Народний художник України, неодноразовий лауреат обласної премії ім. Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі, автор скульптур «Кирила і Мефодія», «Коминяр», «1998.Рік біди і випробування» – про мистецьке натхнення, цілеспрямованість та любов до своєї Батьківщини.
– Розкажіть, коли і чому вирішили стати митцем?
– Ну, це дуже давня історія (усміхається – ред.). Все почалося із самого дитинства. Ми знаємо, як діти обирають собі професію: мріють стати лікарями, вчителями, музикантами…Але все це, як правило, виходить випадково.
Коли люди дорослішають, їхній світогляд кардинально змінюється, і вони починають реально оцінювати свої можливості. На мою думку, вибір моєї професії був зумовлений двома факторами.
Я народився в маленькому селі Онок Виноградівського району. Там за радянської влади функціонували шахти з видобутку каоліну – білої глини. Повинен відмітити, що оноківський каолін був надзвичайно високої якості, з якого, навіть, виготовляли фарфор під час правління угорців на Закарпатті. Це м’яка гірська порода, тому я дуже полюбляв вирізати з нього різні фігурки в дитинстві. Це захоплення, мабуть, і переросло в становлення мене як скульптора. Думаю, що це був перший такий впливовий чинник. По-друге, коли я навчався у школі, до нас був направлений заступником директора художник–професіонал з Харкова – Білоус. Свого часу він закінчував Харківський художній інститут. Через це, навчаючись в школі, я мав можливість бачити як працює справжній митець.
Тому, споглядаючи на своє дитинство, я виділяю ці два чинники, які вплинули на вибір мого майбутнього роду занять.
– Що надихає вас творити? Чиї праці є зразком?
– Натхнення приходить до мене вже під час роботи. Перш за все, мене повинна зацікавити тема. Якщо вибір тематики мене зацікавив, тоді я приступаю до початку роботи над проектом. В основному, все своє життя, працюючи над живописом та скульптурою, я присвятив висвітленню сільської тематики, закарпатського колориту. Багато моїх праць, які закуплені музеями в Україні чи за кордоном, змальовують процес, наприклад, виготовлення леквару, варіння самогону, прикрашання закарпатської молодиці, як свальба гуде, як проходять вечорниці і т.д. На жаль, всі ці закарпатські народні традиції починають відмирати. Тому я дуже задоволений, що обрав саме цю тематику своїх робіт, адже все що залишилось нам на згадку про традиції – мистецькі твори.
Коли я, вже будучи студентом, розпочав вивчення історії світового мистецтва, то був вражений працями таких корифеїв як: Мікеланджело Буонарроті, Поль Ґоґен, Коньонков Сергій, Віра Мухіна (автор монументу «Робітник і колгоспниця»).
Більшість сучасних митців подорожують по світу аби черпати натхнення. Я порадив би їм поїхати в Карпатські гори, до простолюду. Я вважаю, що кожен митець створений для того, аби прославляти свою маленьку Батьківщину. Все своє життя, всю свою творчість я присвятив саме Закарпаттю, його народу. І ніколи про це не жалію.
– Ви досягли значних успіхів в художньому мистецтві та скульптурі. Але, саме для себе, хто ви є насправді: художник чи скульптор?
– Мені важко відповісти на це питання. Ви знаєте, все своє життя я був скульптором і, паралельно, художником. Виходило так, що більшість часу я працював скульптором, а коли відпочивав – займався живописом. Тим паче, я так «довідпочивався», що досяг дуже високого рівня у живописі.
Про це свідчить моя остання виставка, яка проходила в Художньому музеї ім. Й. Бокшая. Для розміщення моїх робіт, було звільнено шість залів музею, вперше в історії закладу. Виставка включала 80 робіт, і мала значний успіх, якщо прислуховуватись до відгуків відвідувачів та моїх колег. Нещодавно, мене запрошували провести подібну виставку в Чернівцях, Львові, Києві.
