В греко-католицькому храмі цього села душпастирський послуг виконували: з 1884 року по 1903 рік о. Міклош Яцкович, а із 1927 по 1940 рік його син о. Василь Яцкович. Біля церкви в якій вони проповідували Слово Боже, знаходяться й їхні могили. Після насильницької ліквідації, сталінським режимом в 1949 році, Мукачівської греко-католицької єпархії, всі Храми було передано російській православній церкві. І хоча після того, як Україна отримала незалежність греко-католицька церква вийшла з підпілля, державою вона в розумінні міжнародного права реабілітована не була, й велика частина незаконно відібраних і привласнених церков, монастирів, фар і іншого майна законним його власникам повернуто не було. Так сталося й з Храмом Верховних апостолів Петра і Павла в селі Туриця. Греко-католики села змушені були молитись під відкритим небом. В фінансово-кризовий час громада не мала достатньо можливостей, щоб побудувати нову церкву… Відвідуючи могили своїх предків та спілкуючись з вірниками села Туриця внук священика о. Василя Яцковича - Томаш Яцкович, який з родиною проживає в США, висловив щире бажання допомогти фінансово греко-католицькій громаді села Туриця побудувати церкву. Дякуючи Господу Богу і завдячуючи фінансовій допомозі від Томаша Яцковича церква була побудована і в грудні 2015 року її було освячено.
До речі куратором в цьому Храмі є Петро Карпинець, батько якого Федор, походить з сім'ї греко-католицького півцеучителя Тітуса Карпинця і Олени Яцкович. Тут же в Туриці народилися два брати його батька Іван та Йосип Карпинці греко-католицькі священики сповідники вірності, які не зрадили свою віру й пройшли Голгофу сталінських таборів.
Взнавши про те, що середині травня цього року благодійник Томаш Яцкович має можливість і має намір приїхати на могили своїх предків, щоб помолитись за їх душі та помолитись в побудованій церкві… Церковна громада, Мукачівська греко-католицька єпархія в свою чергу висловились за те, щоб провести з цієї нагоди Богослужіння та висловити вдячність благодійнику.
На подію прибув особисто правлячий єпарх владика Мілан, з благодійником Томашом Яцковичом прибула велика родина Яцковичів онуки, правнуки і праправнуки о. Василя, з США, Угорщини, а так Ужгорода, Берегова, Довгого, Мукачева приїхали паломниками з Доробратова Іршавського району, Макарьова Мукачівського району та парафій Перечинщини. На могилах о.о. Міклоша і Василя Яцковичів Преосвященний владика Мілан в співслужінні священників о. Василя Савчура, о. Петра Скоропадського, о. Богдана Лийзи та протодиякона Миколи Багірова відслужив заупокійну Божественну літургію.
Опісля в новозбудованому Храмі Верховних апостолів Петра і Павла пройшла Архієрейська Служба Божа.
Після Служби Божої владика Мілан за щиру жертовну благодійницьку діяльність на благо єпархії нагородив Томаша Яцковича орденом «Преосвященного владики Андрія Бачинського» другого ступеню.
