Батьківщина починається з обійстя,
Батьківщина починається з вутцюжнини.
Рідна хата - не чиєсь охвістя,
Спадок предків б'є ударами потужними.
Спадок предків - це ж просто поле,
Помережане колись ногами босими,
Рідна хата у родиннім колі,
Де милуєшся щодня дрібними росами.
Це світлини на стіні за образами,
Гаківниці для колиски на селемині,
Це на серці світлий образ мами,
Що підносить над людцями темними.
Це бентежний і тремтливо-ніжний спомин
Про валки, з якими батько ніби бавився,
І про те, як зігрівав ледь зримий комин,
Коли з нього дим солодкий кучерявився.
Спадок предків - це довірливі розмови,
Що заповнювали вечори в пилиповець,
Як пропало нагле молоко в корови,
Що на неї босорканя тільки глипнула.
Повітрулі в тих розмовах оживали,
Відкладалося на потім сікіличення,
Вовкуни на місяць повний завивали,
Нишкли битяре, хоч їм це і не личило.
Спадок предків - рідна мова і повір'я,
Казочки, перекази, бувальщини,
Необхідні, мовби "Отченаш" і "Вірую",
Близькі-близькі, хоч торкайся пальцями.
Батьківщина починається з колиски,
З перших кроків на обійсті, із вутцюжнини.
А без них у грудях здавлює і тисне,
А без них, як і без хліба, геть сутужно.