Колись слава про це господарство гриміла не лише Закарпаттям, а й усією Україною. Знали мукачівських аграріїв і в братніх республіках колишнього Союзу. І не дивно – радгосп-завод «Мукачівський» був одним із лідерів галузі.
Аби уявити масштаби цього господарства, достатньо сказати, що воно забезпечувало майже половину надходжень до районного бюджету. Нині ж «Мукачівський» – безнадійний банкрут, який ніколи не вибереться з багатомільйонної боргової ями. Щоб зрозуміти, в якій біді радгосп-завод сьогодні, достатньо сказати, що звідси звільнилися навіть бухгалтери, а сторожів, коли випадає нагальна потреба, на посту міняє... керівник підприємства.
1300 гектарів пустки
Нині, коли порядні закарпатські ґазди готуються до весняно-польових робіт, на території радгоспу-заводу тихо й безлюдно. У поле тут виїжджати нікому й ні на чому. За офіційними даними з Мукачівської райдержадміністрації, на кінець минулого року штат господарства налічував 18 працівників (а в старі добрі часи було й до 800). Та й то – директор і сторожі. Без зарплати працювати ніхто не хоче, а її не бачать уже роками. Виконувач обов’язків директора господарства Віктор Сінода в коментарі «Замку» повідомив, що зарплатний борг уже перевалив за шестизначну цифру – майже мільйон двісті тисяч гривень. Тож нині в радгоспі-заводі нема навіть бухгалтерів. Бригадири відділків (а господарство має їх, наприклад, у Лавках, В. Коропці, Кучаві, Станові) заодно виконують і функції охоронців. Причому сторожити мають усе – і техніку, і поля. Що з цього виходить, можна й не пояснювати.
Та навіть якби, скажімо, трактористи ще знайшлися, то їм однаково не було б на чому виїздити в поле. За інформацією районної влади, вся техніка морально й фізично застаріла, несправна, в більшості випадків давно вичерпала свій амортизаційний ресурс, розукомплектована. Її зберігання незадовільне, не відповідає нормативно-правовим актам. Ба більше – останні 6–7 років державний технічний огляд радгоспної техніки не проводився. Коли востаннє перевіряли, то справним виявили... аж один трактор Т-40.
Тепер уявіть собі, який автопарк тут працював, коли в господарстві обробляли 1700 гектарів землі. Нині, щоправда, за ним офіційно закріплено вже лише 1327,39 га сільгоспугідь. Подейкують, не один десяток гектарів випав із документації впродовж складних останніх років, як і не одне колишнє радгоспівське приміщення перейшло до приватної власності. Керівництво часто мінялося, а директори, які йшли на рік-два, складається враження, не так переймалися проблемами господарства, як шукали, що б і кому тихенько «сплавити».
У підсумку маємо катастрофічну картину: 589 гектарів ріллі, 162 га саду, 265 га виноградників, 197 га сіножатей, 107 га пасовищ і 5 га ягідників – роками не обробляють, вони пустують і заростають бур’яном. За даними статистичної звітності, з 2004 року рілля в господарстві не використовується. Лиш одного разу, 2008-го року, тут посіяли озиму пшеницю під урожай 2009-го. Вийшло – і сміх і гріх – 3 центнери з гектара. Після того ні ярих, ні озимих більше не кидали в ріллю.
Цитуємо далі статистичний документ: «Природні сіножаті й пасовища у 2005–2010 роках не використовувалися. Сади на площі 162 га та виноградники на 117 га в занедбаному стані, агротехнічних заходів на цих площах не проводять. 2010 року землі сільськогосподарського призначення не використовувалися. Структурою посівних площ на 2011 рік вирощування сільськогосподарських культур не передбачено».
Та найкраще про нинішнє становище господарства свідчить така цифра: господарство боргує 18 (!) мільйонів гривень. Зокрема, майже 5 із половиною мільйонів винне податковій, 817 тисяч – Пенсійному фонду, майже півтора мільйона – борг зі страхування. Про зарплату ми вже згадували. Та навіть за найпростіше – електропостачання – тут не можуть розрахуватися, і радгоспу-заводу відрізали світло...
Хто винен і що робити?
Як так сталося, що в малоземельному Закарпатті, де ще не так давно в буквальному розумінні слова билися на ділянках, стоять пусткою й заростають чагарниками тисячі гектарів цінних площ? Уся проблема в тому, що радгосп-завод «Мукачівський» – державне господарство, яке безпосередньо підпорядковане Міністерству агропромислової політики. А держава, як показав 20-річний досвід незалежності України, найгірший і найнедолугіший господар. Особливо на селі. Біда в тому, що «Мукачівський» унесений до переліку стратегічно важливих господарств, приватизація яких заборонена. От і маємо класичну ситуацію а-ля собака на сіні: і сам не гам, й іншому не дам.
Начальник головного управління агропромислового розвитку ОДА Іван Паук уточнює: в нашій області за двома десятками державних підприємств закріплені значні обсяги землекористування – понад 40 тисяч гектарів. Чиновник не криється: ці землі використовуються вкрай незадовільно.
«Більшість цих підприємств були спеціалізованими, працювали переважно в плодоовочевому виробництві, на розливі плодово-ягідних вин, розвивали виноробний напрямок, садівництво, – каже Іван Паук. – Нині ж сільгоспугіддя в цих господарствах (а це й рілля, і сади, і сінокоси, і пасовища) використовуються дуже неефективно. Проблему треба невідкладно вирішувати. А зробити це можна лише на державному рівні. Тільки Мінагрополітики як орган управління, що укладає контракти з керівниками цих підприємств і відповідає за їх діяльність, може зарадити».
Головний аграрій Закарпаття каже, що управління сільського господарства вже понад 5 років звертається з цим питанням до Києва. Відсилали десятки листів до Кабміну, президентів, Мінагрополітики, просили, щоб негайно бралися за вирішення проблеми. Але наших сільськогосподарників у Києві не чують.
Може, варто б голові обласної державної адміністрації особисто втрутися в ситуацію й пояснити Президенту чи Прем’єру, що 40 тисяч цінних гектарів землі для Закарпаття – розкіш, якою не можна нехтувати.
До речі, є ще один важливий аспект проблеми. Переважно рілля низинної зони – це меліоровані землі, площа яких становить 125 тисяч гектарів. Наразі маємо таку ситуацію, що після реформування сільського господарства 1/3 таких земель опинилася на балансі держрадгоспів. Зрозуміло, що раз там не сіють і не садять, то про меліоративні системи й поготів не дбають – за ці роки вони замулилися, перетворилися на звалища сміття, заросли чагарниками. Перш ніж відновлювати господарювання на цих забутих Богом і державою землях, мусай насамперед вирішити цю проблему.
Де ж вихід із нинішньої патової ситуації? Іван Паук переконаний, що ці державні підприємства треба або ліквідувати, або внести потрібні законодавчі зміни й провести приватизацію. Іншого виходу нема. Так уважають і в Мукачівській райдержадмінстрації щодо майбутнього радгоспу-заводу «Мукачівський». Підприємство, мовляв, слід вивести зі стратегічного запасу, частину земель розпаювати, а решту – передати до земель запасу сільських рад і райдержадміністрації. Тоді можна продати те, що ще залишилося на балансі господарства, шукати інвесторів, які погодилися б вкладати в нашу землю гроші, відновлювати втрачені сільськогосподарські традиції, створювати робочі місця, налагоджувати виробництво і наповнювати місцеві бюджети. Щоб і земля, і надбана трудом наших батьків сільськогосподарська інфраструктура працювали на користь закарпатців.
