Ми вирішили з'ясувати, чи потрібна українцям зброя і яка саме.
Життя під прицілом
Двадцять дітей 6-7 років і семеро дорослих у трунах – таку ціну заплатила Америка за легкий доступ до зброї Адама Ланзи.
20-річний хлопець, який мав синдром Аспергера (легка форма аутизму) сам купити зброю не зміг, бо відмовився пройти стандартну перевірку ФБР.
Але цілий арсенал мала його мати, яка колекціонувала зброю. Вона і стала його першою жертвою. Наступними стали двадцять дітей і шестеро дорослих у початковій школі "Сенді Хук".
Американські ЗМІ стверджували, що Ланза був неврівноваженим і являв собою "бомбу сповільненої дії", яка рано чи пізно мала вибухнути. Трагедія змусила заплакати президента Барака Обаму. Він пообіцяв зробити все, аби такого більше не сталось.
Треба зазначити, що розстріл у "Сенді Хук" – не наймасовіший, що стався у навчальному закладі в США. У 2007 році у Віргінському політехнічному інституті студент застрелив 33 людей, ще кілька десятків поранив. Окрім цих кривавих розправ історія США рясніє ще десятками масових розправ озброєних людей з тими, хто просто опинився не в тому місці і не в той час.
Обама заявив, що має намір підтримати законопроект про відновлення заборони на "штурмову" напівавтоматичну зброю. Кількасот тисяч американців підписали петицію з вимогою обмежити доступ до зброї, розміщену на сайті президента США.
Але водночас по всій Америці пройшли мітинги (щоправда здебільшого досить нечисленні) на захист права на зберігання і носіння зброї, яке їм гарантує друга поправка до Конституції США.
Чи зміниться ситуація зі зброєю у США, наразі ще рано говорити. Але вже зараз зрозуміло, що так легко американці не віддадуть свою зброю. Адже розстріл дітей Ланзою викликав зворотню реакцію – люди не почали позбуватись зброї, а навпаки стали закуповувати її. Причому у такій кількості, що обвалили акції збройних баронів.
Розстріли по-українськи
Американська трагедія сталася, коли світ тільки оговтався після бійні в Норвегії. У липні 2011 року в урядовому кварталі Осло Андерс Брейвік підірвав бомбу. А потім відправився на острів Утойя і почав стріляти по підлітках у молодіжному таборі правлячої Робочої партії Норвегії. У результаті двох терактів загинули 77 осіб - вісім у столиці Норвегії і ще 69 під час бійні на острові.
На щастя, Україна у своїй історії подібних випадків не має. Але і українці іноді використовують зброю для стрілянини по живих мішенях. Приміром, у Житомирі крадії авто розстріляли із травматичної зброї патруль міліції.
На Івано-Франківщині молоді гості одного з комплексів відпочинку з травматичного пістолета підстрелили охоронця – їх попросили піти після святкування Нового року, а їм це не сподобалось.
А на Вінниччині п'яний чоловік переплутав будинок і зайшов до гуртожитку. Не зрозумівши, що відбувається, він відкрив вогонь. Одна мешканка гуртожитку з пораненнями потрапила до лікарні. Стріляв він із газового пістолета, який переробив під вогнепальний.
Найбільш гучний випадок за останній час стався в Одесі. 9 грудня в нічному клубі "Белліні" двоє полтавчан відкрили стрілянину, від куль загинула 29-річна жінка і 24-річний чоловік, ще троє постраждали. Мотиви лишились остаточно нез'ясованими – чи то приїхали борги вибивати, чи то помстились після того, як побешкетували і отримали на горіхи.
Стріляли з карабіну "Вулкан ТК", переробленого короткоствольного автомата Калашникова. Він був зареєстрований на стрільця, хоча раніше той подавав заяву, що загубив карабін. У міліції зброю вбивць назвали мисливською. Проте ця зброя дуже схожа із автоматом Калашникова і його унікальною модифікацію для спецоперацій.
