«Йо́сип Тереля (англ. Josyp Terelya; народився 27 жовтня1943, Келечин, Україна — помер 16 березня 2009, Торонто, Канада) — український містик, мученик, сучасний пророк та ясновидець із Закарпаття, письменник, греко-католицький дисидент, в'язень совісті, політемігрант із СРСР, останні роки жив у Торонто» – так пише Вікіпедія.
Але ми знаємо про цього чоловіка значно більше, бо він тривалий час жив у Довгому. Його дружина працювала у пологовому відділенні Довжанської лікарні, а троє їхніх дітей вчилися у нашій школі.
Про те, що цей чоловік був визначним, свідчить наступне: про нього написано три книги, а одна з них – «Труба Гавриїла» Майкла Брауна, стала бестселером у Америці. Йосип Тереля близько тридцяти разів зустрічався з Папою Римським. Майже 23 роки з невеликими перервами він відсидів у радянських тюрмах, таборах та спеціалізованих психіатричних лікарнях. 9 разів він успішно втікав звідти – це, певно, рекорд. Заяву на підтримку Йосипа Терелі підписував, разом з іншими дисидентами, сам Андрій Сахаров. А президент США Рональд Рейган погодився зустрітися з Михайлом Горбачовим за умови, якщо Йосипа Терелю випустять з родиною за кордон. Думаю, перерахованого уже достатньо для того, щоб іменем цього чоловіка назвати вулицю не тільки в Довгому, але і в Іршаві, Хусті, Ужгороді, Києві…
Мені особисто не доводилося спілкуватися з родиною Терелі жодного разу. Але із шкільних років пригадую, що у селі говорили про нього не надто приємні речі. І все це говорилося, я переконаний, із подачі компартійних та органів кгб совєцької окупаційної влади. Хтось казав, що замість того, щоб працювати він газети читає – так багато преси у селі не виписував ніхто. Інші казали, що він дурний, бо обурюється, що у нас черги за хлібом. Замість того, щоб стояти мовчки, як усі, і чекати своєї буханки, він висловлювався проти комуністичної влади, яка «не може забезпечити людям достойного життя, а бреше по телевізору про всілякі досягнення».
А одного разу мій батько прийшов з роботи і сказав: «Діти, не виходьте з хати і нікуди не йдіть. Бо у селі повно кагебістів. Вони приїхали ловити Терелю, який, кажуть, недавно утік з тюрми!». Ще через якийсь час я чув, що його судили за «тунеядство». GOOGLE перекладає це слово з московитської як «поїдання тунця». А насправді воно перекладається як «дармоїдство», «паразитство». Ті ж таки комуністи пускали чутки, що Тереля не хоче працювати, а живе за рахунок дружини. Тобто російсько-радянська окупаційна влада робила все, щоб нівелювати досягнення та заслуги творчої людини і громадського діяча та зробити з нього у очах оточуючих люмпена, з якого будуть насміхатися, якого будуть зневажати. Саме така політика сприяла тому, що про Йосипа Терелю у ті часи говорили не дуже приємні неправдиві речі, створюючи йому імідж лінивого і нездалого порушника законів соціалістичного співжиття, а відтак, коли виїхав до Канади, його земляки про нього майже забули.
Батьки Йосипа були партійними діячами високого штибу, переконаними комуністами, настільки постійно зайнятими, що часу на виховання хлопців (був ще один син) у них не було. Вони віддали дітей бабусі, а та була ревною католичкою та патріоткою України. Так і виховала братів. Саме за патріотичні українські настрої та висловлювання проти комуністичної совєцької системи Йосипа засудили вперше. Було йому тоді 19 років.
У 1963 році він втік із в'язниці. За втечу засуджений на 5 років таборів суворого режиму. У 1965 році – нова втеча з табору. Через 7 місяців прийшов з повинною в КДБ (матері Терелі співробітники КДБ обіцяли, що його за це простять). Але вже 1 березня 1966 року Тереля заарештований і засуджений до 7 років таборів суворого режиму. У таборі зазнав побоїв і знущань, тому втік звідти. У 1967 р. засуджений Кіровоградським обласним судом «за тенденційне висвітлення історії України і наклепницькі вигадки про політику уряду й партії» до 8 років таборів суворого режиму. Інкримінувалися Терелі його вірші та записи. У 1968 р. засуджений знову за «українську націоналістичну пропаганду». Відбував покарання в Дубровлагу (Мордовія). За підозрою в організації підкопу знову засуджений й у 1969 р. та переведений з Мордовських таборів у Владимирську в'язницю.
