Навіщо Україна купує сміття з інших країн та як українські підприємці заробляють на переробці вторинної сировини, яку ми щодня викидаємо на смітник.
Коли йдеться про переробку побутового сміття, то в Україні люблять говорити про європейський досвід. Однією з країн, яку часто ставлять у приклад, є Швеція. Вона не лише переробляє 99% відходів, що генеруються в країні, але навіть імпортує їх з інших країн. У проблемі розбирались журналісти Української правди.
Україна теж трохи Швеція. Ми щороку імпортуємо сотні тисяч тонн сміття у відсортованому або частково переробленому вигляді.
Тимчасом мільйони тонн власного побутового сміття щороку вивозяться на українські полігони, де воно в очікуванні завершення біологічного циклу пролежить сотні років.
Утім, переробка сміття може бути прибутковим бізнесом, який не лише приноситиме гроші, а й зберігатиме природні ресурси.
Як українські підприємці заробляють на переробці вторинної сировини та чому її ввозять з-за кордону?
Україна імпортує відходи
Українській промисловості з переробки побутових відходів не вистачає сировини.
Як розповів ЕП генеральний директор компанії "Укрвторма" Петро Семко, локальні підприємства з переробки вторсировини завантажені лише 70%. Йдеться про картонно-паперові заводи, склозаводи, підприємства, що переробляють полімери і пластик.
Навіть для того, аби завантажити їх на дві третини, бізнес змушений купувати сировину за кордоном.
За п'ять місяців 2021 року Україна імпортувала майже 135 тис тонн макулатури, 22 тис тонн відходів пластмас та понад 5 тис тонн склобою, повідомили ЕП в "Укрвтормі". У грошовому вимірі це майже 1,2 млрд грн.
"Сировини не вистачає. У нас потужностей більше, ніж сировини, тому, звичайно, ми змушені імпортувати. Україна щороку імпортує на 50 мільйонів доларів макулатури, на 12 мільйонів доларів – полімерних матеріалів і на 1,5 мільйона доларів – склобою", – каже Семко.
За його словами, в Україні щорічно утворюється близько 1,5 млн тонн макулатури, а для роботи картонно-паперової галузі потрібно щороку близько 1 млн тонн вторинної сировини.
Підприємства із заготівлі макулатури збирають близько 700 тис тонн, ще 300 тис тонн доводиться імпортувати.
У той же час мільйони тонн відходів щороку потрапляють на українські сміттєзвалища.
У 2020 році міжнародна аудиторська компанія PWC оприлюднила дослідження, яке показало: на одного українця щороку припадає 230-330 кг побутових відходів. На всю країну це близько 10 млн тонн сміття.
Автори дослідження зазначають, що впровадження обов'язкового роздільного збору побутових відходів дозволить відбирати з цієї кількості до 30% сировини, придатної для вторинної переробки.
"Якщо проаналізувати структуру сміття на українських полігонах, то до 50% сировини можна повторно переробити. Однак ставити сортувальні лінії на сміттєзвалищах нерентабельно, бо так відсортувати можна лише 10-15%.
Роздільне збирання дозволяє відсортувати харчові відходи від сухих. Інакше полімери та папір стають непридатними для переробки", – каже гендиректор "Укрвторми".
В Україні діють 17 підприємств з переробки макулатури, 39 – з переробки полімерів, 19 – з переробки пластикових пляшок, 16 – з переробки склобою.
Макулатура
У 2021 році ціни на сировину, у тому числі на вторинну, зросли, але навіть за таких умов її переробка більш вигідна, ніж виготовлення продукції з первинних матеріалів. Наприклад, целюлоза коштує удвічі дорожче, ніж макулатура.
Тож підприємства, які використовують вторсировину, мають конкурентну перевагу. В Україні функціонує лише одна фабрика з виробництва офсетного (книжково-журнального) паперу, для якого потрібна первинна целюлоза.
Решта підприємств можуть виготовляти продукцію з відсортованого паперу. Первинна целюлоза для них – лише допоміжний матеріал. Її додають до загальної маси, з якої виготовляють картон.
Пластик
"Полігрін" є найбільшим в Україні підприємством, яке займається вторинною переробкою поліетилену.
Рециклінговий завод у Фастові, який працює з 2014 року, переробляє понад 800 тонн відсортованої сировини. З неї виготовляють пакети для сміття, які продаються під брендами "Фрекен Бок" та Vortex.
"Ключовим чинником є наявність системного, сталого доступу до якісної сировини. У нашому випадку – це поліетиленова плівка. Закуповуємо сировину в Україні, 90% – це українська сировина. Кілька партій привозили з ЄС, оскільки в Україні її не вистачало для стабільної роботи.
