За рік діючий міністр з надзвичайних ситуацій підтвердив свій авторитет у рідному Закарпатті, – зокрема і серед тих, хто мав намір поставити його під сумнів.
Місцеві, чи президентські вибори, а тим паче результати перших, призначення Віктора Балоги міністром, або Олександра Ледиди губернатором, черговий паводок та його наслідки – кожна з цих подій могла б претендувати на статус головної у 2010 році. Втім, була ще одна – ззовні менш помітна, але дотична до усіх попередніх. Її значимість визначається кумулятивною вагою більшості з вищеперерахованих подій.
13 листопада в Ужгороді представники двох ключових політичних груп Закарпаття саджали сакури. Саме цей перфоманс підсумував жорстке «тертя» інтересів, амбіцій та, водночас, став точкою відліку нового циклу взаємодії між гравцями.
І хай нікого не бентежить той факт, що у сонячну суботу листопада благоустроєм обласного центру не займалися, скажімо, Олександр Кеменяш, Андрій Сербайло, Роберт Бровді чи представник іншої більш-менш впливової політсили в області (у тому числі тих, які після виборів залишилися, так би мовити, «за бортом» – до прикладу, С.Ратушняк). З того дня усі вони теж були вписані у нову конфігурацію. Заочно.
Утопія
Її автор – Віктор Балога. Погоджена вона, вочевидь, іншим Віктором – особисто Президентом Януковичем.
Власне, ідеї – уже більше чотирьох століть. Вона неймовірно проста: перетворити Закарпаття в утопічний шматочок країни, де не було б чвар та несправедливості, а усі, облишивши егоїзм, жили б у формальній рівності та працювали гуртом на благо громади згідно з власними природними здібностями.
Саме це читалося між рядків, а подекуди мало не дослівно лунало з уст і Віктора Балоги, і Олександра Ледиди на символічному суботнику в Ужгороді. І саме так на початку ХVІІ століття описував Томмазо Кампанелла власну утопію – «Місто сонця».
Відразу після сакур Закарпаття отримало нове більш, ніж прогнозоване керівництво обласної ради, нову стрункість у райрадах. За тиждень – ще одного не менш прогнозованого заступника голови облради від ВО «Батьківщини». Очевидно, зовсім недовго залишилося чекати нових керівників чотирьох районів, обезглавлених 21 грудня.
У найближчій перспективі Закарпаття чекає буденна політика європейського зразка: робота практично без збоїв у обласній та районних радах, дрібні суперечки, можливо, незначні кадрові зміни за домовленостями. Закарпаття стає на шлях політичної стабільності, яка для решти Західної та Центральної України поки недосяжна.
Шлях до утопії
Але ця стабільність – вистраждана у майже річній конфронтації, грі на випередження, переговорах на різних рівнях. Усе це дещо раніше за свого земляка описав інший італієць Ніколо Макіавеллі. Переймаючись слабкістю та розбратом у рідній Флоренції, класик до дрібниць розписав, як збудувати міцну державу.
Шлях до закарпатської утопії розпочався ще з президентських виборів.
Вже на початку січня більшість гравців у Закарпатті, фактично, знали особу нового губернатора та розподіл сфер впливу в регіоні, залежно від того, хто переможе – чоловік чи жінка.
Кожен ставив на свого кандидата, а переміг той, хто підтримував В.Януковича. І в першу чергу це не О.Ледида і Ко, а В.Балога.
Саме тому 18 березня губернатором Закарпаття став перший, а не, скажімо, С.Мошак. Тоді ж було погоджено, що попередник О.Ледиди на посту керівника Закарпатської області – Олег Гаваші – розпочне кар’єру дипломата і поїде працювати послом в Угорщину. Відтак, жодних підстав для припинення тісної співпраці фракцій НУНС (читай – Єдиного Центру) та Партії регіонів в обласній раді не було.
Однак уже наприкінці квітня ситуація почала різко змінюватися. З одного боку, учень О.Ледида – без згоди вчителя – вирішив розсадити у ключові крісла, в тому числі голів РДА, своїх людей та пішов на співпрацю з політичними ворогами В.Балоги, зокрема С.Ратушняком. Новий губернатор не переймався тим, що під час президентських виборів мер Ужгорода палко підтримував іншого кандидата – жінку, адже хотів грати у власну гру. Самотужки у нього не було шансів, відтак мусів шукати союзників. Це був його план.
