Мешканець Донецька Максим Р., який готується стати батьком розповідає, що вже етап підготовки до народження малюка коштує чимало.
"Ми з дружиною, сходивши в лікарню, були шоковані тим, скільки нам довелося сплатити за УЗД – 200 гривень. Дізналися у подружжів, які народжували в цій лікарні, що в середньому тільки пологи обходяться близько 6 тисяч гривень. І це так наша держава прагне підвищити народжуваність?!", – обурюється він.
Дороге задоволення
Переважна більшість молодих українських сімей не планує найближчим часом народження дітей, свідчить дослідження компанії Research&Branding Group, проведене 22 березня – 1 квітня 2012 року. Згідно з даними соціологічного дослідження, лише кожен десятий респондент має намір невдовзі мати дитину, більше 80% опитаних не планує батьківства найближчим часом. Українці не хочуть мати дітей, тому що вважають, що їм запізно (54%), що в них вже є діти і їм достатньо (22%), що їм зарано народжувати дітей (7%), що в країні несприятливі соціальні умови для цього (14%).
На думку провідного експерту Центру Разумкова, колишнього першого заступника міністра праці та соціальної політики України Павла Розенка, саме соціальна політика є причиною тих 80%, які не хочуть ставати батьками найближчим часом. Причому позбавляє вона не стільки бажання, скільки можливостей народити і виростити дитину.
За словами Розенка, українці бачать, що з народженням дитини стрімко зростають ризики бідності. "Сьогодні в Україні близько 24% сімей, в яких працюють і чоловік, і жінка, знаходяться за межею бідності. Це дуже небезпечний показник, адже йдеться не про антисоціальні елементи або людей, які не мають роботи.
Очевидно, що жодних стимулів і можливостей для народження дітей у них немає", – наголосив експерт. При цьому він зазначив, що в Україні за межею бідності знаходиться 35-36% усіх сімей з двома дітьми, близько 80% – з чотирма і більше дітьми. Тобто, на думку економіста, народження дитини в нашій країні, на жаль, є "фактором посилення ризиків бідності".
Протягом останніх років держава робить кроки, аби посилити соціальну підтримку сімей. Зокрема, цього року українцям збільшили виплати при народженні дітей. Так обсяг допомоги наразі становить: на першу дитину – 27 330 гривень, на другу – 54 660 гривень, на третю і наступну 109 320 гривень.
Проте Павло Розенко застерігає, після того, як сім'я отримує цю допомогу повністю, та фінансування припиняється, виникають нові ризики. "Навіть у великих містах, де вищий рівень життя, і начебто люди можуть собі дозволити народити дитину, виникає проблема влаштування дитини в дитячий садок та школу. Я вже не кажу про охорону здоров'я: сьогодні страшно завести дитину в поліклініку. Не кажучи вже про якість послуг цих медичних закладів", – розповів експерт.
Наступною великою перепоною, що змушує молоду сім'ю суттєво відкладати народження дитини, є відсутність (або примарність) перспективи отримання власного житла. "Українці змушені заробляти будь-яким чином на це житло, відтягуючи момент народження дитини якомога далі. Всі ці проблеми, в тому числі житлові, перекладаються на плечі виключно молодої родини", – додав економіст.
Отже, фінансовий чинник дуже важливий в цьому питанні. І, за оцінками Розенка, жодна з проблем (ні забезпечення житлом, ні доступними якісними медичними послугами тощо) владою сьогодні не вирішується. "Тому у підсумку українці відмовляють собі у розкоші мати дитину. Хоча за традиціями саме українські родини схильні мати багато дітей і великі родини. Але нинішня соціальна ситуація вбиває в людях бажання мати великі родини", – підсумував експерт.
Запланований провал
На думку провідного наукового співробітника відділу демографічного моделювання та прогнозування Інституту демографії і соціальних досліджень Олени Палій, основне, що слід враховувати, аналізуючи результати даного дослідження – чи опитані вже мають дітей. Адже у зв'язку із запровадженням практики допомоги при народженні дитини всі, хто мав можливість і необхідні умови (житлові, матеріальні тощо), вже народили дітей.
"Можливо, якби ця сума не виплачувалася, то багато хто відклав би батьківство. А оскільки на більш-менш тривалий час існування сім'ї з новонародженою дитиною було матеріально забезпечено, ті, хто планували народити пізніше, прискорили народження, скориставшись такою нагодою", – додала експерт.
