Минулої середи кілька десятків людей (здебільшого `варягів` з Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської та Волинської областей) влаштували пікетування обласної влади, мовляв, протестуючи проти встановлення на Верецькому перевалі пам’ятного знаку на честь 1100-річчя приходу угорських племен в Карпатську низовину. Саме в цей час відбувалась сесія обласної ради. Відклавши розгляд питань порядку денного сесії, депутати насамперед розглянули ситуацію навколо Верецького перевалу. Голова облдержадміністрації Олег Гаваші запропонував зустрітися з представниками пікетувальників. Однак у планах організаторів пікету, очевидно, не значилося `зустрітися з керівництвом області`, бо це означало отримати відповідь-спростування на кожне їхнє звинувачення. Помітингувавши, ще до перерви у пленарному засіданні сесії, пікетувальники тихенько зібрали `манатки` і роз’їхались по своїх областях. Однак ці події сколихнули громадськість Закарпаття, адже були зачеплені питання, які не можуть залишити байдужими жодного мешканця нашого багатонаціонального Закарпаття – міжнаціональні стосунки. З цього приводу свою думку висловили відомі в області люди – депутати обласної ради, науковці. 

      Микола Вегеш, ректор Ужгородського національного університету, професор, депутат облради:

     – Я найпершим почав досліджувати історію Карпатської України. І так сталося, що вважаю себе ледь не єдиним її дослідником. У 1939 році, коли Карпатська Україна зазнала поразки, були випадки, коли угорці передавали карпатських січовиків полякам, і на Верецькому перевалі були розстріли. Могло бути і так, що самі угорці розстрілювали січовиків на цьому перевалі. Як історик не можу сказати, на якому саме місці відбувалися розстріли. Аби це встановити, необхідно проводити розкопки, адже ми не маємо жодних архівних документів, є лише спогади людей. Причому йдеться про останки загиблих – на це треба кошти і час. Чітко відповісти, в якому місці були розстріли, наразі не можу. Те ж стосується і кількості розстріляних січовиків.

Отож дотримуюсь позиції, що пам’ять карпатських січовиків має бути увіковічнена саме на Верецькому перевалі. Тепер інше питання. Я депутат обласної ради, отже, певною мірою – політик.  Розумію, що повинні бути і пам’ятник січовим стрільцям, і пам’ятний знак на честь приходу угорських племен в Карпатську низовину. Але за єдиної умови: вони мають бути розташовані  на певній відстані один від одного. Повинна бути повага до домовленостей Президентів України і Угорщини, тим більше, що угорці планують встановити пам’ятник жертвам Голодомору і вже встановили пам’ятник Тарасові Шевченку.

     Із 1990 року порушувалося питання про цей пам’ятник і його рішення постійно відкладали. По-перше, Україна – демократична держава, по-друге, дуже важко поєднати два радикальні крила. Одні – прихильники  Карпатської України, інші – які не визнають ці події. Років десять тому президент угорської академії наук офіційно вибачився за репресії проти карпатських січовиків. І нинішні угорці не винні у тих репресіях. Проте є деякі політичні сили, які з цього роблять політику.  

     Омелян Мателешка, депутат Закарпатської обласної ради:

     – Мене з одного боку засмучує, а з іншого – дуже обурює ситуація, що склалася нині навколо питання спорудження на Верецькому перевалі пам’ятного знаку на честь переходу угорців через Карпати. Закарпатці завжди жили в мирі і злагоді з представниками усіх національностей, що проживають у нашому краї. Аж тут до нас приїжджають представники з інших областей і кажуть, що ми щось робимо не так, і починають вчити нас любові до України. Я переконаний, що жодної загрози територіальній цілісності держави та її суверенітету рішення про встановлення угорського пам’ятного знаку не несе, тим паче, що поруч буде встановлений і пам’ятник січовим стрільцям. А все, що відбувалося 13 березня біля будівлі ОДА, інакше як спланованою провокацією назвати не можу.  

     Мирослава Каламуняк, депутат обласної ради, т. в. о. голови Великоберезнянської райдержадміністрації:

     – Напевно в області у деяких політичних сил вже давно не було інформаційного приводу щоб попіаритися, отож хтось і вирішив використати для цього питання пам’ятників. Усе це політика, через яку, на жаль, обласна  влада змушена відволікатися від проблем, які потребують нагального вирішення. Є історія, є знавці цієї справи, і вони повинні вирішувати доцільність встановлення тих чи інших знаків. Відповідне рішення було прийняте. І якщо встановлення пам’ятного знаку на Верецькому перевалі поліпшить наші економічні та добросусідські відносини з Угорщиною, то я лише `за`.  

      Маргарита Мощак, голова правління регіонального відділення Українського союзу промисловців і підприємців:

     – З приводу подій, що відбулися у середу під стінами обласної ради, регіональне відділення УСПП вже зробило офіційну заяву. Ми переконані, що такі дії призводять до штучного нагнітання протистояння між європейським вибором України та крайніми проявами націоналізму, завезеними із сусідніх областей.

     Закарпатці завжди відзначалися виваженістю і толерантністю у ставленні одне до одного і не потребують `порад` мітингувальників з інших регіонів. Не можна використовувати політичне замовлення, граючи на тонких національних почуттях людей, адже кожна національність має право на свою історію та встановлення відповідних пам’ятників. Чим більше матимемо достойних пам’ятників, тим більше це збагатить нашу культуру, додасть привабливості – історичної, культурної, туристичної, інвестиційної – нашому краю. Більше того, незаперечним є факт, що культурний рівень кожного народу визначається його ставленням до пам’яток, історії краю.

     В даному випадку політики у своїх іграх використали людей, які, по великому рахунку, до кінця і не зрозуміли, хто і що стоїть за цим питанням і якої делікатної сфери міжнаціональних і зрештою – міждержавних стосунків вони торкнулись.

     Тому регіональне відділення УСПП категорично засуджує дії політичних провокаторів. Ми однозначно підтримуємо встановлення на Верецькому перевалі пам’ятника січовим стрільцям та пам’ятного знаку на честь 1100-річчя приходу угорських племен в Карпатську низовину.