Ми є свідками того, як постали на Сході не тільки неіснуючі раніше так звані «республіки» зі своєю символікою, у вигляді маріонеткових угруповань, що визнані в Україні терористичними.

Останнім часом доморощені закарпатські сепаратисти, які прикриваються давньою української самоназвою «русини», почали пропагувати «свій» прапор – триколор доволі дивної конструкції. Уявіть собі французький прапор (синьо-біло-червоний), але поданий горизонтально. Причому верхня смуга за шириною дорівнює двом нижнім. Це щось нове в геральдичній науці. Принаймні серед національних стягів півсотні європейських народів жоден не має таких дивних пропорцій. Але нашим «русинам», як відомо, закони не писані. Вони собі намалюють, що захочуть.

Але найбільшою несподіванкою виявилося те, що русинських прапорів, як і русинських літературних мов, на всі смаки і вподобання. Наприклад, сербські руснаки, найдавніша закарпатська діаспора з найбільш вираженими традиціями, мають інакший прапор. Це прапор Республіки Сербії (червоно-синьо-білий), на який накладений герб воєводинських руснаків (нинішній герб Закарпатської області). Пояснюється це географічною належністю руснаків до Сербії та одночасно прив’язаністю до історичного краю свого походження. Що ж, цілком логічна і безспірна мотивація.

Так само вчинили і руснаки Хорватії. На національний червоно-біло-синій хорватський прапор вони наклали закарпатський герб, що демонструє одночасно і державу їхнього теперішнього проживання, і локальне місце походження у Карпатах.

Вочевидь, так логічно мали би вчинити і словацькі русини. Але заковика полягала в тому, що словацький прапор – це по суті російський (біло-синьо-червоний), лише зі словацьким гербом. Тож узявши ці кольори за основу і помістивши на ньому закарпатський герб, не можна було би з’ясувати, про яку країну йдеться – Словаччину чи Росію.

За цією ж логікою ще сумніше виглядали би справи в Закарпатті, де сепаратисти змушені були би вішати закарпатського «ведмедика» на ненависний їм український прапор. (Цікаво, що саме такий стяг і став прапором Закарпатської області, що ще раз підкреслює очевидність і природність цього варіанту).

Тому словацькі і закарпатські українофоби стали вигадувати собі власний прапор. Нічого іншого не придумали, як поміняти місцями у словацькому-російському прапорі два верхні кольори. А щоб ще більше вирізнялося, то верхню смугу зробити удвічі ширшою. Ну то й що, коли таких прапорів нема? Русини намалювали, значить, будуть.

Цей дивний прапор, який не має жодної історичної традиції і вигаданий з голови, на сайті словацьких русинів пояснюється так:

«ПОПІС ПРАПОРУ: Верхня половина синя, долна половиня роздїлєна на білый і червеный водоровный пас. В середінї прапору є ерб.

Синя фарба – є фарба глубокого неба, перспектівне зображіня панорамы карпатьскых гор, сподїваня ся на лїпшу будучность, фарба розважности, свіжости духа і тїла, бесконечной робітности.

Біла фарба – є традічна міролюбность, погостинность, доброжычливость, толерантность, спокій, морална і фізічна чістота, высока култура і природный паціфізм Русинів.

Червена фарба – аосіціація вшыткого жывого, красного, естетічный ідеал Русинів, сімбол актівізації, прояв здоровя чоловіка».

Навмисно залишаємо оригінальний текст, аби було видно, наскільки цей діалект далекий від закарпатських і наскільки близький до української літературної мови.

Отож, уже маємо три русинські прапори: червоно-синьо-білий, червоно-біло-синій і синьо-біло-червоний. (Які ще там комбінації залишилися з цими трьома кольорами?).

Але й це ще не кінець. Бо, виявляється, що лемки Польщі також мали свій прапор. Ба більше, вони навіть мали свою мікродержаву у часи лихоліття Першої світової війни. І гордий лемківський стяг – синьо-жовто-зелений. Що ж, тут принаймні є зрозуміле пояснення – до українського прапора доточили зелений колір Карпат, цим поєднавши загальнонаціональну традицію з локальністю.

Яким же було моє здивування, коли в Інтернеті я знайшов символіку американських русинів, що є чистим відтворенням офіційного прапору Закарпатської області: крайовий герб на синьо-жовтому полотнищі.

Таким чином я нарахував п’ять національних прапорів однієї етнічної групи, яка офіційно нараховує трохи більше, як 50 тисяч людей у 8 країнах. Забагато, як на такий мізер народу.

Щодо того, який прапор є найбільш історичним, чітко висловився один з найвідоміших закарпатських істориків Йосип Кобаль:

«Традиційними геральдичним кольорами Закарпаття є синій і жовтий. І не тому, що це національні барви України, а тому, що так у нас склалося ще з середньовіччя.

Як відомо, Закарпаття входило до складу чотирьох угорських комітатів (областей). Так ось, у гербах трьох із них основними кольорами є синій і жовтий. Це Ужанський комітат, який охоплював теперішній Ужгородський, Перечинський та Великоберезнянський райони (герб прийнято в 1571 році). Березький комітат (Берегівський, Мукачівський, Свалявський, Іршавський та Воловецький райони), герб затверджено 1836 року. Та Угочанський комітат (Виноградівський район), герб – з 1715 року. Тобто, для 9 із 13 районів області ці кольори є історичними.

Окрім того, синьо-жовті барви є основними у гербах трьох найбільших міст Закарпаття – Ужгорода, Берегова та Хуста. Виняток складає тільки Мукачево.

Ще одним аргументом на користь цих барв є те, що вони були офіційними кольорами Мукачівської єпархії, що в минулому часто було не тільки конфесійною ознакою, але й національною.

Цікавим є і такий факт: коли у 1920 році до Ужгорода приїхала офіційна делегація русинів США, вони подарували місту два прапори – американський і синьо-жовтий, який у них завжди асоціювався із Закарпаттям».

Ось така історична правда. А звідки ж тоді взявся на нашу голову триколор?

І на це є відповідь істориків. У 1923 році в Ужгороді було засновано «Русское культурно-просветительное общество имени Александра Духновича».

Це товариство було створено на противагу українській «Просвіт» і завданням її було розбудити Підкарпатську Русь, «чтобы она как можна глубже почувствовала свою глубокую внутреннюю связь с русской культурой и русской литературой».

Тобто пропагувало теорію, що закарпатці є частиною російського народу. У зв’язку з цим «Русское общество имени Духновича» своїм символом обрало «общерусский трехцветный национальный прапор, внешний знак того, что мы – русские, что мы – часть великой русской нации».

Ясна річ, що нині російський триколор ніхто в Ужгороді вже не сприйме. Тому й почали вдаватися до різноманітних комбінацій із цими трьома кольорами. Але виходить, як у відомій байці: «А ви, друзья, как не садитесь, все в музиканты не годитесь».

Олександр Гаврош – письменник, журналіст, Радіо Свобода

• прапор
• Закарпаття
• Русини
• сепаратисти
• історія
• герб