Результати виборів, що відбулися в Україні, викликають подвійне враження. З одного боку, вони пройшли доволі толерантно й демократично, підтвердили європейський вибір держави й покарали політичну зраду, що і треба було довести. З іншого – незаперечну перемогу здобули відверто популістські гасла – й виконати навіть половини з обіцяного буде вельми проблематично
Навіть «Наша Україна – Народна Самооборона» вдалася до невластивого їй загравання з виборцями, і проводити в таких умовах серйозне реформування фактично не буде кому. Тим паче, що нові президентські вибори не так уже й далеко і забути про це головні політичні гравці не мають можливості.
Однак і тримати країну в підвішеному стані також ризиковано, особливо для демократичного табору, бо 2009–2010-го ні Президенту Віктору Ющенко, ні Прем’єру Юлії Тимошенко йти на вибори з гаслами опозиції не доведеться, а це при загалом інфантильному виборі, до якого схильний український виборець, несе додаткові загрози.
То на що може розраховувати демократична коаліція, яка за всіма ознаками повинна бути створена найближчим часом? Тобто розклад Президент – Віктор Ющенко, Прем’єр – Юлія Тимошенко, Голова Верховної Ради – Володимир Литвин при близько 250 депутатах є найбільш оптимальним і питання залишається в затвердженні уряду, який, як відомо з попередніх домовленостей між БЮТ та НУ-НС, повинен формуватися 50 на 50 включно з головами місцевих адміністрацій. То яким же кадровим потенціалом володіє кожна з цих сил?
При всій харизматичності Юлії Тимошенко її команда не може похвалитися надлишком менеджерів державного рівня. Власне, з «Батьківщини» цим критеріям відповідають хіба Олександр Турчинов та Григорій Немиря. За створення громадського телебачення повинен був би взятися Андрій Шевченко. Досить проблемною є фігура Йосипа Вінського, якому з морального погляду Юлія Тимошенко мала б запропонувати доволі високу посаду, але як реформатор Йосип Вікентійович явно не вписується в ліберальні принципи «Нашої України» та «Реформ і порядку». Власне, доволі суттєво кадровий потенціал БЮТу підтримує якраз остання партія. Віктор Пинзеник, Сергій Терьохін, Сергій Соболєв, найвірогідніше, складуть основу фінансово-економічного блоку уряду, а Микола Томенко очолить гуманітарний блок. На міністра охорони здоров’я цілком прийнятна фігура Сергія Шевчука.
«Наша Україна – Народна Самооборона» загалом претендуватиме на силовий і зовнішньополітичний блок, і Юлія Тимошенко, найімовірніше, з цим погодиться. Юрій Луценко обіцяв своїм виборцям узяти під контроль МВС, Міністерство юстиції, Генеральну прокуратуру і, думається, Юлію Тимошенко поки що це буде влаштовувати. У зв’язку з цим будуть розглядатися прізвища Володимира Стретовича та Миколи Оніщука. У квоті Президента залишаються Міністерство оборони та іноземних справ і, мабуть, Анатолій Гриценко та Арсеній Яценюк збережуть за собою посади. Найвірогідніше, Президент захоче безпосередньо впливати й на культурницький блок уряду, що є його людською та політичною пристрастю. Можливо, якісь міністерства чи принаймі місцеві адміністрації віддадуть блоку Литвина. Однак найбільшою загрозою уряду може стати непомірна авторитарність та амбіційність самої Юлії Тимошенко. Це загалом подобається виборцям, які прагнуть перекласти відповідальність на цілком конкретну людину, але це може увійти в жорстоку суперечність із об’єктивними законами, й суб’єктивність підходів може зіграти з нашими демократами лихий жарт. Скажімо, чи захоче самодостатній Анатолій Гриценко забавлятися в ігри, що викликають загрози розвалу армії, – велике питання. І таких проблем в економічній, комунальній сфері виникатиме багато. Доволі мудро й перспективно було залучити до уряду також професіоналів з протилежного табору. Хай і не на умовах коаліції, а в індивідуальному порядку. Це б було знаком до будівництва мосту між Сходом та Заходом, який однаково рано чи пізно доведеться будувати.
В обласних адміністраціях також перестановки залежатимуть від результатів виборів та, можливо, професійних здобутків. На Закарпатті, єдиній області, де перемогу здобула «НУ-НС», великих змін, найвірогідніше, не буде, хоча конфігурація коаліції в обласній раді, напевно, зазнає змін. Логічно би було залучити БЮТ до реальної влади на рівні області та районів, але для цього також треба, крім амбіцій, мати й необхідне кадрове забезпечення. В усякому разі в України знову з’явився демократичний шанс, і втратити його на догоду особистим амбіція було б злочином перед громадою, яка, можливо, ще й не достатньо доросла, але розвивається у правильному напрямку.