З іншого боку – Віктор Балога у цей час все частіше публічно заявляв про необхідність об’єднаної опозиції, вів переговори з колишніми колегами-демократами, а у ставленні до діючої влади був стриманим, хоча й критичним.
Відтак, у Закарпатській обласні раді назріли зміни, в результаті яких губернатор і його фракція опинилися у меншості, а порядок денний почала формувати інша неформальна більшість Балоги-Кеменяша і одразу примусила нервувати О.Ледиду.
Так, на сесії 7 травня лише двох голосів не вистачило, аби обласні депутати звернулися до Президента із засудженням «Харківських угод». Тоді усі все зрозуміли, а саме: по-перше, голосів не вистачило, бо так треба було; по-друге, керівнику області варто дещо охолонути та розпочати переговори, інакше, може дійти і до вотуму недовіри. Якщо вдатись до метафори, то вчитель дав відкритий урок учневі.
З тих пір чутки про швидку відставку Ледиди і призначення нового губернатора – лунали чим далі гучніше. Особливо в них повірили 23 червня, коли побачили на екранах центральних телеканалів, як Президент відчитує очільника Закарпаття, мов того «двійочника».
Вже з наступного дня в області з нетерпінням чекали обіцяного візиту Президента, а заразом – почали перебирати нових претендентів на керівника Закарпаття. Різні люди називали різні прізвища: Варцаба (фігкрант скандальних виборів у Мукачеві 2004 року – ред.), Мошак, Стрижак (екс-голова, а нині просто суддя Конституційного суду – ред.). Дехто стверджував, що губернатором назначать самого Віктора Балогу.
Однак час йшов, а Президент все не їхав. Тому на початку вересня стало зрозуміло: якщо О.Ледида і його команда покинуть будівлю на Площі Народній 4, то тільки після місцевих виборів – у разі незадовільного результату.
Це усвідомлювали і в команді губернатора, тому заходилися мізкувати над тим, як не тільки перемогти на виборах, а перемогти Балогу і його хлопців.
Ключові результати цих «мізкувань»:
- зміна керівництва ужгородської парторганізації – ідейного Ю.Бєлякова змінив грошовитий О.Адамчук;
- каламбур з кандидатами на пост міського голови Ужгорода від Партії регіонів, зокрема демарш В.Погорєлова з ОДА, декоративна роль В.Приходька (відтягнути голоси від В.Погорєлова) та ставка на С.Ратушняка;
- зародження невдоволення всередині партії з боку «старих партійців» рішеннями керівництва.
Команда О.Ледиди була переконана у перемозі. Більше того, на останній прес-конференції літа губернатор самовпевнено заявив, що Єдиному Центру Балоги нічого не світить і їм доведеться примкнути до когось сильнішого. Самовпевненість «біло-синього» лідера в тріумфі підживлювали і соціологічні опитування.
Як виявилося згодом, у команді О.Ледиди не стільки недооцінили суперника, скільки не змогли адекватно оцінити ситуацію – не в області, загалом в країні.
Адже Віктор Балога вже переріс суто регіональний рівень. На відміну від решти земляків, він уже не перший рік грає у великій політиці, і напередодні місцевих виборів не збирався йти у нижчий дивізіон. Разом з тим, заявивши про намір йти першим номером у списку Єдиного центру в Закарпатську обласну раді, політик дав чітко зрозуміти, що нікому не подарує і рідну область. Відтак, з серпня місяця йшла серйозна робота: мобілізовувались організаційні, кадрові, фінансові ресурси.
Втім, якщо з кандидатами від Єдиного Центру в Закарпатті було вирішено протягом вересня, то, вочевидь, остаточна стратегія дій 31 жовтня доопрацьовувалася з вираховуванням запуску владою загальнонаціонального адміністративного катка.
Протистояти йому в межах країни ні Віктор Балога, ні будь-хто інший не мав можливості. Саме тому за гратами опинився, скажімо, кандидат в мери Донецька від Єдиного Центру Андрій Амбросьонок. Він був далеко не єдиним, кого посадили напередодні виборів.
Однак, у Закарпатті така можливість була. Так чи інакше, в рідній області В.Балога мав найміцнішу команду, структуру, фінансовий ресурс, а головне – знав, як це все організувати. Нинішній міністр знайшов адекватний дійсності сценарій перемоги. Саме цьому і навчав Н.Макіавеллі у праці «Державець».
