Закарпаття за свою історію пережило чимало різних епідемій та пандемій. Серед них чума, черевний тиф, холера, віспа, дифтерія, “іспанка” тощо. Практично до початку ХХ століття ефективних ліків проти цих страшних інфекційних хвороб, яких у народі називали Карою Божою, не існувало. Як і елементарних профілактичних засобів.
Потерпало від катастрофічних епідемій і Королівство Угорщина (1526-1867), до якої належала територія сучасного Закарпаття. Так у 18-му столітті епідемія тифу прокотилася по всій Угорщині. До цього додалися падіж худоби та неврожай, і як результат - голод.
Але найстрашнішою виявилася пандемія холери вже у наступному, 19-му столітті - вона виявилася найбільш руйнівним і страшним захворюванням не лише в Угорщині та в усій Європі.
Загалом холера вбила лише в Угорщині понад мільйон людей. Ситуація стала настільки нестерпною, що на Закарпатті та інших регіонах пройшли так звані "холерні бунти", які довелося вгамовувати за допомогою військових.
До Східної Європи холеру занесли російські вояки Миколи І
Холеру викликає бактерія, що потрапляє в організм через питну воду або їжу, а також здатна поширюватися від людини до людини за поганих гігієнічних умов. Достатньо лише торкнутися їжі брудними руками. Після кількох днів інкубаційного періоду захворілого починає мучити нестримна блювота та діарея до такого стану, що людина за короткий час просто "висихає" до смерті...
Загалом у XIX столітті вибухнуло сім основних хвиль пандемії холери, п’ять з них безпосередньо торкнулися Карпатського басейну.
Найстрашнішими виявилися перші хвилі, які прийшли зі Сходу. А розпочалася вона у Південній Азії - а саме в Індії у 1817 році. Наступного року холера охопила сусідні регіони — Китай, Цейлон, а потім просунулася до Японії. У 1821 році англійці занесли її в Аравію, потім у Персію, Туреччину, Закавказзя.
Перші європейські захворювання були зафіксовані в 1829 році в Росії, в Оренбурзі. Занесли його очевидно торгівці з Бухари. Побоюючись холери, оренбурзький губернатор направив назустріч каравану чиновника для особливих доручень з сотнею козаків. На кордоні міста караван зупинили, після чого чиновник змусив купців заприсягтися на Корані, що серед них немає хворих... Утім це не допомогло - в Оренбурзі незабаром почалися спалахи холери. Відтоді хвороба швидко поширилася на захід, а в 1832 році вже масово косила своїх жертв в Америці.
І хоча епідемію до більшої частини Європи занесли торговці, вирішальним у розповсюдженні холери у східній частині стало антиросійське повстання у Польщі в 1830 році. Саме тоді цар Микола І для придушення повстання залучив російських солдат з азіатських областей, які, ймовірно, і поширили цю хворобу в Польщі та Галичині наприкінці 1830-го року.
Саме тоді, наприкінці 1830-го року, угорська влада вперше закрила свій північний кордон. Були встановлені блок-пости, повністю зупинено будь-який рух і торгівля. В результаті жителям Північної Угорщини та Закарпаття почав загрожувати ще й голод.
Фатальна помилка лікарів та комісарів
Слід зазначити, що на той час в Угорщині не було каналізації, стічні води безперешкодно потапляли та отруювали колодязі та джерела, а велика маса народу жила у жахливих гігієнічних умовах. Тому холеру не вдалося приборкати.
Страшна епідемія та закриття кордонів стало причиною для заворушень серед населення. До того ж суворий карантин не вдалося довго протримати, рух через кордони знову тимчасово дозволили 29 березня 1831 року. І хоча кордони знову поспіхом зачинили у травні 1831 року, було вже запізно, холера вирувала в країні аж до середини осені.
Вважається, що хвороба була вперше занесена на Закарпаття та Угорщину румунськими та русинськими перевізниками солі з Марамуреша та Галичини.
За свідченням видатного угорського письменника та громадського діяча Ференца Казінці Угочанський ішпан (жупан) повідомив депутатів у столиці, що холера розігралася в Уйлаку (Вилоку), Четфалві та Варах (територія сучасного Закарпаття. - ред.) після того як з Солотвина знову почали возити сіль на плотах у напрямку Токая. Таким чином епідемія захопила комітати Берег, Саболч і Сатмар.
