Я не знаю, хто кого морочить,
Але я б нагана в руки взяв
І стріляв би в кожні жирні очі,
В кожну шляпу і пальто б стріляв.
Це Володимир Сосюра часів непу. Цитую по пам’яті зі Смоличевих «Розповідей про неспокій», яким немає кінця. Десь із 9-го класу врізалося в мою буйну дурну молодечу пам’ять сказане Сосюрою, що був у часи написання ветераном ( петлюрівцем і більшовиком, ясна річ, «Два (ж бо) Володьки») війни.
А сьогодні знов спливло.
Повернувся з роботи. Втомлений.
Зняв власноручно випрасовану вранці вишиванку, що сьогодні доволі насумувалася на самоті в рідному навчальному закладі.
Після обіду приляг на хвильку і натрапив на засідання Верховної Ради. Саме на виступ свободівця Левченка про зняття ввізного мита на електромобілі. Врубився одразу. Бо якби натрапив на Гройсмана – не зрозумів би нібельмеса.
Поспостерігав хвилин 15, як тяжко приймався законопроект, після шестикратного повернення до розгляду, як не вистачало кількох голосів ( з антинародного фронту, садопопочі і т. д.).
І тільки після виступу голови фракції БПП у поліській синій вишиванці «фронтівці» прозріли, і голосів за повернення і прийняття законопроекту стало вмить аж 242!
- А ґута би вас вбила! – вирвалось як у пана Малини, де коні не винні.
Ото ж і пригадався Сосюра.
І подумалось: а що, якби на балкон Верховної Ради впереміж із журналістами та посадити справжніх фронтівців. З Майдану і зони АТО. З наганами.
Я не знаю, хто кого морочить…
Ну далі ви знаєте.
PS
Ото, поки клавіатурив, королевська, ну та що мрію мала, виповзла на трибуну…
Уже втретє за кілька днів потрапляє, скрофа, на очі.
Ні, таки піду на пиво.
Я не знаю, хто кого морочить…