Тому, відповідаючи на ваше запитання, я не можу визначитись хто я є: художник або скульптор. З Божої волі, я буду продовжувати поєднувати в собі і живописця, і скульптора.
– Якому стилю живопису надаєте перевагу?
– Якщо говорити від себе, то більшість моїх робіт намальовані в реалістичному стилі. Дехто описує їх як натуралістичні композиції, але я стверджую, що це – реалізм. Я не визнаю такого стилю мистецтва як абстракціонізм. Тому що, користуючись ним, не можливо проявити всі ті почуття, які митець хоче передати людям. Через що, я – реаліст.
– А скульптура? Вимог яких жанрів дотримуєтесь?
– У мене велика кількість скульптур, які виготовлені у різних формах та жанрах. Я працював над барельєфами, горельєфами, монументами, статуями, пам’ятниками з граніту, каменю, бронзита дерева.
У Мукачеві є декілька моїх барельєфів на історичну тематику: Старий базар, Будівництво замку Паланок, барельєф Ілони Зріні та Ференц Ракоці. Під час роботи над скульптурними композиціями дотримуюсь, мабуть, того ж стилю, що й у живописі. Нещодавно, працюючи над картинами, я розпочав поєднувати жанри й теми, які донедавна використовував тільки в скульптурі.
– Скажіть, будь ласка, чому, будучи уродженцем Виноградівщини, більшість ваших скульптур присвячені Мукачеву?
– Справа в тому, що я проживаю в Мукачеві з 1973 року. Після закінчення Ужгородського училища прикладного мистецтва (1961 р.), разом з дружиною, я переїхав жити в село. Вже пізніше, я влаштувався на роботу у Виноградівську школу-інтернат, де пропрацював до нашого переїзду в Берегово. Проживаючи в Берегові, мене направили працювати інженером-картографом вищої кваліфікації в геологорозвідувальну групу. Більше одинадцяти років я складував карти з рівнем допуску СС (совершенно секретно – ред.).
На той час, в Мукачеві, Перший секретар міському партії Чулей О.Й. працював над підняттям рівня розвитку культури та мистецтва міста. І йому потрібні були спеціалісти у цій галузі. На його запрошення, до Мукачева приїхали подружжя митців Юрій та Наталія Герц. Через деякий час, Чулей О.Й. запросив і мене з дружиною переїхати працювати в Мукачево. Це був 1973 рік. Пізніше, до Мукачівської спілки художників приєднались Бурч В.В. та Кислов В., який приїхав на запрошення з Сибіру. Ось такою командою ми розпочали відродження мистецтва Мукачева, включаючи виховання нової генерації митців: Фелдеші П.А., Мичка З.Ф., Войнаровський та ін.
У мене є також декілька робіт присвячених Виноградову. Найвідоміша з них – «Ангел – охоронець» – два з половиною метрова скульптура, яка стоїть у центрі міста. У рідному селі, Онок, є бронзове Розп’яття, яке я подарував місцевій церкві.
– Іване Васильовичу, як Ви віднеслись до ініціативи В.Дворниченка написати про вас книгу?
– З Віктором Дворниченком ми знайомі дуже давно. І за весь період нашого знайомства він завжди наполягав на написанні біографічної книги. Мене це приємно вразило, і я дав згоду на співпрацю. Протягом часу написання книги ми багато спілкувались, всю інформацію Віктор Дворниченко записував на диктофон, потім опрацьовував. Через деякий час, вийшла книга – «Іван Бровді: життя, творчість, роздуми». Повинен відмітити, що дана книга не приносить мені жодні дивіденди. Книга була опублікована лише за наш рахунок, і всі її екземпляри були подарені людям автором.
Зараз, разом з Віктором Васильовичем, ми працюємо над новою книгою, яка буде написана у форматі сповіді. У книзі буде висвітлений мій погляд на сучасні події в Мукачеві та Україні, буде розказано дуже багато правди про деяких політичних та громадських лідерів, моїх колег. Якщо все вийде, то у книзі буде подано таку інформацію, про яку ніхто не знає. І якщо так доля склалася, то я відкрию багато правди людям.