З нагородою пана Томаша привітав голова громадської організації с. Доробратово, дослідник історії нашого краю, Михайло Садоха, який зокрема сказав: «Сьогодні ми тут сопричастні до нового переживання і осмислення життя роду Яцковичів, слуги Божого отця Василя і його нащадків… Досліджуючи історію села Доробратова сімейні архіви і спогади старожилів ми знаходимо свідчення про прекрасний життєвий період, який залишив отець Василь і його родина в нашому селі де з 1917 по 1926 рік був парохом о. Василь Яцкови
1-го січня 1917р.єпископ Антоній Папп призначив його парохом в Доробратово, а з 1924 року і деканом Березького деканату. Цей період був важким для народу та нашої церкви. В Європі відбувався переділ кордонів між державами. У цей період на Подкарпатській Русі відбувалась потужна активізація російської православної церкви. Додому з еміграції з Америки і з російського полону повертались десятки тисяч людей. Тисячі з них були інфіковані російським пропагандистським православієм. Почався підступний наступ на Греко-католицьку церкву. Були спроби внести релігійний розкол і в доробратівську греко-католицьку громаду. Але завдяки мудрості і толерантності о. Василя, завдяки душпастирській діяльності і прикладу особистого жертовного життя на користь сільської громади, перейманням проблемами села в цілому і кожного вірника окремо в селі розколу громади не було…. Назву декілька на мій погляд знакових штрихів з життя сім’ї отця Яцковичів в Доробратові… В 1922 році в краї стала поширюватися інфекційні захворювання – дифтерія та тиф… о. Василь ініціював і особисто очолив санітарно-просвітницьку роботу серед жителів села … не боячись бути інфікованим хворобами він побував в кожному будинку даючи поради, щодо того як вберегтися від зарази. Звернувшись до влади, добивається закріпленням за селом лікаря та проведення щеплень. Завдяки цим заходам в нашому селі інфекція не переросла в епідемію о. Василь Яцкович приймав активну участь в просвітницькій діяльності серед населення, він очолив просвітницьке «Общество імені Александра Духновича» за його ініціативою створюється «Русинська Народна Читальня» де провили заняття він особисто, його діти , та дяк-вчитель Глеба Андрій. Він ініціював звернення в Міністерство шкіл і освіти Чехословакії і поїздку в Прагу де добилися вирішення питання про будівництво за державні кошти в Доробратово нової школи з восьмирічним навчанням…До речі ця будівля школи в добротному стані до цього часу використовується за призначенням Думаю, що не помилюся, якщо скажу, що завдячуючи о. Василю, був обраний життєвий шлях багатьох доробратівчан о. Антонія майбутнього протоігумена Мукачівського монастиря на Чернечій горі,який російсько-імперський комуністичний режим передав своїй РПЦ, с.Ігнатія, протоігуменка Ужгородського жіночого монастиря, яка була з десятками інших монахинь репресована комуністичною владою та інші…Ще багато добрих справ зробив о.Василь з родиною в Доробратово про які знають доробратівчани .. і Бог нагородив о. Василя найбільшим багатством це баточисельними нащадками, які ісповідують християнську мораль сімейного і суспільного життя, є прикладом любові до БЛИЖНЬОГО СВОГО, готовності прийти на допомогу, добропорядності, чесності..»
Далі відбувся обмін думками між присутніми про такі цінності життя, як про шанування пам’яті предків, про те, яка любов до свого роду, народу краю.. З вдячністю говорилось про те, що пан Томаш безкорисливо і щиро допоміг Макарівській церковній громаді в ремонті церкви, а Паладь-Комарівській в ремонту даху будинку фари..
В кінці Томаш Яцкович подякував за високу відзнаку його скромної допомоги греко-католицьким громадам розповів присутнім про свій життєвий шлях.
Іван Бачинський
Перечин-Туриця -Перечин
Фотографії з події тут
Коротка біографічна довідка про о. Василя Яцковича
Він народився 1865 р. в с. Туриця Перечинського району в сім’ї священика Мікловша Яцковича і Марії Фенцик. 27 вересня 1892р. одружився з дочкою священика Юліаною.
Служив священиком в селах Кайданово (1892-1897), Калник (1897-1916), Доробратово (1917-1926) таТуриця (1927-1940).
У сім’ї було п’ятеро дітей. Старша дочка Шарлота вийшла заміж за доробратівчанина, священика Товта Елека. Його радянська влада отруїла у лікарні. Ізабелла вийшла заміж за священика Шерегій Андраша. От-ця Шерегія комуністична влада у 1950 році вбила при допитах в тюрмі МГБ в Ужгороді. Ізабелла померла у 1972 році, похована у штаті Пенсільванія на горі Макрини на кладовищі монахинь. Магдалена одружилася із священиком Склар Єно. Померла у 1958 році в Будапешті. Юлія вийшла заміж за вчителя Іванчо Яноша. Їхній правнук Петро Скоропадський – священик, служить на приході в Паладь-Комарівцях. Син Петер вивчився на лісового інженера. У 1937 р. одружився із Мартою Шкултеті. У них народилось троє хлопців: Томаш, Йожеф та Ласло, які в майбутньому здобули інженерну освіту.
Помер 26 липня 1940 р. Після смерті чоловіка дружина Юліанна переїхала до зятя Андраша Шерегія – священика в селі Макарево. Померла 2 гру-дня 1941 р. Похована біля церкви.
Джерело: М. Садоха, О. Розман, «Доробратово» – Ужгород, 2015, 394 стр.