Одного разу після чергової служби на одній із парафій священик побачив, що молода жінка хоче запалити цигарку просто біля вхідних дверей храму. Ні, він не став проводити «відчитку» з моральним тиском та обіцянками «пекла», «якщо не покається». Хоча, і таке буває. Розмова була дуже простою, але продуктивною.
Священик:
- А ви знаєте, що вам тут не можна диміти?
- О?! А чому?
- Тут можна диміти тільки мені, тобто священикові.
- Хіба ви палите, я думала, що вам цього не можна робити?
- Якщо хочете знати правду, палить мій помічник, той, хто допомагає мені у вівтарі, а я тільки димлю, буває досить багато! Для цього я використовую кадило, а дим чути на весь храм :)
- Кадило? Яке ще «кадило»?
Священик розповів про дивний церковний прилад, за допомогою якого він «димить» у храмі.
Жінка посміхнулася, загасила цигарку і пішла до групи інших молодих жінок, щоб розповісти їм про бесіду з дивакуватим чоловіком, що вийшов із храму.
Священик навіть не сподівався, але наступної неділі байдужа, на перший погляд, жінка прийшла в храм. Прийшла, щоб дізнатися трохи більше, адже і про кадило вона до випадкової зустрічі зі священиком також нічого не знала.
Про що священик розповів молодій жінці, можна почитати тут >>>
прот. Іоанн Шандра