Сорок хвилин по восьмій вечора. Виноградів з вселенською печаллю зустрічав героя міста, що загинув на сході хоробро обороняючи країну. Ще задовго до в’їзду в місто колони, було чути тужливий плач сирени автомобілів ДАІ. Потім «плакали» різними голосами всі автівки траурного кортежу. На моїй пам’яті подібне було ще в 90-ті, тоді при виконанні службових обов’язків загинув працівник міліції Каптур і слізьми заливалась колона автомобілів з проблисковими маячками. Це закарбувалось на все життя.
Сьогодні все інакше, зовсім друга країна, люди, ситуація. Інший і я. Три хвилини поки кортеж проїжджав, прямуючи в центр міста залишились на завжди в серці. Я думаю що за всю історію існування міста ні один з жителів не прямував у свою останню путь з таким супроводом. Дай Боже – це останній герой якого ховає Виноградів. Дай Боже.
З Бейлом ми не були товаришами, не сиділи за однією партою - колеги в минулому, зрідка пили каву, перекидувались фразами, переказували анекдоти. Я не пам’ятаю нашого останнього спілкування. Потім дізнався - він в АТО, але як водиться, думав, що з тими кого знаєш особисто такого трапитись не може. Друзі, які підтримували з ним зв'язок казали про непросту ситуацію що кардинально відрізнялась від декларованою медіа та речниками. Вона дійсно кардинально відрізняється, а наслідки занадто болючі.
Я на все життя запам’ятав його просту, щиру усмішку, добрі очі… Спи спокійно, земля тобі пухом та глибокі співчуття різним і близьким. Героям слава!