Йосип розповідав у одній із своїх публікацій, що після того як потрапив до одиночної камери, мати нібито побувала на прийомі у Брежнєва і той погодився випустити Терелю за умови – якщо його церква перестане боротися з режимом і піде під керівництво РПЦ. Мати приїхала до Йосипа у в'язницю і намагалася переконати його залишити католицтво. Саме під час цієї розмови мати і син зрозуміли настільки далекі вони одне від одного за поглядами. Тоді рідна матір, вийшовши з камери, за словами Йосипа, сказала начальнику в'язниці: «Можете робити з ним що хочете». Було це у 1972 році. Тоді ж проти Терелі була порушена нова кримінальна справа – за поширення віршів Зіновія Красівського і написання своїх віршів. Того ж року він визнаний психічно хворим і до 1975 року утримувався в Сичовській спецпсихлікарні (СПЛ) Смоленської області, а потім переведений до психлікарні (ПЛ) загального типу в Челябінську.
Крім талантів письменника та художника, крім чіпкого аналітичного розуму, крім твердих непохитних переконань Йосип Тереля мав ще один дар Божий – неймовірне почуття гумору. Судіть про це самі з його розповіді:
«У мене був єдиний шанс уникнути смерті – прикинутися шизофреніком. Я і до в'язниці, і в ній, читав усе про шизофренію і вирішив розіграти хворого. Лікар мене запитує: «Невже ви вірите, що Діва Марія могла завагітніти без чоловіка?» Відповідаю: «Звичайно, я і сам можу запліднювати на відстані». Тут вони відвели мене в окрему палату і протягом місяця давай мене вивчати. Годували добре, ставилися теж добре. Потім зібрали великий консиліум, що складався в основному з жінок-лікарів, вивели мене до них і кажуть: «Покажіть, як запліднюють на відстані». Думаю, ну все, пропав. І з відчаю як викрикну їм: «Дiвчата, хто з вас тут целка? Виходь, буду запліднювати!» Зал гримнув. Професор Тальц обійняла мене і каже: «Йосип Михайлович, ви наш, ми вас нікому не віддамо». Мене і поклали в дурдом… А інакше розстріляли б».
02.11.76 р. примусово запроторений до Вінницької психлікарні. Наприкінці грудня 1976 направив голові КДБ СРСР Ю.В. Андропову відкритий лист, де описав знущання, яких він зазнав у таборах, в'язницях, СПЛ, і відмовився від радянського громадянства. Був звільнений. Знову заарештований 28.04.77 року. Берегівський суд знову призначив йому примусове лікування. Терелю помістили в Берегівську лікарню, звідки він утік. 10.06.77 р. Берегівський районний суд розглянув справу про втечу і ухвалив перевести його до СПЛ (спецпсихлікарні). На початку вересня 1977 р. Терелю помістили в Дніпропетровську СПЛ. 17.10.77 р. Петро Григоренко, Андрій Сахаров та інші дисиденти виступили із заявою на захист Йосипа Терелі. Вони констатували, що арешт Терелі – це реакція влади на публікації на Заході його спогадів про Сичовську спеціалізовану психіатричну лікарню.
За даними дружини Терелі, з листопада 1979 р., він змінився до невпізнання, розтовстів, став флеґматичним і загальмованим, листи пише рідко. Очевидно, це результат дії «галоперидолу». На початку 1981 р. переведений із Дніпропетровської СПЛ у психлікарню загального типу в Закарпатську область.
Я навмисне подаю тут усі оці дані та дати із арештами, втечами, судами, таборами спеціальними психіатричними лікарнями… Мені було б дуже цікаво почитати хоч одну справу Йосипа Терелі. Адже його судили кожного разу не просто так. За що? Адже він не був ні розбійником, ні злодієм, ні вбивцею. Совєцько-російська окупаційна влада судила людину просто за те, що він мав інші погляди. А у Радянському союзі всі мали бути однаковими, ходити строєм на паради та одноголосно віддавати свої права у руки замаскованих та перефарбованих окупантів та їхніх посіпак. Але Тереля не просто мав інші погляди та переконання, які влада вбачала небезпечними для себе. Він ці погляди озвучував і публікував на Заході.
