Від самого початку російського вторгнення США надають Україні цінні розвіддані та дедалі потужнішу зброю — «ризикований вибір, який окупився у битві проти Путіна».
Так оцінює вісім місяців дедалі більшої допомоги Україні американський журнал The New Yorker, який у деталях розкриває весь процес налагодження західної військової допомоги Києву, відкриваючи також деякі маловідомі сторінки оборони України від російського вторгнення. Серед співрозмовників видання були українські топчиновники аж до міністра оборони Олексія Резнікова, а також численні військові джерела в США та Україні.
Цей матеріал буде опубліковано в друкованому випуску The New Yorker під назвою Озброюючи Україну (Arming Ukraine). Видання НВ переказало найцікавіші для української аудиторії фрагменти публікації.
1. Залужний зумів зберегти в таємниці план оборони України перед вторгненням, показавши США фіктивний
Чимало західних ЗМІ ще раніше повідомляли, що перед початком російського вторгнення Вашингтон не мав детального розуміння про те, як Україна планує оборонятися — всупереч численним попередженням США про ймовірність нападу Росії.
The New Yorker більш детально розкриває цю тему, розповідаючи, що генерал Марк Міллі, голова Об'єднаного комітету начальників штабів США, кілька разів на тиждень розмовляв з головнокомандувачем ЗСУ Валерієм Залужним, марно закликаючи його надати інформацію про те, як Україна вибудовуватиме свою оборону — аж до запитів щодо детальної інвентаризації запасів озброєння ЗСУ, пише видання. Крім того, Міллі запропонував Залужному власне стратегічне бачення оборони: «акцент на розосереджені мобільні підрозділи, кілька ліній оборони по всій країні, а також поєднання сил регулярної армії та партизанської війни».
Однак Залужний відмовлявся повідомити будь-які подробиці про плани, а також ділитися інформацією про «схованки з озброєнням, які він постійно маскував та переміщував країною, щоб російська армія не змогла знищити чи захопити їх». Намагаючись зрозуміти мотивацію мовчання Залужного, окремі чиновники США вважали, що він, подібно до Володимира Зеленського, не до кінця повірив американській розвідці. «Інші були переконані, що він вірив цим даним і мав на руках військові плани, проте хотів зберегти їх у секреті від Зеленського», — розповів один з американських військових чиновників. Висловлювалися навіть складніші припущення: мовляв, таким чином Залужний, можливо, намагається уникнути того, що влада України попросить його згорнути підготовку, а тому побоюється ділитися планами з Міллі, щоб ця інформація не була предметом обговорення Білого дому та Офісу президента.
Насправді причина втаємниченості Залужного виявилася набагато прозаїчнішою та обґрунтованішою, як випливає зі статті. «Тоді ми нікому не довіряли, — сказав The New Yorker високопоставлений український військовий чиновник. — Наш план був нашим єдиним малесеньким шансом на успіх, і ми не хотіли, щоб хтось взагалі знав про нього». Справжня стратегія Залужного зрештою полягала в тому, щоб за будь-яку ціну запобігти захопленню Києва, а в інших регіонах дозволити російським силам розтягнутися так, щоб їхнє просування випередило швидкість ліній логістики та постачання. Ідея полягала в тому, щоб поступитися територією в короткостроковій перспективі, але отримати можливість розгромити російські підрозділи, як тільки вони виявляться надмірно розтягнутими.
Щоб зберегти цей план в таємниці, Залужний наважився на неймовірний крок. У лютому Генштаб ЗСУ нібито все ж таки погодився поділитися своєю стратегією захисту України. Військового аташе посольства США, полковника ВПС [Британі Стюарт — прим. ред.], викликали до Генштабу ЗСУ та показали їй односторінковий начерк українських позицій та схем оборони. Їй не надали копію та дозволили робити лише рукописні нотатки. «Навіть окресливши ці умови, Залужний був менш ніж відвертим. Його підлеглі показали аташе хибну версію плану, замаскувавши весь розмах оборонної кампанії», — пише The New Yorker.
Згодом розгром військ Росії під Києвом та відступ армії РФ з півночі України довів, що побоювання Вашингтона щодо боєздатності ЗСУ «виявилися недоречними». «Як з’ясувалося, вони, вочевидь, мали план, — сказав військовий чиновник США. — Тому що без нього росіянам не задаси такої прочуханки і не втілиш у життя настільки майстерно мобільну ешелоновану оборону».