Закарпаття
До Уйлаку було терміново направлено медиків та уповноважених комісарів. Лікарі зробили висновок, що причиною смерті однієї з жінок справді можна вважати "індійську холеру". Утім за офіційними висновками високу смертність на Закарпатті більше вважали результатом "безпрецедентного голоду" в регіоні, аніж "наслідками розповсюдження холери".
Цей "діагноз" виявився величезною фатальною помилкою: вже у червні кількість захворілих та летальних випадків суттєво зросла. Крім того, хвороба почала стрімко поширюватися дедалі на інші значні території і забирала нові свої жертви.
Закарпаття
Однак влада Угорщини до кінця червня продовжувала робити вигляд, що нічого катастрофічного насправді не відбувається. Наприклад, 5 липня було офіційно заявлено, що "випадки холери слід вважати не епідемією, а періодично-тривалою хворобою".
Люди ховалися у лісах, а на кордонах вбивали птахів
Слід зазначити, що з метою запобігання розповсюдженню епідемії в Королівстві Угорщина Королівським указом від 3 листопада 1830 року був створений Спеціальний об'єднаний адміністративно-військовий комітет, до якого входили як представники регіонів, так і військові та судочинці.
Лише 3 червня члени комітету були направлені на схід для вжиття заходів щодо запобігання поширенню епідемії. Тоді повітовій владі було наказано закрити кордони на території комітатів Угоча, Берег та Мараморош. А сам "карантинний" кордон розтягнути від румунської річки Беретьо до Тиси, а також далі по Тисі - в напрямку Егеру та Мішкольця, вище Кошице та Прешова до кордону з Галичиною. Навколо Пешта утворили ще один захисний кордон.
Вся країна була поділена на 20 районів, за винятком Пешта і Буди. Надзвичайний королівський комісар мав постійно доповідати про ситуацію Об’єднаному комітету. Королівські уповноважені комісари повинні були також постійно робити звіти у вигляді таблиць. А забезпечувати порядок мала імператорсько-королівська армія.
Однак всі ці заходи не дали очікуваного результату, тобто запобігти поширенню холери. На початку липня хвороба з'явилася в Земплені, викликавши великий "жах" серед населення, яке переважно втекло рятуючись від хвороби до лісів та виноградників. Прибулих солдат місцева влада повернула назад, аби не наражати на ще більшу небезпеку.
Смерть так почала косити людей, що деяким здавалося - ось прийшов Страшний Суд.
На кордонах між населеними пунктами були навіть створені загони, які знищували навіть птахів, які пролітали із інших територій, аби запобігти поширенню епідемії.
Утім усі ці запобіжні заходи виявились абсолютно неефективними. Існували поселення, де, незважаючи на суворі кордони, "люди все одно помирали". Особливо вбивчою холера виявилася серед бідноти, там, де люди перебували у вкрай ослабленому стані через відсутність будь-якої їжі.
Бунт почався через голод та закриті кордони
Скажімо у 4-х округах (комітатах) Закарпаття холера і голод за кілька місяців забрали життя близько 56 тисяч осіб. Не дивлячись на те, що місцева адміністрація запровадила карантин, а в окремих комітатах був навіть введений надзвичайний стан.
На початку літа запаси продуктів у більшості населення почали стрімко зменшуватись, а ось загальна атмосфера ставала все більш напруженою.
Комісари з питань приборкання холери, направлені в округи, включаючи молодого тоді ще Лайоша Кошута, вживали часом дуже неефективних заходів для стримування епідемії.
Лайош Кошут
Владою проводилися дезінфекція колодязів, заборонялося хоронити померлих з великими процесіями. Серед селян стали ширитися дикі чутки про те, що їх планують отруїти, коли колодязі посипали з метою дезінфекції хлорним вапном.
Спочатку селяни взялися за зброю в повіті Земплен, потім повстання спалахнуло ще у чотирьох округах північної Угорщини - розпочалися так звані "Холерні бунти".
До речі, перша сутичка між владою та цивільним населенням відбулася в Пешті-Буді 17 липня 1831 року, коли повітова рада закрила мости, щоб стримати холеру, але громадяни прорвали кордон. Адже більшість з них залежали від сезонних робіт на Великій рівнині (Альфельді). Непокірних вдалося приборкати лише за допомоги військових.
