Француз хотів побачити море і випити вина. Ні….Не так. Бо француз, звісно, бачив вже море і пив вже вино. Починаємо спочатку…Француз хотів побачити Чорне море і випити кримського вина (певно, неборак, не чув про Синевир і вина закарпатські) Так от… Взяв француз рюкзак, намет, компас, трохи грошей і пішов собі на море. Машини у нього не було, а з літака хіба щось вгледиш? То був березень і було дванадцяте число. Ішов вже собі француз той по Європі, ішов. Бадьоро й весело, і без пригод. Аж тут, раптом, на 107-му дні мандрівки, український кордон! Зрадів француз та й бігом на перепускний пункт «Вишнє Нємецьке –Ужгород». Француз людина грамотна. Університет, казав, закінчив, стільки земель пішки обійшов. От і зараз яку країну позаду залишив, до України дістався. А в Україні море – Чорне, і вина – кримські! Уявив собі француз оце все, розплився у посмішці, словаку паспорт дає, а словак каже «нільзя».
Француз російську знав. То й каже йому словак, що «нільзя». Француз йому далі паспорта показує, і рукою в бік України махає . А словак головою крутить і каже, що коли нема машини – то і нема України. Це, каже словак, автомобільний пункт і пішки сюди ну вже аж ніяк! Я не знаю, чому той словак не сказав, що є «Селменці» та й «Убля». Ну якщо француз ішов до України 107 днів, то хіба би ще півдня не пройшов, аби таки дійти до країни, де море Чорне і вина кримські? Зажурився француз та й думає собі: «Паспорт маю, нарктотиків, зброї та іншої нечисті не несу… Ну їх з їхніми порядками….піду я собі лісом!» А то й правда! Що, хіба мав додому повертатися? Взяв рюкзак за плечі і пішов. Відійшов від пункту пропуску метрів п»ятсот, завернув до лісу і мандрує собі далі, метеликів та бджілок розглядаючи. Аж тут глип – а в кущах пес. І не будь-який. А той що на кордоні служить. І не сам пес, а з хлопцями у формі. Підняв француз руки і давай здаватися. Привели його на заставу, а він питає, чи то вже Україна. Кажуть, що так, вона, рідненька. Радіє француз. Його до суду за порушення кордону, а він далі радіє. Йому штраф три з половиною тисячі гривень, а від ледь не до неба скаче з радості тої французської. Дивлюся собі на нього і думаю: «Ото щаслива людина!» Питаю, чи бував вже в такій халепі. Француз сміється і каже, що не раз таке з ними робили. В Литві, каже, судили за порушення кордону. На Алясці також штраф платив, бо в Канаду так само собі йшов якимось манівцями нелегальними. Поговорили ми собі з французом. Я карту йому подарувала і де «Селменці» ті, що пішохідні, показала. Кажу, зараз вас словаки назад заберуть до Словаччини. То реадмісія, кажу називається. Француз знає що то і посміхається. А за що французу депортація? Паспорт має, гидоти ніякої не несе в рюкзаку своєму. Нащо йому екстазі ті, коли крила від природи має і вільний як птаха! Прийшли поліцейські. Привітні. Видно, що француз їм подобається. І наші стоять у формі, посміхаються. Бачу, теж зачепив їх дядько з Франції. Щось таке людяне зворушив у душах. Такий якийсь справжній, без наворотів, як то кажуть. Іде собі на море, вже 107 днів пішки йде. Скільки йтиме ще, яка різниця??? Хіба ж то важливо?! Повели поліцейські француза назад у Словаччину. Питаю, чи будуть штрафувати? «Та не доста йому?» - так щиро словак посміхнувся, що й собі посміхнулось. Француз рукою махає. «Я вєрнусь! Я уже завтра вєрнусь» - сказав француз не французською і пішов, щоб повернутись. А я собі думаю і чого це так??? Француз іде, щоб повернутись….а наші повертаються, щоб піти…..