Нерідкими в Україні є і новини про арсенали зброї вдома у пересічних українців, про дітей, які хваляться перед друзями батьківською зброєю, про нервових мешканців багатоповерхівок, що розстрілюють дітей на майданчиках.
"Ліцензія" на зброю
І це при тому, що зараз в Україні отримати "ствол" може далеко не кожен – лише представники певних категорій. Система надання дозволів на зброю в Україні складна і дорога, каже адвокат Микола Коломієць.
Видів вогнепальної зброї багато: бойова нарізна воєнних зразків, виготовлена за спеціальним замовленням, охолощена (спеціально зіпсована і без ремонту не працює), навчальна, несучасна стрілецька, спортивна, мисливська нарізна і гладкоствольна вогнепальна зброя. Відповідно і категорії осіб, яким може бути надано дозвіл на носіння та зберігання конкретного виду зброї, є різними.
Простіше за все отримати дозвіл на мисливську зброю, оскільки її неможливо приховано носити, а носіння в спорядженому стані такої зброї заборонено. Мисливську гладкоствольну зброю може отримати громадянин України, якому виповнився 21 рік, а нарізну (мисливські гвинтівки та карабіни) з 25 років.
Ситуація з травматичною зброєю складніша. Це питання регулюється наказом МВС №379ДСК від 13.06.2000 року. ДСК означає, що він для службового користування, інформація в ньому є інформацією з обмеженим доступом і простому смертному не можна знати, що в ньому написано, - зазначив у коментарі ТСН.ua Коломієць.
Він зауважує, що ті, хто має право отримати дозвіл на носіння та зберігання травматичної зброї, мають і знайомих в правоохоронних органах, які їм ці дозволи оформляють.
До осіб, які мають право на отримання "травмата", належать працівники правоохоронних органів (міліція, СБУ, прокуратура), судді, їхні близькі родичі, особи, що беруть участь у кримінальному судочинстві, журналісти, депутати України.
А також члени суспільних формувань з охорони громадського порядку й державного кордону, військовослужбовці, крім тих, хто проходить термінову військову службу, державні службовці, які мають категорії й ранги. Цей перелік періодично змінюється, а оскільки наказ є ДСПшним, то сказати, який він зараз, точно не можна.
"Тільки є одне "але" - різні категорії, які вказані вище, мають різні права та підстави для отримання такого дозволу. Насправді ж дозволи отримують усі, кому не бракує грошей і зв'язків. За таких умов особу оформлять як таку, що підпадає під певну категорію і має право на отримання травматичної зброї у відповідності до вказаного ДСПшного наказу. В усіх інших випадках отримання дозволу буде схоже на гру у морський бій: "Попав - не попав", - каже Коломієць.
"Вам не треба платити за медичну довідку (вони самі її куплять), не треба 10 раз бігати, переживати, що вам відмовлять, або будуть хворіти ті, у кого в сейфі ваш дозвіл, або не буде бланків і т.д. За таких умов купівля зброї і дозвіл носіння та зберігання на моїй пам'яті було зроблено за 2 тижні", - додав він.
Всім по "травмату"
Основним документом, що регулює обіг зброї, є відомча інструкція щодо обігу зброї, затверджена наказом МВС.
"Спеціалізованого закону, який би регулював носіння та зберігання зброї цивільними в Україні не існує, натомість існує відповідальність за незаконне носіння, зберігання (та інші дії) вогнепальної зброї", - зазначає Коломієць.
Законопроект про зброю вкривається пилом у Верховній Раді вже не один рік. Вперше у 2008 році проект подали регіонал Василь Грицак і бютівець Борис Пудов.
Потім він "спливав" у 2009, 2010 (навіть був проголосований у першому читанні) і в 2012 роках, щоправда вже з розширеним складом ініціаторів законопроекту (за рахунок представників інших політсил). При цьому жоден з них не потрапив до нинішнього складу Верховної Ради.