На інших підприємствах частка імпорту вища, це наслідок відсутності в Україні сміттєпереробної індустрії", – розповів ЕП генеральний менеджер напрямку Household & Recycling корпорації "Біосфера", до якої входить "Полігрін", Юрій Голянич.
Прощавай, пакете з пакетами? Що зміниться після заборони пластикових пакунків
За його словами, основною проблемою у такому бізнесі є нестабільність у ланцюгу постачання. В Україні відсутня найважливіша ланка – сміттєпереробні заводи, які можуть відсортувати і доставити сировину для виготовлення товарів.
"Відходи поліетилену ділимо на три сорти і працюємо, в основному, з вищим сортом. Таку сировину знайти найважче. Проблема в тому, що немає стабільної системи її збирання, сортування і доставки. Сьогодні ми можемо отримати сировину, а завтра її не буде, або це буде сировина іншої якості або за іншою ціною", – ділиться співрозмовник ЕП.
Виготовляти продукцію з вторинної сировини вигідніше. За словами Семка, гранула для виробництва полімерної продукції з вторсировини коштує на 20-30% менше, ніж та, яка виготовляється з нафти. Це позначається на вартості продукції.
"Ми переробляємо до 800 тонн вторсировини щомісяця і хотіли б мати надійного постачальника, щоб можна було виробляти гранули для вторинної переробки і займатися маркетингом.
Натомість доводиться налагоджувати співпрацю з промисловими клієнтами чи асоціаціями зі збору й сортування сміття і виконувати функцію сміттєпереробних заводів", – каже менеджер компанії.
У 2015 році "Біосфера" переробила 350 тонн поліетилену, у 2016 році – 600 тонн, у 2017-2018 роках – по 750 тонн, у 2019 році – 800 тонн, у 2020 році – 860 тонн. У 2021 році обсяги переробки продовжують зростати.
"Ми були одним із перших підприємств з переробки вторсировини. Зробили таку інвестицію інтуїтивно, розуміючи, що за цим майбутнє. Відчуваємо, що попит зростає. Маємо успішне виробництво пакетів для сміття з вторсировини. Зростають об'єми продажів, відповідно, потрібно більше сировини, і наш рециклінговий завод працює більше", – розповідає Голянич.
На українському ринку майже немає підприємств, які виготовляють гранули з первинної сировини. Натомість активно розвивається ринок переробки.
"У нас єдиний завод у Калуші, який виготовляє гранулу для поліетилену низького тиску та ПВХ з нафти. Іншу гранулу з первинної сировини імпортуємо з Білорусі, країн Балтії, Німеччини та інших країн", – каже гендиректор "Укрвторми".
Компанія "ТБФ" з Волинської області працює, в основному, з імпортною вторсировиною.
"Ми переробляємо 150-200 тонн полімерних матеріалів на рік, з яких виготовляємо гранули певного сорту залежно від якості вторсировини. Підприємство спеціалізується на переробці полістиролу", – розповідає керівник "ТБФ" Олександр Шелест.
Кінцева продукція підприємства використовуються для виробництва посуду, труб, кабелів, деталей для автомобілів.
Підприємство працює з 2011 року. Для його запуску вистачило 200 тис грн. Річний оборот компанії – 40 млн грн.
"До січня 2021 року ми завозили відходи, зараз перейшли на полімерні матеріали вищого класу переробки. В Україні закуповуємо близько 20% сировини, яка за якістю гірша, ніж імпортна. Причина – низький рівень сортування", – каже Шелест.
Підприємець зазначає, що в бізнесі з переробки вторсировини важлива її якість, яка сильно впливає на прибуток компанії.
У Польщі краща якість вторсировини завдяки глибшому рівню сортування. Можливо, саме тому на імпорт цього матеріалу із сусідньої країни припадає половина ввезених до України з початку 2021 року відходів пластмас – 4,2 тис тонн.
При цьому вартість сировини в Україні і Польщі приблизно однакова, бо продавці тієї невеликої кількості відсортованих матеріалів, які не пішли на полігон, орієнтуються на імпортну ціну.
Основною проблемою українського ринку переробки підприємець з Волині називає відсутність законодавчого інструменту, який зобов'язує сортувати відходи.
"У Польщі підприємству, яке не дотримується законодавства щодо сортування сміття, можуть заборонити займатися певними видами діяльності. Якщо наші підприємства можуть безкарно викинути відходи в сміттєвий бак і їх вивезуть на полігон, то в Польщі за це є відповідальність.
Підприємство повинно подати звіт про те, скільки утворилося паперових, полімерних чи інших відходів, а потім підтвердити документально, як воно ці відходи утилізувало. У них немає можливості вивезти відходи в ліс", – додає Шелест.