Він був твердим у переконаннях, мужнім, рішучим, безстрашним і дуже розумним чоловіком. Його розум, винахідливість та прагнення до свободи проявлялися хоча б у тому, що він дев’ять разів зміг утекти із різних тюрем, одна з яких мала аж вісім рівнів захисту. Тереля ніби знущався з системи, показував її недолугість, виставляв чиновників дурнями, сміявся катам у обличчя. За таке багатьох українців просто знищили, стерли з лиця землі. А Терелю не вбивали. Не вбивали тому, що він був надто відомим. Про кожну із тюрем та психлікарень, у яких доводилося бувати, про знущання над ув’язненими та «хворими» він писав матеріали і якимось дивом передавав їх на захід. Там їх публікували. Після цього опоненти довжанського дисидента знову опинялися в дурнях.
У вересні 1982 Терелі дозволили повернутися додому. Він зразу ж заснував «Ініціативну групу захисту прав віруючих і Церкви на Україні». Група звернулася до властей України з закликом відкрити раніше закриті церкви й монастирі Української Католицької (Уніатської) Церкви, відновити семінарії у Львові й Ужгороді. А 24 квітня 1983 р. у місті Іршава Закарпатської області він був знову засуджений до 1 року таборів суворого режиму. Звільнившись із табору, Тереля очолив Групу, яка не визнавала нав’язане нам московське православ’я, а захищала інтереси греко-католиків та виступала за відновлення забороненої в СРСР Церкви.
«Тереля весь час переховувався, але 08.02.85 р. був заарештований. Спочатку його помістили в Ужгородську в'язницю, потім у Львівську. 20.08.85 р. Ужгородський обласний суд (суддя Андрій Стрижак) засудив Терелю до 7 років позбавлення волі в таборах суворого режиму і 5 років заслання. Йому інкримінували редаґування «Хроніки Української Католицької Церкви», поширення «антирадянської» літератури, написання листів, усні висловлювання. Від послуг адвоката відмовився, захищав себе сам. Винним себе не визнав. Етапований у табір ВС-389/36 Пермської області…» До речі, у Довгому були аж три хати, у яких вірники забороненої окупантами церкви збиралися підпільно. Одна з них – це хата Олі Цильо, точніше – її батька Василя Ребрея.
Йосип Тереля писав:
«Я думаю, що на Заході про мене добре знали і багато писали. У 1987 році мене звільнили тому, що Рейган сказав, що не поїде на зустріч з Горбачовим в Рейк'явіку якщо дисидента Терелю не випустять . І мене випустили. Посадили з сім'єю в літак і проти волі відправили до Голландії».
Звідти чоловік, дружина та троє дітей перебралися до Торонто, де і оселилися.
У Канаді Йосип Тереля відчув повну свободу і розгорнув активну творчу та просвітницьку діяльність. Він їздив по світу і розповідав про долі засуджених політичних і громадських діячів у радянських концтаборах. Він писав і видавав книги. Він багато малював. Його оригінальні роботи плакатного типу візуалізували українську національну ідею перед світом. Він заснував видавництво у якому видавав журнали, альманахи, книги. У одному із альманахів «Монархія і Україна» були опубліковані і мої вірші. Так віртуально (текстуально) Йосип Тереля познайомився зі мною, а я вперше прочитав його вірші лише тоді, коли через родину Чичури до мене потрапили із Канади журнали та книги письменника.
Із поетичних творів мені особливо сподобався вірш «Автодафе». Написаний у модерній манері, дуже сучасний і глибокий текст мене просто вразив. Я перечитував його багато разів і знайомив із ним друзів. А через кілька років цей самий текст у газеті «Новини Закарпаття» опублікував під своїм іменем Іван Петровцій. До речі, у тій публікації це був не один вірш пана Йосипа. Я обурився і написав про це статтю, опублікував її у обласній пресі. Був скандал. А якби я не прочитав того тексту Йосипа Терелі, то… Але це вже не стосується нашої теми. Просто красиві та яскраві твори частенько хтось хоче привласнити. А у Йосипа Терелі багато яскравих текстів. Треба би видати їх і в Україні.
Треба би видати у нас і його книгу «Свідок», і його виступи на судах, і його статті, що потрапляли за кордон і оприлюднювалися тільки там – ми їх не знаємо взагалі. Треба би перекласти та видати бестселер «Труба Гавриїла», за яким, можливо, і фільм би вийшов цікавезний. Треба би…
Багато чого ще треба би. Але головне – треба не забувати про своїх знаменитих земляків і увіковічнювати їх у назвах вулиць, у написаних спогадах, у пам’ятниках…
А тепер важливо просто знати про цього визначного і талановитого земляка. Сподіваюся, ця стаття хоч трохи допоможе в цьому.
