казав, що два тижні з Німеччини добирався, машину забрали на штрафмайданчик. Європейські далекобійники без поняття, що таке магніт Ну й ще, чим відрізняється робота за кордоном – це вимога їздити за тахографом. В Україні та Росії на нього плюють з високої вежі, а тільки-но потрапили в Європу, слідкують за «шайбою», як за годинником. Хоча наші люди й тут умудряються схитрити. За допомогою магнітів, які ставлять під кабіну й тахограф не пише робочий час. На сленгові водіїв це називається «їхати по-чорному», бо весь диск тахографа списаний, а мають бути білі пробіли відпочинку. Європейці, до речі, поняття не мають, що таке магніт. Вони проїхали свою «роботу» -- й трава не рости. А наш буде одне місце рвати, аби швидше доїхати – й заробити усі гроші. Серед далекобійників є такі, що понад 100 км на магніті можуть їхати. Користуються ним усі, бо звикли спішити. Час, як відомо, гроші. Але гроші можуть піти й на штраф. Поліція за порушення графіку роботи виписує від 400 євро. І це теж «безкомпромісно». Якщо навіть ти не попав на штраф, а «запоров чіп» (допустив фіксацію на тахографі порушення роботи), то не їздиш за кордон наступні 30 днів. Навіть якщо теперішня «шайба» чиста, комісар має право оштрафувати за попередні, порушення тримається 30 днів. А якщо спіймають з магнітом, штраф і 5, і 10 тис. євро. Скільки захоче стільки й випише. З румунами не виспишся Окрім європейської дорожньої поліції далекобійники в Європі проблем не мають більше ні з ким. Більшість знає мову – угорську, німецьку й польську. Це хіба з англійською проблеми. Єдині хто ще турбують наших водії – це румунські колеги. Якщо не дай Бог потрапив з ними на ніч на одну стоянку – чекай біди. Під ранок можуть виявитися пустими баки. Або запаску вкрадуть. Чи навіть поріжуть тент – й винесуть вантаж. Тому якщо бачиш румунські номери, одразу переїжджаєш на інше місце, а якщо усюди забито – просто не спиш. Ще один ворог водія фури в Європі – це рідна «галя». Буває, підведе під такий монастир! Мене самого з центра Відня патруль вивозив: «галя» завела туди, куди заборонено великогабаритним авто. Зазвичай, за це платиш штраф, але іноді щастить – і ввічливі патрульні просто усміхаючись випроваджують тебе з міста. Маю знайомого на автовозі, який через «галю» двічі під один і тим же низьким мостом бив повантажену наверх «легковушку» – й платив за неї із зарплати. А ще розказували про кадра, якого в Альпах розвертав вертоліт: заїхав в гори так, що ні туди, ні сюди. «Розвернули» у повітрі спеціальні служби – за 5 тисяч євро. Що поробиш, часом за те, щоб показали напрямок руху, доводиться дорого платити. Читайте усі частини нашого спецпроекту про далекобійників: Професія "далекобійник": Ексклюзивні розповіді закарпатця про найпопулярніший в краї бізнес, після контрабанди. Частина І Професія "далекобійник": Ексклюзивні розповіді закарпатця про найпопулярніший в краї бізнес, після контрабанди. Частина ІІ Професія "далекобійник": Ексклюзивні розповіді закарпатця про найпопулярніший в краї бізнес, після контрабанди. Частина ІІІ Професія "далекобійник": Ексклюзивні розповіді закарпатця про найпопулярніший в краї бізнес, після контрабанди. Частина ІV Іван Романчук, спеціально для Mukachevo.net