Склобій
Скла для переробки в Україну ввозиться найменше. З початку 2021 року країна імпортувала 5 тис тонн цієї сировини на 9,8 млн грн, в основному з Білорусі та Латвії.
Компанія "Геон рівер" спеціалізується на закупівлі та переробці скла і працює на цьому ринку майже 20 років. Скло, як і метал, є видом вторсировини, який можна переробити взагалі без відходів зі збереженням якості.
"Ми переробляємо близько 5 тисяч тонн скла на місяць. Близько 90% склобою закуповуємо в Україні, решту – у Литві. Інколи на українському ринку є дефіцит сировини", – розповідає директор із закупівель компанії Ірина Зуєва.
Підприємство має власні лінії досортовування склобою.
Зуєва теж скаржиться на відсутність сміттєпереробних заводів – проміжної ланки між населенням і переробними підприємствами, тому скло доводиться купувати по всій Україні в різних постачальників – від ЖЕКів до підприємств.
"В Україні змішаний склобій коштує 1 тисячу гривень за тонну, білий – 1,7 тисячі, а в Литві – 700-800 гривень", – каже Зуєва.
Виготовлення продукції з вторинної сировини більш вигідне і для бізнесу, і для споживачів.
"Коли переробляється склобій, економія електроенергії становить близько 30%, використовується менше каустичної соди, піску, тому, звичайно, вигідніше переробляти вторсировину", – зауважує Семко.
Потужності компанії "Геон рівер" дозволяють переробляти удвічі більше скла, але вийти на повну потужність не дозволяє суто комерційний фактор: підприємство переробляє стільки, скільки їх продукції готові купувати українські заводи.
Побутові відходи – лише верхівка айсберга
Генеральний директор Recycling Solutions Дмитро Ануфрієв зазначає, що в Україні з понад 400 млн тонн відходів на рік переробляються не більше 20%. При цьому частка твердих побутових відходів, про які найчастіше пишуть ЗМІ, становить близько 3% від загального обсягу.
Компанія, якою керує Ануфрієв, надає послуги зі стратегічного управління побічними продуктами та відходами і спеціалізується на їх переробці у металургійній, вугільній та теплоенергетичній галузях.
У 2020 році Recycling Solutions відкрила комплекс з виробництва мінеральних добрив у Кривому Розі з побічного продукту металургійної промисловості – сульфату амонію. Потужності дають змогу виготовляти до 100 тис тонн добрив щороку.
"Ми побачили, що є сировина, подивилися, які є технології. Обрали європейські, що дають якісніший продукт. За два роки побудували завод за 11 мільйонів доларів. Окупність проєкту – чотири-шість років", – зазначає Ануфрієв.
Він підкреслює, що в Україні достатньо відходів від промисловості та аграрної сфери для реалізації таких проєктів. Є потенціал у галузі виробництва електроенергії з біомаси та біогазу, але нема прозорих правил ринку. Це відлякує інвесторів.
"Раніше держава намагалася мотивувати інвесторів через надання "зеленого" тарифу, але ми бачимо, що відбулося, коли платежі за "зеленим" тарифом перевищили можливості держави щодо сплати. Зараз навіть розглядається питання впровадження акцизу, що демотивує інвестувати в цей напрямок", – каже Ануфрієв.
Він додає, що компанія розглядала можливість інвестувати в переробку твердих побутових відходів, але вирішила відкласти це до моменту, коли в Україні сформується законодавча база.
"У нас є альтернатива – сміттєзвалища, куди можна вивозити сміття за символічні 7 євро за тонну. Якщо вартість вивезення сміття на сміттєзвалища залишатиметься на такому рівні, то яка мотивація для збирання відходів і їх транспортування на сміттєспалювальний завод, де вартість за прийняття сміття вища?" – питає гендиректор Recycling Solutions.
У країнах ЄС вартість вивезення сміття на полігон набагато вища – 20-50 євро за тонну. Це створює дохідну частину для роботи сміттєпереробних заводів. Вони сортують відходи і спрямовують їх на вторинну переробку, а решту – спалюють і виробляють електроенергію.
Як зазначається у дослідженні PWC, у кінці 2020 року в Україні було 28 сміттєсортувальних ліній, 17 комплексів будувалися.
Щоб зробити галузь привабливою для інвесторів і поглибити рівень переробки української сировини, учасники ринку радять починати із законодавства, рухатися до ринкових цін на вивезення сміття та розширювати відповідальність виробника.
Дивіться також:
Вже 4 грн за кг пластику: Як карантин підняв ціну на вторсировину на Закарпатті.
Віктор Бучинський: всі купували долари та євро, а я сміття.
Берегівщина знову у центрі уваги через ситуацію із сміттям.
Слідкуйте за нами у Facebook та Instagram.
Також підписуйтесь на наш Telegram та Youtube.
Дізнайся першим!