Але нещодавно міністр юстиції Олександр Лавринович підтримав основну тезу цього законопроекту - запровадити в Україні вільний доступ до травматичної зброї.
Він заявив, що кожна людина, яка не перебуває на обліку в психоневрологічних диспансерах, повинна отримати право використовувати в цілях самозахисту травматичну зброю.
"Не бачу небезпеки підвищення криміногенної ситуації в разі, якщо люди будуть купувати травматичну зброю - але в жодному разі не бойову", - сказав Лавринович.
Однак з міністром категорично не згодні експерти у галузі зброї. Так, голова наглядової Ради Української асоціації власників зброї Георгій Учайкін вважає, що ухвалення такого закону перетворить Україну на Чикаго 30-х рр. минулого століття.
"На нашу думку пан Лавринович долучився до групи лобістів законопроекту "Про зброю". Їх хвилюють певні фінансові інтереси і вони хочуть у будь-якому випадку реалізувати їх. Абсолютно всі нормальні країни, які дійсно турбуються про безпеку своїх громадян, надають їм право на володіння справжньою короткоствольною нарізною зброєю", - сказав Учайкін ТСН.ua.
Він закликає скористатись досвідом найближчих сусідів – Росії та Молдови. Досвід Росії, де кілька років діє дозвіл на володіння травматикою, показав – це не вихід. Вони тепер не знають як позбутись всього того обсягу травматичної зброї, що опинилась на руках у людей за 5 чи 7 років.
Натомість у Молдові ще у 1994 році дозволили населенню користуватись короткоствольною нарізною зброєю. В результаті рівень вуличної злочинності там зменшився у кілька разів. Подібні закони діють у країнах Балтії і Європи.
"Вогнепальна нарізна зброя це - вихід. Чому? Бо травматичну зброю неможливо відслідкувати після пострілу - балістична експертиза не зможе ідентифікувати, з якої зброї він був зроблений і, відповідно, хто є власником зброї. На відміну від вогнепальної зброї, кулі в якій після пострілу отримують притаманні лише кожному окремому "стволу" відбитки", - пояснив Учайкін.
І додав, що легальна зброя вноситься в бази, реєстри, і відомий увесь її шлях: калібр, модель, марка, де, коли з'явилася, кому і коли продана. А нелегальна – ні. Тому професіонал кидає таку річ на місці злочину.
Особливу небезпеку він вбачає у тому, що в українців формують ставлення до травматичної зброї як до не смертельної, якою можна лише легко поранити і налякати.
"Насправді при елементарному недотриманні відстані, необхідної для цього пострілу, людину просто вбивають. Вбивають, не розуміючи, що такі наслідки можливі. Ці кулі знаходять потім у шлунках, печінках, легенях, постріл з травмата може пробити скроню", - наголошує експерт.
Учайкін впевнений – українцям не потрібна безпечна зброя, українцям потрібна справжня зброя, до якої буде відповідальне ставлення.
"Вибачте, міліція озброєна якою зброєю? Бойовою. Тобто коли мова йде про безпеку міліціянтів, використовують справжню зброю. Чому? Українці зустрічають якихось інших злочинців? Ні, ми зустрічаємо в нашому житті таких само злочинців, які потребують адекватної відповіді з нашого боку зі справжньої зброї", - додає він.
Але окремо наголошує, що майбутнього власника зброї повинні готувати на дуже серйозних курсах, які обов'язково мають бути виведені з-під юрисдикції МВС. Бо за існуючим проектом закону "Про обіг зброї невійськового призначення" все зосереджується в МВС – вони навчають, вони ж видають дозволи на придбання.
"Це неправильно. Одні мають навчати, інші приймати іспити і видавати дозволи. Я думаю за таких умов нам вдасться зламати цю корупційну модель, яка стовідсотково виникне, якщо все буде зосереджено в одних руках", - зазначив Учайкін.