– Як успіхи з проектом скульптури Святого Мартина?
– Я вже згадував, що мистецтво не вибачає випадковостей. Тому, до проекту скульптури Святого Мартина потрібно віднестись з повною відповідальністю.
У мене є 5 варіантів скульптури, але найбільше подобається тільки один. Над ним я працюю більше 12 років. Розпочав я ще тоді, коли проводився конкурс на кращий пам’ятник Святим Кирилу та Мефодію, тобто на початку 2000 року. З відомих причин, я не хочу поширювати в ЗМІ свій ескіз до конкурсу. Всім нам відоме явище плагіату.
Разом зі своїми колегами, ми будемо відстоювати проведення мистецького конкурсу. Кращий ескіз може вибрати лише компетентна комісія, яка буде включати спеціалістів з різних регіонів України, а можливо із-за кордону: митців, скульпторів, дизайнерів, архітекторів. Так буде справедливо та демократично.
Я не стверджую, що мій варіант найкращий. Просто я – патріот Мукачева, і для мене важливо, аби на гідному місті була встановлена достойна скульптура.
– Над чим зараз працюєте? Які плани на майбутнє?
– Маю намір провести велику персональну виставкунаступного року, присвячену 75-ти річчю від дня мого народження. Через що, зараз, багато працюю над живописом. Практично весь свій час я проводжу в горах, де до мене приходить натхнення. Маю велике бажання провести наступну виставку своїх робіт в Художньому музеї імені Йосипа Бокшаяв Ужгороді, де можливо розмістити більше ста робіт. Тому, основна мета – достойне проведення майбутньої персональної виставки.
Біографічні дані:
1939 , 2 червня - народився Іван Васильович Бровді в с. Онок Виноградівського району Закарпатської області.
1956 – 1961 – навчання в Ужгородському училищі при¬кладного мистецтва. Учителі за фахом: В.І. Свида, І.І. Гарапко, Ф.Ф. Манайло.
1967 - член Спілки художників СРСР.
1968 - лауреат обласної премії ім. Д. Вакарова.
1970 – 1975 - голова художньої ради (Художній фонд Закарпаття).
1970 – 1975 - голова правління Закарпатської органі¬зації Спілки художників України.
1970 – 1975 - член правління Закарпатської організації Спілки художників України.
1998 – отримав звання "Заслужений художник України".
2000 – нагороджений ювілейним знаком "2000-річчя
Християнства" Блаженним Митрополитом Володимиром.
2001 - лауреат обласної премії ім. Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі у жанрі
монументального мистецтва за скульптурну композицію "Кирило і Мефодій".
2005 – номінант обласного конкурсу "Краща людина року".
2008 – присвоєно почесне звання "Народний художник України".
2010 – Почесний громадянин с. Онок Виноградівського району Закарпатської області.
2011 – Почесний громадянин м. Мукачево.
2011 – лауреат обласної премії ім. Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі у жанрі монументаль¬ного мистецтва за скульптурну композицію "1998. Рік біди і випробування".
Працює в галузі станкової, декоративно-монументальної скульптури та станкового живопису. Учасник державних та закордонних виставок: м. Київ (Україна), м. Москва (Росія), м. Тбілісі (Грузія), міста Будапешт, Мішкольц, Токай (Угорщина), м. Братислава (Словаччина), м. Сату-Маре (Румунія).
Неодноразово нагороджувався почесними грамотами та відзнаками.
Учасник багатьох міжнародних симпозіумів по скульптурі та пленерів по живопису (Австрія, Угорщина, Румунія, Словаччина, Польща). Автор багатьох скульптур, установлених у містах України.
Твори митця знаходяться в музеях, галереях та приватних колекціях в Україні та за кордоном (Росія, Ізраїль, США, Канада, Німеччина, Італія, Австрія, Угорщина, Словаччина, Польща, Австралія).