Демографів не дивують такі настрої українців. Вони прогнозували, що після стрімкого підвищення народжуваності (яке почасти спричинено запровадженням допомоги при народженні дитини) буде її спад. Палій зазначила: "Той, хто хотів народити дитину, прискорив народження. Потім настав "провал". Але згодом знову накопичиться потенціал тих, хто буде готовий до батьківства".
В Європі та Україні сьогодні, за словами науковця, спостерігається тенденція до пізнього материнства. "Коли жінка має більше можливостей, вона починає покладатися на себе. А щоб покладатися на себе, треба здобути освіту і зробити кар'єру. Якщо півстоліття тому вважалося, що якщо 18-річна незаміжня дівка – це перестарок, то зараз, коли дівчина народжує в 17-18 років, це вважається зарано. Тому що вона може бути готовою фізіологічно виконувати материнську функцію, але не соціально", – зазначила Олена Палій.
Два основні негативні чинники, які впливають на плани молодих сімей, за словами експерта, є відсутність житла і стабільної роботи. Проте найчастіше, на думку Палій, в українців немає впевненості.
"Слід відрізняти наявність фінансових ресурсів від упевненості в тому, що і завтра буде робота. Якщо люди твердо стоять на ногах, але кажуть, що у них замало грошей, то це відмовка, вони просто хочуть пожити для себе, отримати більше задоволення і спокійного життя. Тому що ті, хто хочуть мати дітей більше, ніж спокійного життя, заводять дітей, навіть якщо фінансові ресурси обмежені. Але найбільшу психологічну травму наносить невпевненість у завтрашньому дні", – зазначила вона.
Нація пенсіонерів
Якщо тенденції, які виявило дослідження, зберігатимуться, і кількість тих, хто не планує народжувати дітей, буде настільки ж значною, то через 15-20 років перед Україною може постати проблема знищення трудового потенціалу держави, вважає Павло Розенко.
"Внаслідок такої демографічної ситуації кількість пенсіонерів буде в кілька разів перевищувати кількість людей, які зможуть працювати. Це може призвести для катастрофічних наслідків для держави в цілому: з одного боку соціальні гарантії і пенсії треба буде підвищувати, а з іншого – у нас просто не буде реальних трудових ресурсів, які зможуть забезпечувати надходження цих коштів до державного бюджету", – застеріг експерт.
Такі тенденції загрозливі і для України, і для Європи, і для західного світу, вважає Олена Палій. Оскільки зниження народжуваності має далекосяжні демографічні і соціальні наслідки, тому що відбувається старіння населення.
"В Україні на 1/3 населення складається з пенсіонерів, яких потрібно не тільки матеріально забезпечувати, але й за ними потрібно доглядати. Хто це робитиме? Це робитимуть мігранти, які наїдуть до нас із менш розвинених країн. І справа не в тому, що вони бідніші абощо, а справа в тому, що вони – носії зовсім іншої культури, звичаїв. І як зіштовхнеться наша культура з абсолютно іншою, передбачити складно", – зазначила науковець.
Традиційними для України є сім'ї з двома дітьми, каже Палій. Проте, згідно з результатами досліджень Інституту демографії і соціальних досліджень, описаних у монографії "Шлюб, сім'я та дітородні орієнтації в Україні" (2008), з роками в Україні знижуються показники народжуваності і ще більш загострюється проблема старіння населення.
Крім того, країна продовжує втрачати традицію багатодітних сімей. Так, в у 1970 році в Україні у 75,4% сімей проживали діти, при цьому було 1 209 тисяч сімей з трьома і більше дітьми (10% всіх сімей). У 1979 році сімей із дітьми було 59,8% (698,5 тисяч багатодітних), у 1989 році – 56,4% (668,3 тисячі багатодітних), у 2001 році – 51,5% сімей із дітьми (всього 369,2 тисячі багатодітних, тобто 5,7%).
Народжуваність дещо почала зростати, починаючи з 2002 року. Зокрема, за даними Держкомстату у 2007 році в Україні налічувалося 67,9% сімей із однією дитиною, 28,4% – з двома, 2,6% – трьома і лише у 1,1% сімей було четверо і більше дітей.
Поки що в Україні майже не працюють над вирішенням цієї проблеми. "В наукових колах є її усвідомлення. Але урядова політика відбиває суспільні настрої, а останні у нас такі: після мене – хоч потоп", – резюмувала Палій.