Також він каже, що треба визнати факт озброєності українців. Адже, зазначає експерт, в Україні близько двох мільйонів власників легальної зброї, і три мільйони – власників нелегальної. А злочини найчастіше здійснюють саме з нелегальної (зазвичай з травматичної, переробленої на вогнепальну).
Втім, він вважає, що законопроект не ухвалять. Бо суспільство вже більш обізнане і не хоче отримувати сурогат замість справжньої зброї.
А Коломієць вважає, що ухвалення жодного закону нічого не змінить, оскільки має спочатку змінитися відношення держави до цього питання. Він впевнений, що влада за жодних обставин не створить умов, за яких більшість громадян могла б отримати зброю.
"Усі закони та підзаконні акти з цього питання приймалися, приймаються та будуть прийматися і реалізовуватися з однією метою - не дати зброю населенню, а надавати її лише обраним категоріям та підконтрольним державі особам", - каже він.
В питанні цивільної зброї треба постійно пам'ятати, зазначає Коломієць, що з одного боку держава контролює тих, хто купує зброю, а з іншого - тих, хто її виготовляє і продає.
"Ну буде закон, який дозволить вам купити собі пістолета, а що ви будете робити, якщо вам його просто не продадуть без усної згоди начальника міліції?", - ставить юрист риторичне питання.
Хто стріляє
Навіщо людям взагалі зброя? Більшість людей скажуть, що для захисту. Соціальний психолог Вадим Васютинський пояснює, що першопричиною прагнення озброїтись є страх. Він поділяє таких людей на два типи.
Перший тип – це людина з дуже сильним внутрішнім страхом, страхом перед агресією з боку оточення. Як правило такі люди цього не усвідомлюють.
Експерт зауважує, що такий страх є в кожному з нас – у когось більший, у когось менший. Хтось його в процесі виховання трохи розряджає, спрямовує в інший напрямок, наприклад, у творчість. А хтось затискає в собі. І коли до цього цілком нормального страху перед агресією з боку інших додаються ще й якісь комплекси неповноцінності, скривдженості, то тоді людина працює ніби на випередження.
"Тобто цей страх забитий десь дуже глибоко настільки, що людина цього навіть не усвідомлює, але вона весь час відчуває потребу очікувати нападу з боку оточення і, відповідно, захищатися. Вона вдається до різних способів – хтось стає боягузом і ховається від світу. А хтось купує зброю", - пояснює Васютинський.
І другий тип менш поширений – це люди просто з підвищеною агресивністю. Першому типу теж властива підвищена агресивність, але вона вторинна (агресивність як організація остраху перед можливою агресією з боку оточуючих). У людей, які належать до другого типу, окрім агресії немає інших способів поведінки, способів ладнати з людьми і залагоджувати конфлікти.
"Для них зброя є ще одним із засобів емоційної розрядки, встановлення справедливості, врегулювання стосунків. У їхньому розумінні, відчуванні агресивна поведінка є правильною. І вони впевнені, що інші люди оцінюють їх так само і що всі готові воювати. Тому вважають, що їм залишається бути більш агресивними", - пояснює Васютинський.
"Вони на кожному кроці агресивні і врешті решт, коли виростають, їм ставлять діагноз збуджений психопат наприклад. Це один з варіантів", - додає він.
Але чи медична довідка, яку видають майбутньому власнику зброї, відображає реальний стан його психічного здоров'я і щось гарантує? Відповідь Васютинського - "Звісно, ні".
"По-перше, не кожне відхилення так легко зафіксувати, не кожне виявляється просто. А в якийсь критичній ситуації воно дає про себе знати. Друге – людина отримує довідку, а у неї потім починає розвиватись якась хвороба. Буває і таке", - пояснює соціальний психолог.
Але, зауважує він, це не найголовніша проблема. "Я не впевнений, що ця довідка є справді гарантованою довідкою. В тому розумінні, що психіатр і нарколог справді сумлінно зробили обстеження і їхній професійний був достатній для того, аби зробити його якісно. На жаль, це ситуація будь-якої професійної діяльності в нашій країні", - каже він.