2. Успіхи ЗСУ на полі бою стали переломним фактором підтримки США та Заходу
У міру розвитку бойових дій стало очевидно, що військова підтримка Заходу посилюється пропорційно можливості ЗСУ давати відсіч російським військам. Матеріал The New Yorker дає уявлення про те, що без успішних наступів української армії обсяг такої підтримки міг би бути меншим.
«Ми бачили, як поставки зброї зі США сприяли реальному успіху на полі бою, що, своєю чергою, сприяло консолідації підтримки для забезпечення більших [успіхів ЗСУ], — сказав виданню представник адміністрації Байдена, залучений до розробки політики США щодо України. — Але можна уявити й зворотну ситуацію: якби не було першого, то, можливо, не було б і останнього».
Саме тому, наголошує Рєзніков, Україна сподівалася провести успішний контрнаступ, щоб довести західним країнам необхідність подальшої підтримки: «Одна річ — взяти участь у допомозі жертві. Інше — зрозуміти, що ти можеш покарати агресора».
Резніков також розповів, яке враження на західних союзників України справив блискучий осінній прорив ЗСУ у Харківській області. Події збіглися з поїздкою українського міністра в Німеччину на зустріч у форматі Рамштайн, де він у режимі реального часу поділився успіхами ЗСУ з міністром оборони США Ллойдом Остіном та генералом Марком Міллі. Відстежуючи просування ЗСУ на мапі, обидва зберігали самовладання, зазначив Резніков, однак були «явно схвильовані». «Їхні обличчя світилися, — розповідає міністр. — Вони знали, що відбувається, і що це означає».
3. Домогтися переходу на калібр НАТО Україні допоміг дефіцит радянських озброєнь у світі
Коли після відходу з-під Києва Росія перейшла до тактики шквальних артилерійських атак у битві за Донбас, Україна відчула гострий дефіцит озброєнь. Був момент, коли генерали ЗСУ оцінювали запаси артилерійських боєприпасів української армії лише на два тижні інтенсивних боїв. На той момент Україна використовувала 152-міліметрові снаряди, які багато колишніх держав — членів Варшавського договору успадкували від СРСР. Тоді як НАТО використовує снаряди калібру 155 мм, і ці дві системи не є взаємозамінними, нагадує New Yorker.
Головна проблема полягала в тому, що снаряди калібру 152 мм «ставало все важче знайти будь-де у світі». На початку війни західні уряди домовилися про постачання з Болгарії та Румунії, а серед найбільших запасів були ті, які США мали намір надати афганським силам безпеки. Однак після приходу до влади талібів вони лежали незатребуваними на складах Східної Європи.
Залишався один варіант: перехід України на озброєння калібру НАТО. Перед самітом 26 квітня на авіабазі США в Рамштайні Вашингтон погодився передати Україні 90 гаубиць M777, що стало першим прикладом передачі ЗСУ важкої західної артилерії. Артилерійські гармати M777, розроблені для підтримки операцій піхоти в Афганістані та Іраку, були більш потужною та точною зброєю, аніж гаубична артилерія України. «[Глава Пентагону Ллойд] Остін зателефонував і сказав, що рішення ухвалено, — сказав Резніков. - Я зрозумів, що ми перейшли певний рубікон».
Після прибуття M777 українська армія почала відкритіше ділитися зі США інформацією про стан власного озброєння на полі бою, а довірчі відносини між штабами ЗСУ та західних сил зміцніли.
4. Відточувати стратегію наступів ЗСУ допомагає сучасне моделювання
До того, як ЗСУ наприкінці літа розпочали наступальну операцію на півдні України, а згодом і в Харківській області, обговорити її можливі плани на одній з європейських баз у липні зібралися представники України, США та Великої Британії. Відправною ідеєю ЗСУ, як стверджує The New Yorker, був широкий наступ по всьому південному фронту в прагненні звільнити не лише окупований Херсон, але й сотні квадратних кілометрів у Миколаївській та Запорізькій областях.
«Військові планувальники зібралися у трьох кімнатах, розділені по країнах, де експерти проводили однакові штабні навчання. Часто вони працювали по двадцять годин на добу, а американські та британські військові допомагали відточувати стратегію українців», — пише видання.
