Оксана завжди була непосидючою, в міру слухняною, дівчиною. Вона вірила у Бога, ходила до православної церкви, хоча і не так часто як хотіли цього її батьки. Але, не зважаючи на це, вважала себе вірюючою людиною. Можливо такою вона б і залишалася, якби одного разу з своєю подругою, так просто, заради цікавості, вони не зайшли до протестанської церкви…
Зайшовши туди, дівчата надзвичайно здивувалися відсутності ікон, прихожанами, котрі сиділи на лавочках та відсутністю на пастирі барвистої ряси. Заходити далі вони не наважувалися, але до них швидко підійшли люди, котрі, їм здалося, є прихожанами цієї церкви. Показали дівчатам де їм сісти і у подружок просто не було виходу. Оксана подумала: «Ну, дороги назад немає. Мусимо сидіти!».
Служіння розпочалося, пастир сказав своє слово, потім почав співати хор. І тут сталося таке, чого дівчина точно не чекала – на умовну сцену вийшов хлопець, спочатку Оксана навіть не звернула на нього уваги, проте, придивившись, вона побачила в ньому свою юнацьку, проте не по-дитячому дорослу любов. Дівчина була просто вражена: «Що він тут робить??Кого, кого, а його я тут точно не чекала побачити!!!». Дмитро, так звали того хлопця, розповідав людям про те, які він прийшов у цю віру, як він жив до цього і як цей вибір змінив його життя.
Оксана дивилась на нього з таким захватом і думала: «Він вже не такий як колись, але єдине, що не змінилося – очі, його гарні зелені очі і погляд, такий же далекий і водночас рідний». Служба йшла до завершення і Оксана думала, що вони з Юлею підуть і будуть просто згадувати цей похід, як цікавий момент з свого життя; Але виходячи з церкви, Оксану хтось схопив за руку, спочатку дівчина злякалася, але, озирнувшись, побачила Дмитра – того самого, але в той момент він здався не таким вже недосяжним як колись, він просто був поруч…
Хлопець розповів їй, що радий бачити, що хотів би, щоб вона прийшла якось ще раз..І вона приходила, і не один раз.. Юля вже не хотіла підтримувати дівчину у цих походах і Оксана приходила сама.. Не так через те, щоб послухати пастира, а щоб побачити його… Дівчина стала своєю у цьому, колись чужому для неї колі, почала називати дівчат сестрами, а хлопців братами… Але все одно, для себе вона ще не знала чи справді віра дорожча за любов, чи справді вона готова стати іншою, не такою як була 20 років свого життя. Вдома Оксану не підтримували, але і не забороняли: «Краще нехай ходить до церкви, ніж курить десь за кутком!»
Так пройшло трохи часу, Оксана з’їздила у справах до іншого міста і там у неї був час подумати… Дівчина твердо вирішила, що віри не змінить і буде жити так як жила раніше, а ці місяці просто забуде… Але їй захотілося все ж таки, востаннє, думала вона, побачити свого коханого.
Проте тут у її житті стався такий поворот, котрого не чекав ніхто… Вони домовилися, що після зібрання скажуть щось важливе одне одному: Оксана думала сказати, що не прийде сюди більше, а от Дмитро, випередивши її сказав, що буде за неї молитись… Для них це означало не лише молитву, а і те, що якщо Бог дасть тобі почуття до іншої людини, то ви зможете одружитись. А саме це було головною мрією дівчини – Дмитро, її Дмитро!
Оксана не знала як їй жити далі: з одного боку Дмитро – любов її життя, а з іншого віра, яку прищепили їй батьки і котру вона сама сповідує.. Пройшло два тижні і Діма запитав Оксану про те чи дав Господь їй почуття до нього. Дівчина справді не знала, що сказати, та язиката дівчина, котра на все мала відповідь вперше замовчала.. Їй хотілось крикнути про те, як вона кохає свого Дмитра: як любить його зелені очі, горбинку на носі і зморшку на лобі, коли він посміхається… Але Оксана не крикнула цього …
Вона пішла і більше не приходила на зібрання… Не називала хлопців братами, а дівчат сестрами.. Вона зрозуміла, що хоча і Бог один, проте вона буде іти до Нього не тим шляхом, котрим до Нього йде Дмитро. Любов ще прийде, хоча можливо і не така, яка була до Дмитра, а от Бог і віра в Нього раз і назавжди!!!