Учайкін у свою чергу зазначає, що під час процедури підготовки власника зброї має бути суворий контроль за видачею довідок про психічне здоров'я.
"Просто треба ввести сувору персональну відповідальність медичних працівників, які освідчують цих людей. Ось і все. Суворо і персонально. Видав довідку, що він нормальний, а з'ясувалося, що він на антидепресантах сидить 2 роки і в нього є проблеми, значить будь добрий, сідай у в'язницю", - пропонує він.
Логіку тих, хто після трагедій подібних до стрілянини у США, Норвегії і в Києві (після стрілянини у "Каравані" українці так само почали розкуповувати зброю), експерт пояснює так: люди відчувають потребу самозахисту. Особливо це стосується України, де рівень довіри до правоохоронних органів дуже невисокий.
"Люди відчувають, що мають захистити себе самі. Людина думає – я людина порядна, я нікому ніякого зла не заподію, тож можу собі дозволити мати зброю. А якщо на мене нападуть, тоді зможу захистити себе і свою родину", - пояснює Васютинський.
Він, так само як і Учайкін, зауважує, що легальні власники зброї застосовують її надзвичайно рідко. Це видно з прикладу Америки, адже там більшість населення озброєна.
"Такі випадки, як у Сенді Хук, за теорією ймовірності неминучі. Якщо в країні маса зброї, то обов'язково хтось щось таке накоїть. Якщо зброї менше, то набагато менше таких випадків. В Україні зброї небагато. Тому у нас частіше хтось когось зарізав, вдарив пляшкою по голові, забив до смерті чи збив на дорозі. Тут питання відповідальності за можливі наслідки своїх дій", - зауважує Васютинський.
У свою чергу голова наглядової ради Української асоціації власників зброї Учайкін впевнений, що у разі дозволу українцям мати коротко ствольну нарізну вогнепальну зброю, ніхто нікого не перестріляє.
"Молдавани нормально, відповідально володіють такою зброєю з 1994 року. А ви чули про якісь гучні розстріли в Молдові? Я не чув. Тобто молдавани впорались, а українці чомусь не впораються? Хай у владі дадуть відповідь на таке питання – чому вони продовжують нести таку маячню про те, що українці перестріляють один одного?", - каже експерт.
За словами Учайкіна, що більше в людей зброї, то менша вулична злочинність. Головна засада – ніхто не має знати, чи є в тебе зброя, усі тільки мають пам'ятати про закон, що дозволяє тобі її мати.
"Це дисциплінує злочинців та розбишак", - каже експерт і наводить приклад стабільної і заможної Швейцарії, в якій на 7,5 мільйона жителів 4,5 мільйона "стволів" і при цьому фактично немає вуличної злочинності. І це не єдиний подібний приклад у Європі.
"Коли не дозволяєш собі сідати за кермо після келиха пива – це відповідальність. А хтось сідає. Так і зі зброєю. Безумовно, будуть випадки, коли хтось когось підстрелить чи дитина пораниться. Але шкоди від цього буде незрівнянно менше, ніж зараз від безкарної злочинності. Легковажних обов'язково треба карати суворо і привселюдно. Щоб суспільство бачило, що негідники отримують на горіхи і в деяких випадках доживатимуть у в'язниці", - впевнений експерт.
Він нагадує, що того самого дня, коли Ланза розстріляв 28 людей, у Китаї чоловік зарізав 22 дитини.
І підсумовує: "Кажуть весь час зброя, зброя. Якщо сьогодні знайдеться якийсь неврівноважений, який на автомобілі давитиме людей - що, ми тоді заборонимо автомобілі? Безглуздя. Божевільні та негідники були і будуть, і як знаряддя злочину вони можуть використати будь-що. Злочини скоюють люди - залиште у спокої зброю".
