Мукачівський замок «Паланок» нардепи й урядовці державі передали, та грошей на його реставрацію не дали
Зачем аборигены сьели Кука?
Молчит наука
В. Висоцький
Дочекалися…Один із символів Закарпаття – замок «Паланок» парламентарі передали з власності міської громади Мукачева у державну. Тепер тут має бути державний історико-архітектурний заповідник, який передадуть в сферу управління Міністерства культури і туризму. Амбіції нардепів Геннадія Москаля та Миколи Томенка задоволені. А мукачівський замок навряд чи чекає щось хороше.
Політики шкодують не до, а після
Згадаємо, наприклад, Солотвинський солерудник. Підприємство державне і принаймні з 1998 року, яка б влада не була на Закарпатті, говорить: або віддайте його з державної власності, аби можна було залучити приватного інвестора, або фінансуйте, бо не лише зупиниться видобуток солі, втратять роботу люди, а бюджети надходження. І навіть не у двох унікальних алергологічних лікарнях, до яких черги хворих розтягуються на роки, справа. І не в тому, що не тільки Закарпаття, а й вся Україна втратить унікальний природний куточок з лікувальними озерами. Біда в тому, що ніхто не може спрогнозувати, чи не піде під землю весь кількатисячний населений пункт.
Тоді вони приїдуть, скорботно підтискатимуть губи, звинувачуватимуть один одного і обіцятимуть допомогти. Як приїздили вже торік, після повені. Як обіцяли стовідсотково фінансувати протипаводкові роботи. Тепер же заклали в бюджет для Закарпаття на програму «Тиса» 30 млн. грн. з передбачених 214 мільйонів.
Політики уміють жалібно просторікувати з екранів про цінність навіть одного людського життя. Брести по коліна у воді, вимагати відбудови зруйнованих осель у найкоротші терміни. І обіцяти гроші на виплати компенсацій. Тільки чомусь не знаходять можливості вже роками профінансувати програми на відселення людей зі зсувонебезпечних зон. Як не знаходять ні доброї волі аби передати, наприклад, колишні радгосп-заводи з державної власності, ні коштів на виплату зарплати їхнім працівникам.
І це в економічній сфері, яка може приносити прибутки. А що казати про культуру, історію? Влітку 2005-го на Закарпатті віце-прем’єр Микола Томенко розпинався перед журналістами в Ужгородському замку, що коли в області буде своя програма охорони культурно-історичних пам’яток, держава візьме на себе основні фінансові видатки для збереження наших дерев’яних церков і замків. З того часу Томенко побував уже в опозиції, тепер знову при владі, а грошей як не було, так і нема. При тому, що з кожним наступним роком їх треба все більше. Або… наприклад, для 15 дерев’яних церков Львівщини, які згоріли за останні два роки (чергова – цієї неділі, після великодньої служби) грошей уже не треба…
За останні три роки від держави – ні копійки
П’ять років тому в Україні була розроблена і затверджена загальнодержавна програма збереження та використання об’єктів культурної спадщини на період до 2010 року. Відповідна програма була прийнята в 2006 році і в нашій області. Зберігати й відновлювати передбачалося 1490 пам’яток культурної спадщини області, які взяті під охорону держави, з них: 478 – археології, 504 – історії, 86 – монументального мистецтва, 204 – архітектури та побуту. Чи не найбільшу тривогу били митці та й просто ітелегенція Закарпаття з приводу замків. Адже, як повідомив спеціаліст з питань охорони культурної спадщини управління культури облдержадміністрації Томаш Сопко, в області з усіх замків лише три – Ужгородський, Мукачівський «Паланок» та Чинадіївський «Сент-Міклош» – є у більш-менш задовільному стані. Інші – Невицький, Хустський, Виноградівський та Королівський – на межі руйнації. В аварійному стані і понад 40 відсотків дерев’яних церков краю. Тому 248 мільйонів гривень, які планувалося спрямувати на виконання програми, були б аж ніяк не зайвими. З держбюджету передбачалося виділяти щороку 17,4 мільйона гривень. Співфінансувати програму мала і область – по 4,8 млн. гривень на рік.
