Тіна Кароль, Василь Вірастюк, Дмитро Комаров в оточенні закарпатського співака. Чи вдалось українському шоу-бізнесу втягнути в свої тенета співочого бунтаря із Закарпаття?
— Іване, ви з родиною перебрались ближче до столиці. Зараз проживаєте в місті Ірпінь. Чи часто відвідуєте шоу-бізнесові вечірки, презентації та інші світські заходи?
— Ні. Не часто. Я не люблю всю цю зіркову тусовку, де один перед іншим біжить, аби потрапити в об’єктив фотографів з модних журналів. Інколи доводиться бувати на подібних заходах, але тоді я намагаюсь триматись осторонь всіх цих гламурних фішок.
— Зараз набирає обертів 8 сезон вокального шоу «Голос країни», в якому колись брали участь і Ви. Дивитесь? Вболіваєте за когось? Адже в цьому сезоні є 2 закарпатця.
— Взагалі не дивлюсь. І не вболіваю за жодного учасника. Про закарпатців навіть не знав. З часів коли я там брав участь дуже багато всього змінилось і не на краще. Вокальний проект не тільки вокальний. Перш за все це – шоу. Де мають бути сумні історії, різкі повороти долі, і багато всього, що насправді виглядає не так. Це робота редакторів. Їх дуже багато і кожен хоче знайти в тобі щось ексклюзивне, подекуди спонукаючи робити чи говорити те що ти не хочеш. Зараз з того, що я бачив мені здається багато неправди.
— Вашим зірковим тренером на проекті була Тіна Кароль. Чи спілкуєтесь ви зараз?
— Спілкуємось дуже рідко. Я не звик набридати людям. Тіна дуже зайнята особистість і тому телефонувати і питати просто «як в тебе справи?» мені здається, недоречно. Інколи я зідзвонююсь з людьми з її оточення. Вони кажуть, що все добре і цього достатньо.
— Що до інших зіркових друзів, Дмитро Комаров, Василь Вірастюк часті гості на ваших фото. В яких ви стосунках?
— З Василем ми разом знімались у фільмі «Груднева казка». Це такий український аналог традиційного зимового кіно «Сам удома». У стрічці йдеться про святого Миколая та новорічні дива. У цьому фільмі також зіграла Маша Єфросініна. А я там виконав епізодну роль в якій зіграв сам себе. Я ведучий, який оголошує виконавців. Ну а взагалі це цікавий досвід.
А з Дімою Комаровим ми познайомились ще за кулісами голосу країни. Після того, як він покинув шоу «Танці з зірками» я йому зателефонував, щоб підтримати. Ми в чомусь навіть трохи схожі, він теж не любить «піаритись», хоч робить багато добрих справ. Він теж намагається оминати штучного зіркового глянцю. Він прийшов на прем’єру мого кліпу «Закарпатське весілля», що відбулась у Києві.
— Розкажіть більше про кліп. Чому саме про весілля?
— Це мій третій кліп, така собі вийшла трилогія. Карпатські вечорниці, Карпатський чардаш, а тепер ще й Закарпатське весілля. Чому саме весілля? У мене був вуйко з прізвищем Микулін. Він був чудовим музикантом, віртуозно грав на скрипці, при тому, що ніде не навчався. І якраз ці пісні він виконував на весіллях. Спочатку я хотів назвати кожен із творів просто «чардаш», «вечорниці» і «весілля», але так як я хочу щоб вся Україна почула наші пісні вирішив зазначити, що вони саме закарпатські.
— Нещодавно відбувся відбірковий тур серед українських виконавців для участі в пісенному конкурсі Євробачення. Не було ідеї теж піти на відбір?
— Ідея була, але вона залишилась тільки ідеєю. Я якби пішов туди, мабуть, би побився з Андрієм Данилко. Він дуже жорстко критикує виконавців не підбираючи слів. Конструктивна критика чи поради це добре, а шоу-скандал це зовсім інше. Мені здається, що в журі відбіркового конкурсу мають сидіти продюсери, які розуміють яка пісня справді буде найдостойнішою, а не співаки. Вони добились успіху, проте за кожним з них є велика команда людей, що допомагали, спрямовували та корегували. Я зробив висновок, що цей відбір, це теж просто телешоу. Хоча в майбутньому, хто його знає, як станеться. Руслана колись теж перемогла із закарпатськими мотивами «Шігі рігі дай».
— Давайте поговоримо про особисте. У Вас дві доньки. Чи хотіли б, щоб вони пов’язали своє життя з музикою?
— Коли підростуть, нехай самі обирають. Я вважаю, що неправильно нав’язувати дитині свої бажання чи думки. Якщо котрась з них захоче бути лікарем чи юристом нехай буде так, співачкою, я теж буду не проти. Головне, щоб їм це подобалось.
— Ви з дружиною Наталею назвали доньок Марія та Олівія. Чому одне ім’я традиційно українське, а інше нетипове для наших країв?
— І Марія і Олівія це імена святих. Олівія нам сподобалось. Воно гарно звучить та має хорошу характеристику. Марія звали мою бабусю. І це ім’я мені дуже подобається. Можна сказати, що ім’я для Олівії обирала дружина, а для Марійки – я. Я дуже люблю свою родину. Вони завжди піднімаю мені настрій. У мене дуже співоча сім’я. І наша мама співає, і дівчатка. Постійно наспівують пісні з улюблених мультиків.
— Які плани на майбутнє? Можливо нові кліпи, пісні, фільми чи робота телеведучим?
— Я хоч людина і недуже забобонна, але не розповім. Нехай це залишиться в таємниці. Телеведучим може би й став на одному з закарпатських телеканалів. Жартую. Зараз в мене зовсім інша робота. Хоча в майбутньому все можливо. Можу сказати, що зараз хочу зосередитись на навчанні. Я навчаюсь в аспірантурі у Київському національному університеті культури та мистецтв. Планую захистити роботу про невизнаного закарпатського композитора Юрія Костюка. Дуже через це переживаю.
Тепер найважливіше – навчання. І взагалі я хочу стати ректором Київського національного університету культури та мистецтв. Михайло Поплавський з кожним роком не стає «юним орлом», не молодіє. А я все більше поглиблююсь в науку. Маю багато планів на майбутнє. Сподіваюсь, що все задумане здійсниться і всім того ж бажаю.
