Те, що в Україні вже де-факто стартувала нова передвиборча кампанія, стає очевиднішим із кожним днем. Усі гучні акції, як-то переговори щодо створення коаліції, презентація бюджету, підготовка до ЄВРО-2012, зовнішньопо¬літичні вояжі президента та прем’єра супроводжуються такою піар-пропагандою, коли виникає враження, що зміст нікого не цікавить, а лише те, яким чином уплинути на виборця.
Надзвичайно показовим у цьому плані є діалог із відомим російським політбійцем Валерією Новодворською, яка одна з небагатьох російських політиків усіма фібрами душі симпатизує демократичним перетворенням в Україні та їхнім лідерам, але не може не помічати вражаючої пустопорожньої риторики.
– Вы симпатизируете Юлии Тимошенко?
– Да, она очень, очень красивая. Мне понравилось, что ваша премьер-министр залезла в шахту, каталась на лодке вдоль затопленных деревень. Надеюсь, став президентом, она не выполнит ни одного свого обещания и не будет никому роздавать социалку.
– Вы считаете, что женщина в славянской стране может стать президентом?
– У Тимошенко все качества для этого есть. Она станет хорошей сменой Ющенко при условии, если будет строить нормальный капитализм и если ее обещания – предвыборное ля-ля…
– Думаете, ля-ля?
– По-моему, она человек достаточно жесткий. Вот изберут президентом, а потом скажет: «Нате-ка, выкусите!»
Навіть Новодворська поки що таку риторику виправдовує, але будувати на ній хоч якийсь більш-менш міцний фундамент просто неможливо, тим паче, що український виборець значно вибагливіший порівняно з російським.
Наразі це вже відчула Ю.Тимошенко відразу після голосування 2 вересня і нині її позиція є найвразливішою, бо саме Юлії Володимирівні є, що втрачати. В.Янукович та Партія регіонів від нинішньої кризи можуть лише політично виграти, але ніяк не програти, тому що меншого статусу, ніж опозиція, вони за будь-яких обставин не отримають.
В. Ющенку, який 3,5 роки виконував роль буфера в безлічі політичних і бізнесових конфліктах і який завдяки цьому загубив і рейтинг, і монолітну фракцію в парламенті, також втрачати нічого. А от Юлія Володимирівна при нинішніх обставинах може втратити не лише посаду, а й довіру виборців, що аж ніяк у її плани не входило.
Власне, на що розраховувала фракція БЮТ, вступаючи в кулуарну змову з Партією регіонів? Мета більш ніж очевидна – відправити В.Ющенка в політичну ізоляцію, щоб згодом уже в боротьбі двох оволодіти повною владою в Україні. При цьому розраховувалося на те, що винним у всіх бідах демократії буде оголошений секретаріат президента та Єдиний Центр, а фракція НУ-НС посиплеться, і більшість депутатів із неї вишикуються в чергу до прем’єра, щоб зберегти своє політичне майбутнє. Але тут несподівано для Ю.Тимошенко виявилося, що демократичні принципи для суттєвої кількості депутатів є не просто «словеса», а спосіб життя, і їх аж ніяк не приваблює влада заради влади. Тобто, В.Кириленко, К.Ляпіна,
О.Третьяков, П.Жебрівський, Р.Зварич, яких аж ніяк не можна назвати симпатиками, а тим більше маріонетками В.Балоги, мають свою власну позицію, яка не збігається з політикою візантійщини БЮТ. Ба, більше того. Коли питання стало руба – чи коаліція з Партією регіонів, чи демократична, то Ю.Тимошенко вже відчула опозиційні настрої у власній фракції і неможливість керувати нею повністю в ручному режимі. Проте, й далі проблеми лише наростають. Розхитуючи блок НУ-НС, прем’єр вимушена задовольняти амбіції лідерів, що входять до нього – Ю.Луценка, Н.Катеринчука, Ю.Кармазіна, В.Стретовича, таким чином розширяючи власний список, який, як відомо, не гумовий, та породжуючи внутрішні конфлікти.
Наважившись взяти на себе головну роль у демократичному таборі, Ю.Тимошенко миттєво наштовхнулася і на всі проблеми, пов’язані з нею: направо підеш – коня втратиш, наліво… і т.д.
Одночасно з цим Ю.Тимошенко розв’язала руки В.Ющенку, який тепер у випадку дострокових виборів однозначно очолить політичну силу. Причому бренд В.Ющенка створений не на адміністративному впливові, тому навіть після президентських виборів при новому главі держави зможе зібрати 5-10% голосів, а знаходячись в опозиції – ще більше. І вже в стінах парламенту розпочинати новий об’єднавчий процес із перспективами на прем’єрство.
Крім того, перманентні політичні кризи породжують усе більшу потребу в нових силах, ніша яких останнім часом зросла до 50%. Причому, з огляду на те, що вибори в нас пов’язуються з конкретними прізвищами, як не дивно, але перспективними називають саме ті, що стоять на позиціях, близьких до В.Ющенка – А.Яценюка, А.Гриценка, Л.Черновецького, Р.Богатирьову.
Тому сподіватися на те, що після якихось чергових виборів чи коаліційних маніпуляцій влада стане монолітною і стабільною на довгі роки, не доводиться, бо такою є об’єктивна ситуація в Україні. На жаль, виборець ще дуже багато надій покладає на окремі прізвища, нехтуючи принципами, а потім розчаровується. І це також об’єктивна реальність. Нещодавно масова свідомість захоплювалася гаслом – «Кучму – геть!», по-дитячому сподіваючись легко вирішити політичні проблеми. Тепер уже стали модними гасла: «Кучмо, вибач!» та «Все зло – від Юща», які мають стільки ж конструктиву, як і попередні. Можна не сумніватися, що в разі виходу на першу роль Ю.Тимошенко так само почне швидко перебирати на себе негатив популістських розчарувань, а на її тлі зростатиме як авторитет попередників, так і нових опозиціонерів. Бо такі закони політичної психології, яка є складовою людської. Зріле суспільство більше орієнтується на закони, ніж на прізвища. Але нам до нього ще рости й рости…