Але, як це вже стало звичним, проблеми загальнодержавного значення область змушена вирішувати самотужки. За останні три роки з державного бюджету на виконання програми було виділено … нуль гривень. Хоча якщо з 2006 року депутати обласної ради виділили на програму 400 тисяч гривень, то на цей рік передбачено вже 1 мільйон 400 тисяч гривень.
Завдяки цим та позабюджетним коштам вдалося зробити чимало, констатує Томаш Сопко. Так, виготовляється проектно-кошторисну документація на реконструкцію та проведено реставрацію дерев’яних церков, частково реставрували Ужгородський та Мукачівський замки, музей «Лемківська садиба», Ужгородський кафедральний собор, допомогу обладнанням надано музею «Сріберна земля». Також за кошти обласного бюджету було споруджено пам’ятник карпатським січовикам на Верецькому перевалі та відновлено пам’ятний знак радянським воїнам теж на Верецькому перевалі. Цього року частково за рахунок програми було проведено реконструкцію меморіального парку «Красне Поле».
Постанова – декларація, а не керівництво до дій
Але на збереження замків треба значно більші кошти, які у маленькому не промисловому Закарпатті не знайти. Якось, силами обласного та мукачівського міського бюджетів, за допомоги спонсорів дали раду одній з трьох частин Мукачівського замку. Для двох інших, які у найбільш плачевному стані, намагалися шляхом відкритого конкурсу знайти орендарів-інвесторів. Знайшли, та вони так запекли очі нардепу Москалю, що він доклав неабияких зусиль, аби люди опустили руки і відмовились. Тепер же із «Паланку» зробили заповідник. Та чомусь у постанові Верховної Ради, автори якої ті ж Москаль та Томенко, ні слова про фінансування.
– На перший погляд проект Постанови Верховної Ради прекрасний – в Мукачеві буде історико-архітектурний заповідник, наш замок матиме державну опіку, -- з гіркою іронією говорить міський голова Мукачева Золтан Ленд’єл. -- Але, на мою думку, наслідки прийняття цієї постанови можуть бути абсолютно протилежними задекларованим. Здається, пояснювальну записку до законопроекту писала людина, яка абсолютно не знається на історії нашого замку. В ній, зокрема, зазначається, що «прийняття та реалізація проекту дозволить налагодити дієвий державний контроль за дотриманням законодавства у сфері охорони культурної спадщини в м. Мукачево Закарпатської області з метою збереження замку «Паланок» для нинішнього та прийдешніх поколінь». Але саме за час, коли замок перебував у державній власності, він найбільше і постраждав та фактично знаходився на межі повної руйнації.
«Я тут працюю з 1964 року», -- розповідає один з екскурсоводів «Паланку». – Пам’ятаю часи, коли на дахах приміщень верхнього замку лише де-не-де збереглася черепиця, стирчали поламані крокви, у дворі росли двометрова кропива, лобода. Сюди приходили офіцери полку, розташованого під Замковою горою, клали ящик пива, від нього відраховували 25 кроків і там розміщували мішень -- вправлялися у стрільбах»...
Повернення тих, або й гірших часів для мукачівського замку нині більш ніж реальне.
Бо якщо у держави не знайшлося коштів на збереження пам’яток навіть у попередні кілька більш ніж економічно успішних років, то тепер, коли нема грошей навіть на виплату пенсій, стипендій і зарплат, як констатує міський голова Мукачева, «сподіватися, що на ремонтно-реставраційні роботи на замку «Паланок» знайдуться в уряду гроші, принаймні наївно».
Нікчемність (як відомо, саме такими термінами оперує нині Цивільний кодекс) прийнятої парламентарями постанови видно хоча б з того, що відповідно до частини 8 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», об’єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб’єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом. Отже правові підстави для реалізації проекту Постанови ВР відсутні.
Хтозна, чи буде це порушення оскаржуватися, та у будь-якому разі стіни «Паланку» не чекатимуть результатів «розбірок» горе-політиканів і далі руйнуватимуться. Якщо завдяки міській та обласній владі два роки тому Україна мала честь експонувати у себе виставку шедеврів Мункачі, то запланована на це літо виставка кращих європейських полотен з приватних колекцій Заходу уже навряд чи відбудеться…