За приблизними оцінками в бунтах взяло участь понад 45 000 чоловік, які нападали не лише на повітових чиновників та поміщиків, а іноді на священиків і євреїв. Значну кількість помість та палаців було зруйновано.
Загалом під час заворушень було вбито 13 дворян, в кількох місцях керівники місцевої адміністрації втікали побоюючись народного гніву. Повстання загрожувало анархії на території Угорщини, окрім південних регіонів, але і там відчувалося неабияке напруження.
Збурені селяни почали розправлятися із представниками австро-угорської влади і на Закарпатті. Однією з причин стало те, що у зв'язку з епідемією селянам нашого краю заборонили виїжджати в інші райони Угорщини на заробітки, що загострювало ситуацію і посилювало голод.
Відомо, що масові заворушення охопили селян Ужанського та Березького комітатів. У 1836 році досить значним було також повстання селян 44 сіл Мукачево-Чинадіївської домінії.
Епідемія вбила більше людей, ніж війна
Помста не забарилася. Під керівництвом архієпископа Ігнаца Етвеша, призначеного надзвичайним королівським комісаром, армія почала безжалісно придушувати "холерні бунти".
Загалом було страчено 119 повстанців, а майже 4 тисячі учасників були ув'язнені або піддані фізичним покаранням. Швидкі і рішучі дії влади заспокоїли селянський рух, який вщух вже у серпні.
І хоча цими повстанцями, в основному, були представники не угорського населення (русини, словаки та інші) сучасні дослідження показують, що вони не мали на меті національно-визвольну боротьбу проти гніту Австро-Угорської імперії.
Натомість ці повстання відіграли досить вагому роль у подальшому - наприклад, у скасуванні кріпацтва. А жалюгідне становище угорського селянства мало великий вплив на молодих угорських політиків-реформаторів, включаючи Лайоша Кошута. Адже він на власні очі побачив як живе його народ. Хоча і сам приймав участь у придушенні повстань селян у Верхній Угорщині в 1831 році (тепер територія Словаччини).
Згодом епідемія почала згасати, вже у жовтні кордони знову відкрили. Однак на той час холера вже забрала сотні тисяч життів в Угорщині, у тому числі і життя Ференца Казінці.
Наступна велика епідемія холери вразила Угорщину вже у 1848-49 роках, коли розпочалася демократична революція, коли було проголошено незалежність від Габсбургів.
Угорська революція змусила австрійський уряд ліквідувати панщину та інші феодальні повинності по всій Австрії, зокрема у Галичині, на Закарпатті й Буковині.
Так ось холера зібрала тоді більше жертв, ніж революція та війна за незалежність. Влітку 1848 року епідемія розпочалася у Трансільванії, потім поширилася на регіон Тиси, а в жовтні досягла столиці. Медицина виявилася безсилою, а влада не змогла зробити нічого, окрім як ізолювати хворих та нарешті закликати населення до важливості особистої гігієни.
Остання велика епідемія холери з’явилася в Марамуреші в березні 1872 року і панувала в країні до середини вересня 1873 року.
Пізніше холера ще кілька разів поверталася, однак з покращенням гігієнічних умов та розвитком системи моніторингу ситуації жертв було в рази менше.
До того ж було виявлено, що вирішальним у стримуванні епідемії є чиста питна вода та термічна обробка. Ну, і звичайне миття рук.
Але факт залишається фактом: Угорське королівство втратило більше мільйона жителів у 19-му столітті лише через холеру. Скільки саме людей померло під час різних хвиль епідемії на Закарпатті наразі неможливо визначити.
Кілька цікавих фактів:
- Всі епідемії та пандемії походили зі Сходу, і у багатьох випадках рух російської армії відігравав у цьому величезну роль.
- Народна медицина Угорщини вважала вживання часнику та ялівцевих ягід, змочених у коньяку, ефективним методом профілактики проти хвороби.
- Під час епідемії холери у війні за незалежність Угорщини 1848-49 років загинуло в 6-7 разів більше людей, ніж у військових діях.
- Остання велика епідемія холери в Угорщині спалахнула 14 вересня 1872 року і вирувала два роки. Лише через шість років після її припинення населення країни досягло колишнього рівня.
- Лише в 1892 році з цією хворобою вдалося успішно боротися. Коли почали прибирати місця загального користування, лікарі рекомендували споживати лише чисту питну воду, а хворих пацієнтів поміщали у тимчасових лазаретах окремо від інших.
