Нині на Закарпатті проживає біля 100 тисяч ромів, а цього року до першого класу готуються йти понад 10 тисяч ромських дітей. І хоча ці цифри виглядають суттєво, закарпатці далі вибирають не зважати на представників національності, яка живе з ними пліч-опліч.
Однак, такий вибір може призвести до небачених наслідків – через 9 років ці 10 тисяч дітей завершать школу, одружаться і народять ще по 2-3 дитини, то чи варто настільки байдуже ставитись до цього? Після Революції Гідності роми, як і всі українці, хочуть щось міняти, але чи готові ми, суспільство, їм у цьому допомогти?
Про найболючіші питання ромських буднів, самоорганізацію ромської громади, ранні вагітності, бейбі бум та «дай копійку, бо плюну» з кореспондентом Mukachevo.Net розмовляв громадський активіст, журналіст, представник ромської громади Мирослав Горват.
– Перш за все, хочеться згадати про найбільш резонансні конфлікти, які підвищили градус напруги між ужгородцями та представниками ромської національності. Днями троє ромів жорстоко зґвалтували 17-річну дівчину в Ужгороді, наприкінці березня десяток юних ромів побили дітей у парку Підзамковий. Прикро, але такі випадки стаються вже стабільно. Як ви їх прокоментуєте?
– Мені взагалі важко про такі речі говорити, так як моїй дочці теж 16 років? і я чудово розумію батьків, родичів цієї дівчини. Мені, як людині, яка сьогодні захищає ромські інтереси в області, такі події заважають говорити про нормальні відносини та інтеграцію ромів у суспільство. Так, серед нас є категорія людей, яка не вміє читати, писати, не має достатніх моральних цінностей – з ними важко. Ми максимально зацікавлені, щоб таких людей віддалити від себе.
На жаль, за останні півроку-рік тенденція погіршилась – бувають побиття, зґвалтування. Але нам самим, тим, хто хоче змінити життя ромів, важко з цим боротись. Ми б хотіли співпраці з державними органами, міліцією, владою, щоб вони допомогли нам з ситуацією, що склалась в Закарпатті, адже в області вона не зовсім нормальна, є серйозні проблеми, про які треба говорити на вищому рівні. Але коли говориться про внутрішні ромські негаразди, то невідомо, чи суспільство готове піти нам на зустріч, коли расистські погляди все більше утверджуються серед людей.
Я не захищаю ґвалтівників та вбивць, я захищаю тих, хто хоче жити в нормальних людських умовах. Чому через 3 відсотки людей має страждати вся громада?
Ґвалтування – це табу серед ромів, вони готові допомогти міліції зупинити такі моменти. Давайте допомагати знаходити таких осіб, адже їх не багато, їх просто треба поставити на місце.
– Роками склалось, що ромам важко соціалізуватись у суспільстві, адже не секрет, що містяни часто їх побоюються через агресивну поведінку. Здається, це замкнуте коло – ми боїмось ромів, бо вони агресивні, а роми агресивні, бо ми їх боїмось і уникаємо. Як можна вирішити цю ситуацію?
– Нам не треба придумувати велосипед. На досвіді Словаччини і Угорщини все просто – вони дали можливість ромам займатись своїми ж проблемами. Дайте можливість і українським ромам на місцевих виборах представляти інтереси того чи іншого поселення, табору.
Зараз вже пізно говорити про якісь конкретні кроки, адже їх можуть назвати передвиборчим піаром і використати проти нас, громадських діячів. Не секрет, що роми це суттєвий відсоток голосів за того чи іншого кандидата на виборах, але ми зробимо все, щоб вони розуміли за що голосують і несли відповідальність за свій вибір.
– Однак, кажуть, що в таборі роми таки проходять певну соціалізацію, наприклад, прибирають, виконують інші роботи. Розкажіть про це.
– Мене дуже втішив той факт, що цієї весни на одному з організованих нами суботників до нас приєдналось більше 100 ромів. Тоді я зрозумів, що вони змінюються. Гляньте на Радванку - люди прибирають коло себе, на Тельмана поставили сміттєві контейнери, нині майже в кожній хаті є вода, а раніше була 1 колонка на всіх.
Ми маємо змінювати місця, де вони живуть, робити їх більш цивілізованими, давайте допоможемо їм з цим. Дайте можливість ромам працювати в ромській школі, говорити про ромську культуру, традиції, давайте навчимо їх цьому. Освіта сьогодні є найболючішим питанням, яке я не раз піднімав і з міністром Квітом, і з Президентом, і з нардепами. Вони це знають, обіцяють щось робити, але до конкретних дій не доходить.
– Чи вплинули якось на ромську громаду події Майдану, Революція Гідності?
– Як в українському суспільстві, так і в ромській громаді відбулась революція, ми прагнемо змін, хочемо жити в кращих умовах, мати хорошу роботу, щоб наші діти ходили до нормальної школи, вчились в університеті…Уявіть собі, що після Майдану роми почали вишиванки носити! На державні свята, весілля, хрестини вони одягають вишиванки – цього ніколи раніше не було. Ми ніколи так не кричали в голос, що ми є українцями, як тепер, тому не можна говорити, що ми не хочемо соціалізуватись – ми дуже хочемо, але без допомоги суспільства нічого не вийде.
– «Дай копійку, бо плюну» – ця фраза серед місцевих стала вже крилатою і анекдотичною. Але ці діти далі ходять містом і жебракують. Хто має над ними контроль і чи взагалі є на них управа?