«У нас є складніші алгоритми та методології, коли йдеться про такі речі, як планування логістики та розрахунок кількості боєприпасів, — сказав високопосадовець Пентагону в коментарі The New Yorker. — Ідея полягала не в тому, щоб вказати їм, що робити, але скоріше в тому, щоб забезпечити їм різні „прогони“ [моделювання ситуації], щоб перевірити їхні плани».
Так, перші подібні штабні навчання показали, що єдиний наступ через південний фронт дорого коштуватиме Україні в плані техніки та живої сили, і міг би виявитися «необачним». «Вони запускали таку версію наступу багато разів і просто не могли змусити цю модель працювати», — стверджує одне з джерел видання у військових колах.
Зрештою Генштаб ЗСУ та учасники штабних навчань зупинилися на ідеї наступу на двох фронтах — південному, а згодом і північно-східному, звідки РФ перекинула значну кількість техніки в Херсонську область. Незабаром після цього голові Міноборони України Олексію Резнікову повідомили про плани. «Мене не вперше вражає здатність наших військових знаходити несподівані рішення, — сказав він. — Я зрозумів, що від мене залежить забезпечити постачання необхідного озброєння для них».
5. На західних навчальних полігонах українці відзначились вражаючою мотивацією
Незабаром після того, як США вперше вирішили передати Україні важку артилерію (гаубиці M777), полігон армії США у Графенвері на півдні Німеччини став першим, де українських солдатів навчили користуватися цим видом зброї. Контингент військовослужбовців ЗСУ пройшов шестиденне навчання у парних командах (навідник + командир розрахунку). Американські інструктори навчали їх, як встановлювати та переміщати M777, вручну наводитися на ціль, а також як стежити за рівнем азоту та гідравлічної рідини в знаряддях. Як пояснив один з американських наставників, «це не те знаряддя, з якого ви можете вибити все лайно, і продовжувати працювати як по маслу».
Проте українські військові у Графенвері «вразили своїх американських колег високою мотивацією», пише The New Yorker. Якось за обідом український солдат розповів, що його село щойно зазнало обстрілу з боку росіян. Інші українські військовослужбовці встали, не завершивши обід, і повернулися до тренувань. «Вони тут не заради відпочинку та розваг, — зазначив бригадний генерал Джозеф Гільберт, який курує об'єкт. — Вони хочуть повернутись і застосувати ці штуки».
6. Короткий період «напруги» між Міллі та Залужним змінився майже дружніми стосунками
The New Yorker дещо відкриває завісу і над людською стороною взаємин головнокомандувача Валерія Залужного з генералом Марком Міллі, головою Об'єднаного комітету начальників штабів США — обидва вони постійно контактують усі вісім місяців війни. Найбільша напруга між ними спалахнула, коли Україна намагалася отримати більше радянських літаків МіГ-29, добре відомі українським пілотам з 80-х років.
Київ досяг попередньої домовленості з Польщею, яка могла б поставити Україні два десятки літаків, а натомість отримати F-16 американського виробництва. Однак адміністрація Байдена побоювалася, що такий крок — включаючи переліт літаків з території НАТО в українське небо — буде сприйнятий як явна ескалація. Військові чиновники США також заявляли, що сумніваються в корисності літаків МіГ-29 для України — мовляв, це скоріше перехоплювач для боїв у повітрі, а не штурмовик, який міг би підтримувати піхоту з повітря чи атакувати ворожу колону танків. Залужний намагався пояснити Міллі, що в Україні майже не залишилося винищувачів, проте американський генерал наполягав, що в Україні їх ще достатньо. Зрештою обидва генерали не розмовляли понад тиждень, пише The New Yorker. Втім, згодом ситуація кардинально змінилася. «Спочатку їхні розмови мали формальний та діловий характер, — сказав військовий представник США. — Свою довгу промову виголошував один, потім інший. Тепер тон ближчий, тепліший, приязніший. Вони навіть розмовляють про свої родини».
7. Координація цілей заради точності: як ЗСУ вдарили по крейсеру Москва
Одного квітневого вечора в одному з координаційних центрів розвідки десь у Європі українські військові попросили своїх колег зі США та НАТО підтвердити достовірність певних координат. На той час це вже стало звичайною практикою, уточнює видання: представники України можуть запитати про підтвердження місцезнаходження російського командного пункту чи складу боєприпасів. «Ми йдемо на це, це чесна гра», — сказав високопосадовець адміністрації Байдена. За його словами, в деяких випадках американські спецслужби та військові надають ЗСУ інформацію про цілі навіть без таких запитів: «Ми даємо їм знати, наприклад, що батальйон рухається на Слов’янськ із північного заходу, і ось їхнє приблизне місцезнаходження», — пояснив співрозмовник The New Yorker. Однак, наголосив чиновник, ЗСУ самі обирають, по яких цілях бити. «Ми не затверджуємо і не відхиляємо цілі», — додав він.