Іншими словами, Віктор Балога зробив у межах Закарпаття те, що Юлія Тимошенко не спромоглася (дехто вважає, що вона навіть і не намагалася) зробити в межах країни.
Підкуповувалися виборці чи ні? Справедливо Єдиний Центр переміг на виборах чи ні? У даному випадку – це не політологічні запитання.
У політичній науці є два основних критерії валідності будь-якої влади. Перший – це легальність, себто законність. Другий – це легітимність, себто згода/підтримка спільноти.
Підстав для визнання результатів виборів 31 жовтня у Закарпатті незаконними не було. Судові позови стосувалися окремих дільниць, всього кількох округів. Ні звіти міжнародних спостерігачів, ні протоколи МВС підстав для оскарження не давали.
Щодо легітимності виборів, то серед простих закарпатців перемога Єдиного Центру (читай – Віктора Балоги) сприймалась як річ буденна та очікувана. Вкінці-кінців, публічну згоду з результатами публічно засвідчили навіть ті, хто спершу робив гучні заяви чи натякав на масовий підкуп.
Інакше,
- важко передбачити, скільки тривали б судові справи щодо оскарження виборів до облради за трьома мажоритарними округами, і чим, власне, все скінчилося б;
- не було б майже одностайного голосування за Івана Балогу, Володимира Закуреного та Андрія Сербайла;
- не було б нових сакур в Ужгороді;
- не був би, вочевидь, Віктор Балога зараз міністром.
Післямова. Потреба в утопії
Хоча останній факт – призначення нового міністра МНС – спонукає до нових роздумів.
Візит Дмитра Шенцева (заступник голови Партії регіонів, один з учасників рокового полювання з Є.Кушнарьовим – ред.) у Закарпаття ще до оголошення офіційних результатів виборів, а головне – тональність його заяв, вказували на те, що ситуація була неймовірно загострена.
Якщо врахувати факт призначення на цьому тлі В.Балоги членом уряду, доля виборів у Закарпатті вирішувалися, мабуть, на Банковій – уже без Шенцева чи Ледиди, але точно за участю тоді ще кандидата в міністри.
Для чого було присилати в область Шенцева, у якого репутація не політика, а бійця? Це дуже нагадує вкрай невимушений, але дуже неприємний тест на зрілість для місцевої еліти.
Зараз вже очевидно, що автором нового порядку в Закарпатті є Віктор Балога. Саме він, а не губернатор відповідає за область.
Чому Банкова пристала на нову версію утопії від В.Балоги та ще й віддячила портфелем міністра?
Насправді, для багатьох на Печерських пагорбах Закарпаття досі залишається малозрозумілим краєм. Як, з ким і про що тут домовлятися – майже ніхто й гадки не має. З усіх представників закарпатської регіональної еліти, лише одиниці бодай раз тиснули руку В.Януковичу, чи хоча б М.Азарову.
Іншими словами, В.Балога вкотре підтвердив, що йому можна довірити Закарпаття, він знає, як забезпечити тут стабільність – збудувати утопію.
З іншого боку, після 31 жовтня В.Балога вкотре підтвердив свій статус і в рідному Закарпатті, але вже не менеджера, якому довірили область, а беззаперечного політичного лідера. Тепер усі, в тому числі О.Ледида розуміють, що їхня кар’єра – місце в утопії – залежить від успішної співпраці з міністром.
Хоча, скажімо, О.Кеменяш, видається, зрозумів це швидше за губернатора Закарпаття. Інакше, як ще можна пояснити настільки мляву роботу ВО «Батьківщини» на виборах. Хіба що слабкістю її вождя – Юлії Тимошенко. У будь-якому випадку, він раніше за решту убезпечив собі місце в утопії, яке знайшло своє вираження у призначенні А.Сербайла на стару посаду.
Так само швидше за О.Ледиду зрозумів це В.Погорєлов – і теж отримав місце в утопії, став мером. Зрештою, змушений був усвідомити це і губернатор, тому, мабуть, його не відправлять у відставку ще довго, хай би що там пліткували в кулуарах парламенту. Принаймні, без згоди лідера Єдиного Центру точно. І принаймні доки жива утопія, доки існує «Місто Сонця».
Та будь-що з претензією на ідеальне – вкрай крихке. Тим паче, коли йдеться про політику та людські амбіції.
