Мяу з шиплячими, або «Коти» по-польськи

9
0
                                                              якщо ти не схибив
                                                              поезія твого народу зрозуміла іншим
                                                              без перекладу

                                                                           С. Жадан

      

       На останній день фестивалю «Березневі коти-5» організатори з Асамблеї Митців  «Ротонда» залишили один з найяскравіших пунктів програми – виступ польських поеток Софії Балдиги та Анети Камінської. Зустріч відбулась у Закарпатському обласному театрі ляльок «Бавка». Це якнайкраще сприяло уважному слуханню та розумінню поезій авторок. Символічним є також те, що і Софія, і Анета читали свої тексти дуже майстерно, з акторським умінням, тому виглядали на сцені як спражні митці театру.

       Модератором була теж одна з гостей фестивалю і одночасно авторка перекладів віршів Анети Камінської – Маріанна Кіяновська. Знання польської та обізнаність з творчістю поетес допомогли їй провести цікавий діалог з авторками. Непересічні особистості, знані фігури в Польщі і за її межами, талановиті полячки показали ужгородцям своє вміння творити поезію, одночасно даючи нашим поетам приклад того, як далеко може зайти робота над словом, що звучить зі сцени, який максимальний ефект вона справляє на слухача правильним прочитанням.

       Для читання перекладів поезій Софії Балдиги (їх здійснив Микола Шпаковський) на сцену запросили чернівчанку Христю Венгринюк. Цей польсько-український тандем теж був попередньо гарно відпрацьований, вражала серйозна підготовка поетес, велика робота над звучанням текстів, уміння утримувати увагу публіки.

       Анета Камінська подивувала ужгородських слухачів читанням-шепотом з особливою увагою до шиплячих. Звуки в її виконанні перетікали один в одного, формуючи нові смисли, які плавно нашаровувались на вже існуючі. Шепіт, що час від часу переходив у голос, підсилювався також використанням повторів.

       Остання частина зустрічі внесла нотки містичного. Адже, як виявилось, Анета Камінська тісно співпрацювала з Назаром Гончаром. Вона готувала до виходу книгу власних перекладів його віршів і чекала на приїзд Назара в Польщу для обговорення тонкощів перекладу. Тоді ж була запланована його участь у польських фестивалях, але цьому завадила трагічна доля.

       Отримавши звістку про смерть Назара, Анета 4 дні просиділа вдома перед комп’ютером, створивши за цей час збірку, яку називає не своєю, а надиктованою Назаром Гончаром. Всі вірші цієї збірки називаються «Автопортретами». Варто зауважити, що за світовідчуттям і навіть стилем поезії ці двоє митців є дуже близькими. Саме тому переклади Анети Камінської поезій Назара Гончара настільки вдалі. Обоє вони є представниками авангардної поезії – різницею є лише те, що Анета продовжує традиції польського авангарду, а Назар Гончар є послідовником українського. Тому згадані тексти звучать так, ніби справді написані Назаром Гончаром, але польською. Короткі, експресивні, глибокі, насичені метафорами, алітераціями і асонансами, вони у виконанні авторки виймають душу в того, хто їх чує. Нотка трагізму була присутня під час читання цих містичних автопортретів, адже останні хвилини життя поета були прожиті в Ужгороді.

       Зустріч видалася насиченою емоціями, залишила глибокі враження і дала поштовх до подальших шукань та переосмислень. Хочеться лише побажати, щоб такі мистецькі заходи частіше проходили в Ужгороді і щоб наше місто й надалі не оминали гості такої величини.

 

Коментарі

Ще немає коментарів, будьте першим!