Водночас Білий дім відмовився надати конкретну інформацію про місцеперебування російських високопосадовців, таких як генерали чи інші чиновники. «Ми провели певні межі, щоб не дати привід вважати нас стороною прямого конфлікту з Росією», — розповів високопоставлений представник США. Вашингтон може передати координати командного пункту, проте не дані про присутність конкретного командира. «Ми не намагаємося вбивати генералів, — зазначив високопосадовець адміністрації Байдена. — Ми намагаємося допомогти українцям підірвати [можливості] командування та управління [армією РФ]».
Згаданий квітневий запит ЗСУ щодо точності координат стосувався ймовірного місцезнаходження російського крейсера Москва, флагмана Чорноморського флоту. Україна уточнювала, чи може розвідка США підтвердити, що корабель перебуває у певному проміжку координат на південь від Одеси? «Відповідь прийшла ствердна. Незабаром чиновники у Вашингтоні побачили в пресі повідомлення про те, що на кораблі стався вибух. 14 квітня Москва потнула в Чорному морі», — пише видання.
8. Супутники-шпигуни та перехоплені переговори: як масив західних розвідданих допомагає Україні
Хоча ЗСУ мають цілий «флотом» розвідувальних безпілотників та велику мережу своїх джерел на окупованих територіях, здатність України збирати розвідувальні дані про ситуацію в зоні бойових дій «значно знижується на відстані приблизно 15 миль [24 км] за лінією фронту [вглиб]», пише видання. Тим часом американські супутники-шпигуни можуть робити знімки позицій військ ворога у будь-якій точці земної кулі. Військові літаки-розвідники США, які літають уздовж кордонів, доповнюють картину, а перехоплення розвідки дозволяють аналітикам прослуховувати переговори між російськими командирами. «Після вторгнення США та інші західні партнери діляться великим обсягом цієї інформації з Україною», — пише The New Yorker. «Це важлива сфера, в якій нам допомагають США», — підтверджує Микола Бєлєсков, оборонний експерт Національного інституту стратегічних досліджень (Київ).
Так, у травні американські розвіддані, ймовірно, дозволили ЗСУ визначити момент переходу російської колони через понтонні переправи на річці Сіверський Донець. Тоді в районі Білогорівки українські артилерійські розрахунки (M777 разом зі старішими системами радянської епохи) завдали армії РФ один з найбільш вражаючих ударів за всі місяці вторгнення. Десятки танків й бронемашин було знищено, вбито до 400 російських солдатів.
9. Західні союзники у режимі реального часу відслідковують потреби ЗСУ у зброї
10. Цілі Путіна не відповідають можливостям його армії
Дестабілізуючим фактором російського вторгнення в Україну автори The New Yorker називають парадокс, який виявився вже в перші місяці війни та проявився ще дужче під час стрімкого відступу армії РФ в Харківській області. Ця втеча «виявила фундаментальну слабкість російських військ», пише видання: їхній особовий склад і техніка деградували настільки, що окупанти були вже не здатні утримувати захоплену територію, одночасно намагаючись вести великі наступальні операції.
«Ми досі бачимо, що політичні цілі Путіна не відповідають тому, чого можуть досягти його збройні сили», — сказав високопоставлений представник американської розвідки. Однак тепер Вашингтон розглядає таку розбіжність як «потенційно дестабілізуючий фактор». Спецслужби США припускали, що якщо Путін зіткнеться з тим, що він визнає «екзистенційною» загрозою, це може підштовхнути його піти на ескалацію — можливо, із застосуванням хімічної чи ядерної зброї. «Але з огляду на те, як він бачить свою спадщину та місце в історії, принизлива невдача в Україні також може здатися [Путіну] екзистенційною», — зазначив високопоставлений представник США.
Однак усвідомлення цього факту не означає, що Білий дім має намір йти на поступки диктатору, зокрема, щодо анексії українських територій або ядерних загроз.
Слідкуйте за нами у Facebook та Instagram.
Також підписуйтесь на наш Telegram та Youtube.
Дізнайся першим!
