На жаль, нині гончарство, як один із видів народних художніх промислів Закарпаття, опинилося практично на межі зникнення.
У нашому краї залишилося загалом не більше десятка гончарів. Одним із них є молодий майстер, продовжувач традицій закарпатської кераміки Олександр Дворак - учень заслуженого майстра народного мистецтва України Михайла Галаса. Він неодноразово представляв мистецтво народної кераміки Іршавщини у столиці, Полтаві, Чигирині, а також за кордоном - у Румунії, Словаччині та Угорщині.
У кінці листопада минулого року закарпатські майстри та ремісники відвідали найближчу область Угорщини Саболч-Сатмар-Берег для того, аби ознайомитися з діяльністю своїх закордонних колег. А нещодавно у рамках міжнародного проекту за підтримки ЄС «Сприяння розвитку народних промислів та місцевих умільців в Карпатському єврорегіоні» і до Закарпаття завітало 15 народних майстрів з сусідньої країни.
Навідалися гості з Угорщини і до майстерні Сашка Дворака, який провів майстер-клас. Він розповів, що ще у дитинстві часто приходив у батькову майстерню, де спостерігав, як той гончарує. Тато розповідав й цікаві історії про відомих гончарів краю. Мав він дуже доброго вчителя - Михайла Галаса, який прославив іршавську кераміку на всю Україну. Славетний гончар мешкав у селі Вільхівка, нині там створений музей його імені.
"Головне - це не зруйнувати суті, не перетворити мистецтво на звичайний продукт ширвжитку. А загалом наша кераміка має свою історію, автентичність та магічну силу", - вважає Сашко Дворак.
Колись народні ремесла зберігалися, держава підтримувала сільських умільців. Вони їздили на різні фестивалі, навіть за кордон, аби показати своє вміння. А потім майстри стали нікому не потрібні. І врешті-решт закинули свою справу.
Нині триває повільний процес повернення до власних коренів. Ремісництво знову у ціні. Олександр Дворак навчає гончарству дітей у Іршаві, а також має у планах створити організацію, аби об'єднати всіх бажаючих зберегти народні традиції Іршавщини.
