У тридцяті роки Мукачево сколихнув цікавий судовий процес. Один чеський бізнесмен, який не любив носити з собою хронометра, поспішаючи на потяг до Кошиць, глянув на міський годинник на Ратуші.
Часу ще ніби вистачало, однак бізнесмен на потяг запізнився. Це, звичайно, стало катастрофою для його справ. Виявилося, головний годинник міста відставав на 30 хвилин, бо на велику стрілку сіла ворона. Через злощасну птаху міська скарбниця втратила чималеньку суму моральної компенсації, яку змушена була виплатити бізнесмену, пише Василь Пагиря, газета "Старий Замок".
Той прикрий випадок підірвав авторитет мукачівських курантів як одних із найточніших у країні. Такими вони вважалися з 1904 року, відколи майстер Йосип Шовинський установив їх там, де вони й нині відбивають час. Виготовили годинник у Будапешті – у майстерні Ф.Лойтвилера. Тоді вони відбивали час щогодини, однак у роки Першої світової війни дзвін пошкодили.
За часів Чехословаччини куранти чомусь так і не відремонтували. А з приходом радянської армії годинник на вежі Ратуші зазнав нових потрясінь: троси, які з’єднували його зі дзвоном, солдати використовували, щоб тягати вантажівки. Доля годинників на замку, греко-католицькій та римо-католицькій церквах у Мукачеві була ще гіршою – їх зруйнували повністю.
З 1950 року за годинником на Ратуші взявся стежити 17-літній Василь Дуфинець. Годинникарство передалося йому від батька – доробратівського майстра на всі руки, а головний хронометр міста – від годинникаря Керестешія, котрий мав майстерню на вулиці Пушкіна. Юний і дужий Василь допомагав шефові-інваліду накручувати міську «машину часу», а коли нарешті зрозумів усі її секрети – отримав документ на обслуговування.
Трохи більше року Василь беріг куранти, а коли його забрали у військо, часовий механізм знову на 4 роки залишився без догляду. Міська влада запропонувала чималу суму годинникарю, котрий зрушить маятник. Гроші привабили не одного мукачівського майстра, та розкрити секрет курантів їм не вдалося. Годинник запрацював знову лише тоді, коли Василь повернувся додому й відремонтував його. А коли з Підгородської церкви радянська влада зняла 5 дзвонів, Дуфинець випросив один із них для Ратуші. Відтоді й дотепер куранти дзвонять кожні 15 хвилин.
Василь Євгенович Дуфинець і досі – вже 47 років – живе цим годинником, кожен четвертий день накручуючи через систему шестерень гирі. Що три місяці змазує механізм, пестить, наче дитину. Хоча сам каже, що у свої 64 роки йому вже нелегко підніматися сходами й дихати пилюкою горища.
Донедавна куранти на Ратуші були єдиними на Мукачівщині. Аж доки керівництво санаторію «Карпати» не згадало і про свій, 200-літньої давності, великий баштовий годинник, який був несправним ще з графських часів. Дуфинця запросили торкнутися й до нього – і в 1990 році куранти здравниці залунали дзвоном. Опікуватися ними годинникар доручив своєму учневі й зятеві Іванові Ониську. Він же стежитиме за головним годинником міста, коли літній Василь Дуфинець буде у від’їзді чи, не дай Боже, занедужає. А поки що годинник на Ратуші віддзвонює точно.
