З 2016 року Угорщина запровадила економічну підтримку Закарпаття у вигляді кредитів та інвестицій для малого та середнього бізнесу.
Неофіційно цю програму підтримки називають план Еґана – на честь угорського економіста, який на межі ХІХ і ХХ століть вже втілював щось подібне. Відтак, ми вирішили підготувати окрему історичну довідку про нього.
Отже, ірландець за походженням Едмунд Еґáн народився 13 липня 1851 року в Північній Хорватії у родині емігранта з Ірландії. Після закінчення гімназії вивчав економіку в університеті міста Галле (Німеччина) та право у Віденському університеті. У 1883–1896 Едмунд Еґан працював на посаді радника угорського міністерства сільського господарства, завідував молочним відділом.
Едмунд Еґан глибоко переймався проблемами людей, які працювали на землі. Він побачив, що у найгіршому становищі в Угорщині опинилися українські селяни Закарпаття, які, важко працюючи, ледве могли заробити собі на хліб.
У 1890 році вийшла його книга, присвячена сільському господарству Карпатського регіону, де було викладено бачення того, як подолати бідність. Серед його проектів було і масове ввезення до краю тірольських корів, і створення кооперативних молочарень, державне кредитування закарпатських селян.
Українське селянство Закарпаття перебувало чи не в найгіршому становищі серед всіх українських селян того часу. Масових масштабів набувала трудова еміграція з Закарпаття. Між 1880 та 1914 роками тільки до США на роботу емігрувало 225 тис. закарпатських селян, які знайшли собі роботу на заводах, фабриках і шахтах штатів Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Огайо, Коннектикут, Пенсільванія.
У 1897 році вийшов меморандум Юлія Фірцака «Меморандум про розвиток і підвищення рівня духовного й матеріального життя руськомовного народу північно-східних Карпат і Рутенії», де було описано катастрофічне становище українців у Закарпатті. Угорський уряд оцінивши ситуацію, що склалася на Закарпатті, скерував для її вирішення Едмунда Еґана, який розпочав так звану «Верховинську господарську акцію», яка увійшла до історії як «Акція Еґана».
Також у 1897 році у місті Мукачеві було створено штаб цієї акції, так звану Експозитуру для гірських районів, якій допомагало близько 20 греко-католицьких священиків. Діючи не тільки за наказом угорського міністра сільського господарства Іґнаца Дараньї, але й за покликом власного сумління, враженого гнітючою бідністю русинів, Едмунд Еґан об’їздив більшість сіл Закарпаття, зустрічався з селянами, священиками, вчителями, урядовцями, поштарями. Свої спостереження Едмунд виклав у доповіді угорському уряду «Економічне становище руських селян в Угорщині». Перші програмні засади допомоги людям були виголошені 28 березня 1898 р. у місті Свалява, а вже 12 лютого 1900 р. у мукачівському готелі «Чіллаг» було підбито перші підсумки зроблених кроків.
Головними завданням Едмунд Еган визначив відродження і розширення молочної і сироварної промисловості, розведення племінної худоби і поширення його серед селян, кролеводство, розведення домашнього птаха, бджільництво, домашні промисли, використання мінеральних вод для санаторіїв, а також створення кооперативних магазинів, будинків-читалень, кооперативних кредитних союзів з малим відсотком на кредити. Ці заходи були підтримані сільськими громадами.
«Акція Еґана» не тільки покращувала становище українських селян Закарпаття, але й була економічно вигідною для самої Угорщини, збільшувала ВВП держави, інтенсифікувала її економіку. Однак ця акція не подобалася лихварям та орендарям, оскільки вибивала основу з їхнього паразитарного способу життя. Ліквідовувався економічно недоцільний інститут посередника, який привласнював левову частку виробленої селянином доданої вартості, оскільки договори оренди землі укладалися через державний інститут. Не було потреби брати гроші під лихварський процент – діяли каси взаємодопомоги, які видавали кошти під 6-7% річних. Внаслідок впровадження новітніх технологій не тільки значно збільшився об’єм та якість сільськогосподарських продуктів, що вироблялися на селі, але й виникла можливість їх переробки до отримання готового до споживання продукту – вина, сиру тощо. Було ліквідовано лихварську монополію на торгівлю в селі – товари народного вжитку і навіть горілку на селі стали продавати кооперативи, за цінами значно нижчими, ніж перед тим правили лихварі. Отже, додана вартість залишалася на селі.
Діяльність Едмунда Еґана викликала спротив не тільки місцевої мафії, але й певних урядових кіл, які непокоїлися, що економічне піднесення русинів може спричинити і політичне. Едмунда Еґана почали переслідувати.
20 вересня 1901 року він їхав у кареті з Ужгорода в село Середнє, де в нього стріляли. 22 вересня 1901 р. Едмунд Еґан помер.
Розслідування не виявило вбивць і згодом «Верховинська акція» хоч і не була згорнута, та все ж зі смертю свого натхненника просувалася меншими темпами.
На похороні Едмунда Еґана в Ужгороді зійшлося 12 тисяч українських селян – пастухів, дроворубів, виноградарів з найвіддаленіших куточків. Очевидці стверджували, що селами стояв голосний плач, майже в кожному селі було проведено жалобні народні збори.
«Спаситель русинського народу», як ще довго називали Еґана, назавжди закарбувався в народній пам’яті українців Закарпаття. На місці його загибелі було зведено пам’ятний хрест, знесений окупаційною комуністичною владою у 1960-х, але відновлений 23 березня 2002 року.
«Еґанова родина походить із Ірландії, але в Угорщині прижилася надійно, здобула собі і маєтність, й суспільну вагу. Мабуть, завдяки неабиякому господарському таланту, успадкованому й Едмундом. Господарської справи навчався у Відні, в Галлі, і, мабуть, навчався непогано, бо згодом став адміністратором великого маєтку в Пруссії. Володів і власним маєтком у Боростянці – це вже Угорщина. Отже, з Верховиною його нічого не в'язало. Та коли Угорщина з Австрією поділили між собою повноваження, як сказали б ми тепер, довелося угорському урядові взяти на себе й проблеми русинської Верховини, де всі зайди знаходили для себе ласий шмат хліба, от тільки русини опинилися на краю вимирання. Власті це потрактували по-своєму: не вміють русини господарювати, треба їх навчити. Тож і делегували з цією місією до русинів бувалого господарника Едмунда Еґана. Що ж побачив на Верховині Еґан? «Як в абсолютистській Угорщині... ніхто не дбав про економічні відносини в сих краях, так і тепер, у конституційну еру, наш уряд обмежується утриманням сякого-такого державного ладу в комітетах, а економічне становище жителів йому байдуже».
І далі: «Неспромога дивитися на сей вимираючий нарід. Нині можна уже передбачити день, коли остатній русин утече зі свого краю».
Писалося це сто років тому, і знову маємо не абсолютистську, а конституційну державу – а що змінилося для верховинця? Невже гірське Закарпаття зовсім не придатне для путнього життя?», – писав Петро Скунць.
