Ужгород – Замок тамплієрів, винні підвали, з яких п’янкий нектар постачали на стіл європейським королям та возили Петру Першому, а ще – доброзичливі люди, які жодного дня не сидять, склавши руки – усім цим відоме на Закарпатті селище Середнє.
Населений пункт має цікаву історію і не менш славне сьогодення. Чим живе закарпатське село, чому не скаржиться на проблеми і як вирішує проблеми?
Майже на однаковій відстані між двома найбільшими містами Закарпатської області – Ужгородом та Мукачевом – розташоване селище, яке, ймовірніше за все, через таке розташування й отримало свою назву – Середнє. Місцевість, де нині розташований населений пункт, була заселена ще у давнину – тут під час розкопок виявили предмети доби неоліту, що датуються IV тисячоліттям до нашої ери.
Але не древніми поселеннями відоме Середнє, а замком, який, за свідченнями фахівців, на сьогодні є єдиним подібним замком на території України. Він був побудований орденом тамплієрів ще у ХІІ столітті. Вони використовували замок як митний пост, а деколи як місце стояння невеликих гарнізонів війська. Це єдиний замок Закарпаття, в якому у незакінченому виді збереглися риси романського стилю. Нині він по праву вважається однією з головних пам'яток регіону, хоча й перебуває у напівзруйнованому стані.
Помилуватися замком, торкнутися історії відомого черничого ордену тамплієрів приїжджають тисячі туристів. Якщо гості не мають гіда, їх зустрічає восьмирічний місцевий житель Степан Фізер. Хлопчик добре вивчив місцеву історію і нині за 5-10 гривень винагороди розповідає її всім бажаючим.
«Замок – це башня донжон, її почали будувати в 11 столітті, а завершили у 13-му. Кажуть, що розчин. Її будували з додаванням у кладку яєць», – розповідає Степан.
Селищний голова Середнього Емеріх Крицкій каже, найбільша його мрія – залучити європейські гранти на бодай якісь реставраційні роботи у замку. Одна біда – попри всі намагання, пошуки та навіть підтримку обласної влади поки що не вдалося знайти ніяких правовстановлюючих документів на будову. Без них не можна укласти відповідних угод з ніякими організаціями чи фондами.
«Троянда Закарпаття» народилася у Середньому
Окрім замку, відоме Середнє ще й своїми старовинними виноробними традиціями. Винні підвали у цьому населеному пункті – найстаріший і найбільший центр виноробства у Закарпатті. Місцеві жителі кажуть, долини навколо селища розташовані так, що практично від самісінького сходу й до заходу вони прогріваються сонцем, ніде немає тіні. Завдяки цьому вдається вирощувати добрі врожаї винограду. Знали це й численні володарі Середнього у старовину. Одні з них – родина Добо – у 1557 році й заклали винні підвали. Їхня загальна протяжність сягає 4 кілометрів. Нині ці підвали використовує місцевий винзавод «Леанка». Головний промисловий інженер заводу Лариса Большакова розповідає, що саме на цьому підприємстві свого часу народилися вина, які прославили Закарпаття на весь Радянський Союз.
«Мова йде про середнянське вино «Троянда Закарпаття» – найвідоміше й найкоштовніше, воно було удостоєне численних золотих медалей на численних виставках», – каже Большакова.
Саме Середнє доволі велике селище як на закарпатські мірки – тут мешкає близько 6 тисяч людей. Селищному голові Емеріху Крицкому третю каденцію поспіль йому довіряють керувати населеним пунктом. Голова з гордістю показує селище, розповідає про нього, називає найкращим у Закарпатті. А ще уточнює, що саме місцерозташування населеного пункту додає певних рис ще й до характеру його мешканців.
«Може, тому, що ми посередині, то й назвалися Середнім. Але, як на мене, така назва додає ще й такі риси місцевим людям – вони завжди займають золоту серединку, що так необхідно у наш час», – зазначає селищний голова.
Українці, угорці, словаки й роми у Середньому разом господарюють, працюють на кількох місцевих фабриках, у державних установах. Хто не знайшов заняття вдома – доїжджає до сусідніх великих міст на роботу, це недалеко, розповідає Емеріх Крицкій.
«У нас живе близько 6 тисяч людей. Більшість зайнята на підприємствах легкої промисловості. Якщо реально, то, може, всього 1-2 відсотки людей, котрі не працюють».
Середнячці розвивають виноробство та бджільництво
Але й ті кілька відсотків середнянців, які офіційно ніде не працюють, не сидять, склавши руки. Кажуть, на такій багатій землі гріх нічого не робити. Тому, приміром, місцевий господар Іван Шпонтак має власний невеликий виноградник та чималу пасіку. З цього не тільки живе сам, а й іншим допомагає. Каже, має вже навіть свою школу – друзі переймають досвід та й самі працюють. Коли урожайний рік, вдається добре заробити, коли засуха – доводиться самому бджіл від голоду рятувати. Заробітками великими не хвалиться, каже, вдоволений тим, що Бог дає.
«Це так, якщо 10 тисяч вкладеш, то ще стільки можна отримати, але це за умови, якщо врожайний рік, як засуха, не дай Бог, то слабі заробітки. Проте який би не був рік, але самому доводиться, як тій бджолі, працювати від рана до ночі», – розповідає Іван Шпонтак.
А ще усе Середнє напрочуд спортивне село. Нині тут за рахунок сільського бюджету, але найбільше за підтримки меценатів, побудували найбільший і найкраще обладнаний у районі стадіон. Завдяки цьому молодь постійно занята, хвалиться голова: у будній день на ньому постійно грають школярі. Результат зацікавленості до спорту не забарився – Середнянська доросла футбольна команда зайняла в чемпіонаті області третє місце, а юнацька – перше.
Надія Петрів, Радіо Свобода