– В Ужгороді є максимум одна-дві сім’ї, які таким займаються, ще 20-30 людей щодня приїздить з району і жебракує по місту. Зауважте, що ужгородці з часом всіх цих осіб вже знають в лице, однак нічого не змінюється. Куди дивляться муніципальна поліція, міліція? Не я і не прості люди мають їх в тюрму забрати, а правоохоронці. Закрийте їх, працюйте з ними, зупиніть ці ганебні речі, бо справді соромно, що в цивілізованому місті на терасах кав’ярень ходять роми і погрожують плюнути в каву. Ніхто цим не займається - от в чому проблема. А загалом, 80 відсотків жебраків в Ужгороді це не ужгородські роми, а приїжджі з району.
– Наприкінці травня в Мукачеві ініціативна група подала до мерії міста документи на реєстрацію першого в Україні Органу самоорганізації ромської громади. Що Ви думаєте про цю ініціативу?
– Це хороша ідея, але поки немає грошей в державі, доти жодних змін не буде. Це реально запустити тільки через держбюджет, якщо це піде зверху, або через децентралізацію влади. Але для цього потрібні кадри з ромського населення, не знаю чи вони в них є і чи потягнуть таку роботу. І чи готова ромська громада Мукачева зрозуміти, що це робиться для них? Там табір великий, розділений, є багато дітей, велика кількість людей важко говорить українською мовою. Це все велика відповідальність, це не просто прийти до мера і попросити гроші, чи виграти європейський грант… Дуже хочеться вірити, що воно існуватиме.
– А як щодо Ужгорода? Тут планується щось схоже?
– Ми б створили, але чи це допоможе? От ми наобіцяємо людям, зберемо підписи, люди чекатимуть змін, а вони не відбуватимуться. Що тоді я їм скажу? Нам потрібна реальна співпраця з владою, яка би змінювала життя ромів – вулиці, освітлення, реєстрація їх житла. Давайте спочатку добре подумаємо, побачимо, чи запрацює воно в Мукачеві, а тоді вирішимо.
– Навесні від міської влади Ужгорода прозвучала ідея зробити перепис ромського населення. На якому етапі зараз ця ініціатива і чи взагалі вона буде здійснена?
– Перепис не можна зробити руками ромських організацій. Він має бути зроблений міською владою, нехай створять комісію, визначать умови, терміни, а ми їм радо допоможемо. Але жодних кроків від них нема і не буде. Я в це не вірю.
– Ви активно займаєтесь вирішенням проблем ромів Закарпаття, які з них наразі найактуальніші?
– Зараз є гостра проблема з махінаціями банківськими картками, ромів часто обдурюють і через це є багато звернень до міліції. Через борги люди на свій страх і ризик йдуть на те, що погоджуються віддавати свої картки і пін-код чужим особам як заставу. Наприклад, в магазині беруть продукти, але не мають грошей, а тільки карточку, на яку на початку наступного місяця мають прийти гроші. От і віддають карточку, код, які назад їм дуже важко повертають.
Крім того, є поселення, де люди зовсім не відвідують лікарів, роми не мають довіри до медиків, міліції. У Берегові, Виноградівському, Іршавському районах є люди, які не мають газу, світла.
Я вважаю, що в облдержадміністрації має бути людина, яка займатиметься проблемами ромів. Якщо ми далі закриватимемо очі на це все, то через пару років буде повний хаос. Вже зараз немає місць в навчальних закладах, назрів бейбі бум - це проблема, яка сама собою не вирішиться.
– Дуже часто молоді ромські дівчата надто рано вагітніють. Це бажання заробити грошей методом народження великої кількості дітей чи частина ромських традицій, культури?
– Я бачу, що ця тенденція впала з 2010 року, так званих ющенківських золотих часів бейбі буму. В більшості це міф, не всі ромки народжують кожен рік, хоча є і такі. В середньому у сім’ях по 2-3 дитини. Можливо в селах, де низький соціальний рівень життя, воно існує, але не в такому масштабі, як про це говорять.
А щодо заробляння таким методом, то повірте, що цих грошей мало, щоб прогодувати себе, чоловіка і дітей. Але вважаю, що першу суттєву виплату повинна проконтролювати держава, перевірити чи купила мама з тих грошей коляску, памперси і все інше.
– Ви часто їздите за кордон, спілкуєтесь з представниками ромських організацій інших країн. Чи є за кордоном схожі конфлікти між ромами і місцевим населенням і як їх там вирішують?
– Ситуація, що склалась, в нас не виняткова, на Балканах все ще гірше, але там і співпраця інша. Наприклад, в Македонії в адміністрації Президента є роми, в органах влади… Я не говорю про те, щоб в Україні все робити на такому ж рівні, але хоча б щось. І робити це не тільки під вибори, але й після них. Програм інтеграції ромів в суспільство в нас є багато, навіть деякі підписані Президентом, але вони не працюють. Давайте почнемо з малого – дамо цим людям можливість отримати документи на будинок, приватизувати землю, виробити свідоцтво про народження.
Ми за єдність, цілісність держави. Я люблю Закарпаття і не уявляю життя в іншому місці, хоча мав багато пропозицій. Коли закінчиться війна ми візьмемось за конкретні проблеми ромів на Закарпатті, адже найбільша ромська громада в Україні живе саме тут і ми не можемо продовжувати закривати на це очі.
Юлія Барабан, Мukachevo.net
